15 травня 2026 року в межах 79-го Каннського Міжнародного Кінофестивалю в Українському павільйоні відбулася міжнародна панельна дискусія «Women, War and Witness: Cinema in Times of Global Crisis», присвячена ролі кіно у часи війни, гуманітарних криз та глобальної нестабільності.
Подію організували Talented U та Women and the World International Film Festival (London) — українсько-британська культурна платформа, що підтримує незалежне кіно, жінок-режисерок та міжнародний культурний діалог.
У центрі дискусії були питання війни, пам’яті, культурної стійкості, жіночого досвіду та відповідальності кінематографа у світі, який переживає одночасно кілька глобальних криз.
З вітальним словом до гостей звернулася Baroness Fiona Twycross, Parliamentary Under-Secretary of State at the UK Department for Culture, Media and Sport.
«Ми підтримуємо Україну.
Ми нарешті підписали угоду про 100-річне партнерство, а це означає, що співпраця продовжуватиметься в усіх сферах — зокрема і в культурі.
Військова підтримка — це, безумовно, те, що ми будемо продовжувати надавати, але ми хочемо підтримувати Україну не лише зброєю, а й через збереження та розвиток її культурних цінностей та ідентичності», — зазначила Baroness Fiona Twycross.
Також вона підкреслила важливість підтримки української кіноіндустрії та митців під час війни:
«Надзвичайно важливо підтримувати митців і людей, які працюють у сфері кіно.
Ми несемо відповідальність за те, щоб оператори, режисери та креативні команди могли працювати, творити вільно та незалежно, відчувати сильну підтримку держави й мати можливість розповідати свої історії світові.
Культура і кіно — це не щось другорядне під час війни. Це частина національної ідентичності, пам’яті та голосу країни.»
У панелі взяли участь:
— Наталія Мовшович, заступниця міністра культури України з питань європейської інтеграції
— Сара Ішак, єменсько-шотландська режисерка, номінантка на премії Oscar та BAFTA, учасниця Cannes Critics’ Week 2026
— Марина Ер Горбач, українська режисерка та сценаристка, авторка фільму «Клондайк», лауреатка Sundance та Berlinale
— Verity Wislocki, продюсерка та культурна стратегиня, авторка проєктів про сирійських біженців та медійну репрезентацію війни
Модераторкою дискусії стала Марія Виноградова.
«Війна чітко показала, що культура є частиною національної безпеки та стійкості держави. Росія атакує не лише території, а й пам’ять, ідентичність та культуру. Тому сьогодні культура є водночас тим, що ми маємо захищати, і тим, що допомагає Україні вистояти.
Українське кіно та мистецтво не лише документують війну — вони зберігають людяність, емпатію та здатність уявляти спільне майбутнє. Культура передає наші цінності, спосіб бачити світ і пояснює міжнародній аудиторії, що означає бути українцями сьогодні.
Міністерство культури працює над тим, щоб українська культура була присутня в міжнародному просторі системно — через партнерства, підтримку кінематографа та участь у ключових подіях, зокрема Каннському кінофестивалі. Відповідальність держави полягає і у фінансовій підтримці сектору, і у створенні екосистеми, де митці можуть працювати вільно, зберігати творчу свободу та цілісність авторського задуму і мати простір для творчості й внутрішньої стійкості”, — зазначила заступниця Міністра культури України Наталія Мовшович.
Ксенія Бугримова, директорка Women and the World International Film Festival та Talented U, зазначила:
«Головною метою цієї дискусії було створити в Каннах простір для розмови, якої, на нашу думку, сьогодні дуже бракує: про те, як травма, біль і досвід війни трансформуються в мистецтво — і як саме цей досвід проговорюється жінками.
Каннський кінофестиваль завжди був місцем великого світового кіно, але сьогодні кіно неможливо відокремити від глобальних криз, воєн і людських трагедій. Нам було важливо говорити не лише про фільми, а про відповідальність мистецтва перед людством.
Саме тому найприроднішим місцем для такої дискусії став Український павільйон. Україна сьогодні переживає страшну війну, постійні російські атаки, втрати цивільних людей і руйнування культурної пам’яті. Ми хотіли підсвітити цей досвід саме тут і саме зараз — у Каннах, перед міжнародною кіноспільнотою.
Для нас було важливо показати, що жіночий голос у кіно про війну — це не периферія. Це голос пам’яті, свідчення, болю, стійкості й майбутнього.»
Під час панелі режисерка Сара Ішак наголосила на важливості жіночих голосів у сучасному кінематографі:
«У моєму фільмі протягом усього сюжету немає жодного чоловіка — там лише жінки.
І хто, як не самі жінки, мають підсвічувати та підтримувати жіночі історії й жіночі голоси в кіно? Тому що саме ми створюємо наративи. І якщо ми будемо говорити про це достатньо голосно, ці наративи існуватимуть, а жіночі голоси у кінематографі звучатимуть усе сильніше.»
Вона також зазначила, що подібних розмов сьогодні бракує міжнародним кінофестивалям:
«Канни завжди намагалися залишатися простором поза політикою. Але кіно неможливо відокремити від реальності світу, у якому ми живемо. Війни, насильство, переміщення людей та жіночий досвід виживання вже стали частиною сучасного кінематографа, і ці розмови є необхідними.»
Українська режисерка Марина Ер Горбач говорила про важливість емоційного виміру кіно та людського досвіду під час війни:
«Я — storyteller почуттів.
Усе, що я створюю, народжується через емоції та людські переживання.
У своєму фільмі “Клондайк” я показувала війну не через фронт чи бойові сцени — я показувала її через людей.»
Також вона додала:
«Почуття — це найсильніше, що ми маємо. Саме вони об’єднують усіх людей на Землі. Це універсальна мова людства.»
Продюсерка Verity Wislocki підкреслила етичну відповідальність документалістики:
«Надзвичайно важливо дбати про почуття людей, чиї історії ти розповідаєш, особливо коли йдеться про документальне кіно.
Я вважаю, що ми несемо відповідальність за почуття людей, чиї історії показуємо через кінематограф.»
Під час дискусії учасники обговорили, як кіно стає не лише мистецтвом, а й формою свідчення, документування історії, інструментом культурного спротиву та способом збереження людяності в часи війни.
Особливу увагу було приділено жіночому погляду в кіно про конфлікти, питанням репрезентації біженців та відповідальності режисерів і продюсерів у роботі з травматичними темами.
Панель стала частиною міжнародної присутності України на Каннському кінофестивалі та ще одним кроком до посилення культурної дипломатії України через сучасний кінематограф.
