Кіно знімати необхідно. І створювати треба побільше яскравих, позитивних фільмів — люди дуже втомилися від поганих новин. Вони хочуть бачити гарну картинку, їм потрібні позитивні емоції. Навіть мультфільми можуть слугувати таким прикладом. Мене, скажімо, нещодавно дуже вразив мультфільм “Душа” — на жаль, він не українського виробництва.
Здається, сьогодні кінопокази стали такою собі родзинкою: коли до чогось немає вільного доступу, думаю, цього хочеться ще більше.
Пишіть хороші сценарії, створюйте концепцію, грамотний кошторис і все буде добре! Важливо, аби конкурсанти вчились на помилках з минулих проєктів і намагалися не допускати їх в майбутньому. Крім того, необхідно зважати й на те, чого саме хоче наш глядач: є сенс робити аналітику за цим питанням. Минулого року, наприклад, проводилось подібне дослідження. Адже якщо ми говоримо про державну підтримку кіно, то йдеться насамперед про гроші платників податків. Треба розуміти, чого хоче суспільство. Якщо легкого гумору, аби посміятися над собою — варто давати їм цей гумор! Є фільми, які успішно їздять на фестивалі, їх сприймають як у Європі, так і в Україні — давайте на них рівнятися!
Фільми мають бути різні, бо глядач має різні запити: хтось хоче подивитися комедію, хтось горор, хтось серіали тощо. Всі напрямки мають бути представлені — важливо, наскільки якісно це буде презентовано.
Мені, наприклад, в українському кіно не вистачає фільмів про видатних українців. Так, історичне кіно знімають, але здебільшого йдеться про одні й ті ж періоди. А якщо сфокусуватися не лише на Другій світовій війні, не лише на XIX і XX сторіччі, а, скажімо, на давній історії? Про це вкрай мало стрічок: немає сучасних фільмів про княгиню Ольгу, до прикладу. Так само немає стрічок про видатних українців сучасності: Олега Антонова, Валерія Лобановського, Аду Роговцеву. Досі не створено картини про всесвітньо відомого епідеміолога Володимира Хавкіна. Вони неймовірно цікаві особистості!
Такі стрічки можна перерахувати на пальцях і вони здебільшого документальні.
Я особисто ходжу в кінотеатри регулярно, коли це можливо. Тільки-но дозволяють працювати театрам і кінотеатрам, нехай і з обмеженнями — я намагаюсь їх відвідувати. Тим більше я вже перехворіла на коронавірус і маю антитіла.
Вихід в кінотеатр — це не просто аналог перегляду на дивані, це справжня культурна програма. Думаю, за деякий час люди точно повернуться в кіно за живим спілкуванням. Хоча навіть у карантин, до повного локдауну, я помічала, що зали заповнюються на всі свої дозволені 50%. Наприклад, другого січня, після Нового року, коли я вирішила подивитися кіно на великому екрані, виявилося, що на перші два денні сеанси просто немає квитків!
Ковід, ситуацію карантину я досі продовжую переживати важко, але є й позитивні моменти: діяльність частково переведено в онлайн, конференції проходять у Zoom, тож менше часу витрачається на затори й переїзди. Можу сказати: окрім того періоду, коли я власне сама хворіла на коронавірус, в мене не було відчуття карантину як такого, адже ми в Агентстві на роботі щодня.
Що стосується впливу численних локдаунів на кіноіндустрію — безперечно, вплив є, і це стосується не лише України. Але українська кіноіндустрія продовжує працювати і держава робить все можливе, щоб мінімізувати вплив вимушених карантинних заходів. Ще з минулого року для креативних індустрій впроваджено податкові пільги та преференції, грантову інституційну підтримку, зараз проводиться повторне опитування сфери для запуску додаткових форм державної підтримки. Держкіно без перерв та скасувань проводить конкурсні відбори кінопроєктів і надає за ними державну підтримку: зараз триває приймання документів на 15-й конкурс — вже за новим Порядком проведення конкурсного відбору.
Ми продовжуємо підтримку українських кінофестивалів, що адаптуються до нових умов та частково чи повністю переходять в онлайн, надаємо підтримку на представлення української кіноіндустрії на світових кінофестивалях та професійних майданчиках.
Ми підтримуємо промокампанії стрічок, які планують вихід у прокат, та максимально інформуємо про події кіногалузі на наших сторінках у мережі та у ЗМІ.
І я впевнена: щойно знову з’явиться можливість безпечного відвідування кінотеатрів — глядачі радо повернуться до кінозалів, бо всі ми вже втомилися від життя лише в онлайні.
Головною зміною для конкурсантів є спрощення процедури подання документів на конкурсні відбори: тепер це можна буде робити в електронному вигляді, через онлайн-кабінет на сайті Держкіно. П’ятнадцятий конкурс стартував ще за перехідним етапом прийняття документів: функціонал кабінету перебуває зараз на фінальному етапі впровадження. Наступні конкурси ми вже будемо проводити за його допомогою.
Оновлені правила дозволять більш об’єктивно оцінювати кінопроєкти та обирати найкращі з них. До Порядку прийняття рішень Радою з державної підтримки кінематографії додано критерії для оцінки режисерів і продюсерів, такі як досвід заявника як продюсера або виробника фільму відповідного жанру чи успішність роботи режисера-постановника (касові збори чи результати участі у вітчизняних або міжнародних кінофестивалях; економічна ефективність розповсюдження фільмів в Україні та за кордоном; рейтинги телевізійного перегляду чи ефективність переглядів у мережі Інтернет та інше). За результатами оцінювання члени Ради заповнюватимуть картки оцінок.
Паралельно з Радою проєкти оцінюватиме також нова комісія, якої раніше не було — експертна комісія з фінансово-економічних питань. Вона оцінюватиме фінансово-економічну складову кінопроєкту.
Важливим оновленням є також обмеження кількості проєктів на рік від одного заявника та одного режисера — щоб не виникало ситуацій, коли подаються за принципом “краще подати більше: щось та пройде” і до числа переможців включається стільки проєктів від одного виконавця, що у нього потім не вистачає ресурсів на їхню реалізацію.
Новими правилами ми захистили також права режисерів-дебютантів: продюсери не матимуть права змінювати режисерів у секції дебютів.
Словом, ми зробили процедуру проведення пітчингів більш об’єктивною та зручною.
Всі члени Ради з державної підтримки кінематографії — і попереднього складу, і нового — є спеціалістами у сфері кінематографії, кожен зі своєю специфікою діяльності в галузі. Раду було створено як незалежний колективний орган для ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії. Тому і з попереднім складом Ради, і з новообраним ми маємо одне велике спільне завдання — роботу над підтримкою та розвитком української кіногалузі.
Я вдячна попередньому складу Ради з державної підтримки кінематографії та сподіваюсь на плідну співпрацю з її новим складом. І вже можу сказати, що новообрана Рада активно включилась у роботу і ретельно вивчає та опрацьовує всі матеріали.
Ні.
Для цього треба бути творчою людиною за своєю природою. А я люблю працювати з документами, з цифрами і мінімум — з людьми. Організувати процес, спостерігати за ним — так, але самій піти у творчість — ні. Робота з документами — це насправді моє.
Думаю, так. В будь-якому разі, майстер-класи, круглі столи тощо — це те, що потрібно індустрії. І потрібно як метрам кіно, так і глядачам й дебютантам. Це обмін досвідом, нові знання. Це цікаво, навіть якщо не обов’язково потрібно людині для практики. Знову ж таки, це живе спілкування, за яким сьогодні всі сумують.
Ми ще торік запустили проєкт “Від митців до дебютантів” — мінікурс, який з часом має перерости саме в курс майстер-класів при Держкіно, вже офлайн.
На жаль, після карантину я вдруге подивилася тільки “Джентльменів”.
Це питання швидше до організаторів фестивалів, але, як на мене, будь-які нові обставини створюють нові можливості — треба лише вміти ними скористатись.
Так, в Україні кілька вишів готують кіно- і театральних режисерів, драматургів, інколи навіть не розділяючи ці дві сфери. Скажімо так, базову професію отримати у нас можна.
У багатьох вишах викладають люди, які більшою мірою є теоретиками, ніж практиками. Або ж люди, які в молодості створили щось шедевральне, але минули роки, й вони не практикують, а виключно викладають. Це створює проблеми: коли молодий креативний студент хоче зрозуміти, як індустрія працює сьогодні, йому, на жаль, розповідають, як це було 30 років тому.
Є також кіношколи, які пропонують інший шлях: хтось із досвідчених режисерів дає практичні майстер-класи, але для цього учню треба вже мати якісь знання. У всього є свої нюанси: в університетів й інститутів дещо застаріла програма, а приватні школи більше розраховані на тих, в кого вже є базові професійні знання та навички.
Кіноосвіта сьогодні залишає бажати кращого, але це дійсно не сфера компетенції Держкіно, цим займається Міністерство культури та інформаційної політики України.
Їх може слухати будь-хто, але все ж таки більш корисними вони будуть тим, хто дотичний до індустрії, тобто аудиторією будуть не випускники загальноосвітніх шкіл. Мова йде про лекції, майстер-класи метрів, які, наприклад, вже зняли десяток фільмів і готові поділитися навичками режисури. Зрозуміло, що найбільш корисними ці знання будуть для колеги або для дебютанта, що вже має базову освіту і хоче зняти свій фільм.
Зробити можна все, коли є однодумці.
Я б не назвала це саме досягненнями, це просто добре виконана робота.
З найпростішого — те, що ми зробили більш зручною комунікацію Агентства з продакшенами, з телеканалами. Тепер в нас є прокатні свідоцтва в електронному вигляді. Ми йдемо до того, щоб мінімізувати кількість паперів, які до нас надходять і нами розсилаються. Це такий сервісний момент і зокрема карантин допоміг нам ці процеси пришвидшити: ми обмежили відвідуваність в Агентстві, перейшли в онлайн і нам вдалося вберегти команду від масових захворювань.
В нас новий зручний сайт, через який подання документів на конкурсні відбори буде відбуватись повністю в електронному вигляді. Зараз ми йдемо до створення Єдиної електронної бази даних. Ми вже створили так звану “Базу кінематографістів” — зараз це поки що демоверсія, вона допрацьовується, але вже існує. Це онлайн-довідник “База національних фільмів України” – найповніша база даних за національними фільмами, професіоналами кіновиробництва та компаніями-виробниками України. Ми маємо на меті створити безплатну інформаційну платформу про аудіовізуальний сектор України, яка об’єднає провідних спеціалістів кіноіндустрії нашої країни.
Серед добрих результатів я б назвала і 14-й пітчинг — це пітчинг, з якого вийшли стрічки різної тематики, не лише одного-двох спрямувань: і драми, і горори, і комедії тощо. Це був також перший рік, коли ми запустили конкурс серіалів, він буде і на 15-му пітчингу. А так — ми просто виконуємо свою роботу.
Так, за всім! Свою поточну роботу я сприймаю як тимчасовий проєкт, новий досвід. Але я все ж таки люблю невеличкі міста, де можна долати відстані пішки. Наприклад, я погано переношу затори: мені шкода того часу, який в Києві витрачається на те, щоб годинами долати невеликі відстані.
В цьому сенсі зараз дуже виручає Zoom: можна відмовитись від низки живих зустрічей. Але мені насправді дуже комфортно у невеликих містах. У Запоріжжі всі мої роботи й офіси завжди знаходились на відстані кілометру один від одного, фактично, на одній вулиці, в центрі. У Києві ж, якщо нема потреби кудись їхати, я більшу частину часу проводжу вдома на Русанівці.
Ви згадували, що чи не найбільше у кіно любите мультфільми. А назвіть свої улюблені.
- «Викрадена принцеса»
- «Русалонька»
