Ви обіймаєте посаду голови Держкіно з лютого 2020 року, а в березні вже розпочався карантин. Як оцінюєте стан українського кінематографа до пандемії і як вона вплинула на нього в цілому?
Дійсно, наше життя поділилось на «до пандемії» та «після». Світ змінився, ми всі підлаштовуємося до нових реалій. У Держкіно з’явився оновлений сайт, перезапустили Youtube-канал, започаткували курс онлайн-навчання для початківців у кіно, ввели електронні прокатні посвідчення, проводимо оцифрування архіву.
Щодо галузі загалом — на мою думку, за останні кілька років українська кіноіндустрія зробила космічний ривок уперед. Минулого року на Каннському кінофестивалі гучними оплесками зустрічали повнометражний дебют українського режисера Нарімана Алієва з фільмом «Додому». А на початку цього року вся Україна була в кінотеатрах — дивилися фільм режисера-дебютанта Антоніо Лукіча «Мої думки тихі».
Але світова криза, викликана пандемією, звісно ж, вдарила й по кіноіндустрії: було призупинено виробництво фільмів, відчувалась певна паніка та розгубленість кіноспільноти, але недарма кажуть, що темні часи — хороша нагода навчитися бачити у темряві. Наприклад, законопроєкт, про необхідність якого говорили роками, — про фінансування стадії розробки проєкту, в тому числі написання сценарію, — був розроблений саме під час карантину.
Які ще процеси відбувалися в індустрії під час карантину?
В режимі карантинних обмежень ми провели пітчинг 13-го конкурсного відбору кінопроєктів при Державному агентстві України з питань кіно. Зараз триває прийом документів на 14-ий конкурсний відбір. Двигун кіноіндустрії зупиняти не можна навіть в умовах секвестру бюджету (скорочення фінансування державою — прим. ред). Тому проведення конкурсних відборів кінопроєктів було вкрай важливим для сфери, яка під час карантину фактично зупинилася.
І як цей механізм знову запустити, враховуючи посткарантинну кризу й обмеження фінансування?
Завершення розпочатих конкурсних відборів кінопроєктів та проведення нових дасть можливість кіногалузі знову почати функціонувати, забезпечувати робочими місцями фахівців галузі, будувати за кінопроєктами плани на майбутнє, вести з інвесторами, в тому числі іноземними, переговори про запуск в роботу нових проєктів. Звичайно, пітчинг не є панацеєю від усіх проблем галузі, але це один із основних стовпів, на якому тримається українська кіноіндустрія. І звичайно, нові конкурсні відбори жодним чином не скасовують жодних попередніх зобов’язань. Усі договори, укладені Агентством за попередніми конкурсами, будуть профінансовані. Основне завдання для всіх нас — пристосуватися до нових реалій життя, і Держкіно з цим, на мій погляд, справляється на всі сто відсотків.
Скоро в певних областях країни кінотеатри все ж відчинять свої двері для глядачів. Як оцінюєте готовність аудиторії до грандіозного повернення кінотеатрів?
Я була однією з перших, хто був «за» відкриття кінотеатрів саме влітку, не очікуючи на осінь. І весна була складною, і зараз, на жаль, не всі українські родини матимуть можливість повноцінного літнього відпочинку, а похід у кіно — це справжній антидепресант. Тому, якщо вжити всіх необхідних засобів безпеки, охочих сходити всією родиною у кіно, думаю, буде достатньо!
Чи можливий такий сценарій, що деякі з кінотеатрів взагалі не відкриються, не витримавши кризи?
Керівники та власники кінотеатрів та кінотеатральних мереж мають враховувати всі ризики відновлення роботи їхніх закладів в умовах карантину. Звісно, ніхто не хоче відкриватися собі у збиток, але з ефективним менеджментом кінотеатр може відкритися й приносити прибуток.
А як бути з акторами й іншими представниками індустрії, які за декілька місяців безробіття перекваліфікувалися? Чи є загроза кадрового дефіциту?
Провокаційне питання, адже воно певною мірою гіпотетичне. У моєму оточенні немає жодного актора, продюсера чи режисера, який би під час карантину настільки змінив свою професійну діяльність. До того ж, від кризи, викликаної пандемією, постраждали всі без виключення галузі! Сиділи вдома і менеджери, і банкіри, і водії, і кухарі. Всі, окрім лікарів, які прийняли весь удар на себе і продовжують це робити, за що їм величезна шана й подяка!
Як гадаєте, за який час вдасться подолати кризу та її наслідки?
Зараз кіноіндустрія вже виходить із «крутого піке», викликаного пандемією. Ми успішно провели пітчинги 13-го конкурсу кінопроєктів, триває прийом документів на наступний, 14-ий конкурсний відбір! А це – робочі місця, інвестиції та сплановане майбутнє для багатьох представників української кіноіндустрії.
Як виглядатиме для звичайного глядача похід в кіно в період послаблення карантину?
Кіно — це завжди міні-свято, тому, думаю, якщо взяти із собою гарний настрій та медичну маску – все має бути, як і в «докарантинному» житті.
Яких картин очікувати в прокаті?
Через карантин заплановані релізи та прем`єри багатьох національних фільмів, створених за підтримки Держкіно, було відкладено на невизначений термін. Зараз, в умовах послаблення карантину, попередньо планують свій прокат такі повнометражні ігрові стрічки, як «Східняк» Андрія Іванюка (орієнтовно у серпні-вересні), «Фортеця Хаджибей» Костянтина Коновалова (у жовтні), «Генделик» Тараса Дударя (в листопаді), «Зірки за обміном» Олексія Даруги (у грудні). У жовтні планується прокат документального фільму «Зірка Давида Черкаського» Сергія Волкова. Крім того, в листопаді ми чекаємо на прем`єру фільму-призера Венеціанського кінофестивалю – стрічки «Атлантида» Валентина Васяновича. Сподіваємось, усі ці плани не зміняться і ми зустрінемось на прем’єрах цих фільмів у кінотеатрах.
На фільми якого жанру/спрямування в української аудиторії є найбільший попит?
Стосовно попиту в аудиторії існує багато досліджень, робіт із фокус-групами, опитувань населення, і скрізь зчитується один «спільний знаменник»: у періоди кризи у кінотеатрах найкраще йдуть ліричні комедії, мотиваційне кіно та фільми для всієї родини. Лірична комедія «Мої думки тихі» зібрала майже 10 млн. грн. у прокаті, це про щось говорить.
Для багатьох країн, особливо європейських, характерні свої власні особливості кінематографічного стилю. Як би ви охарактеризували український стиль?
Мені здається, що кіно, яке знімається в Україні — це кіно, яке має душу та правду. Ми нічого не прикрашаємо, не робимо гуморески із нашої дійсності. Мені дуже подобаються фільми режисерки Марисі Нікітюк за її тонке відчуття цього світу. Наші фільми точно для мислячої аудиторії.
Як розвиватиметься український кінематограф найближчим часом?
Найближча програма для українського кінематографа — курс на «повний вперед». Відновлюють графіки релізів та планують свої прем’єри вже створені за підтримки Держкіно національні фільми. За результатами конкурсів скоро розпочнеться виробництво нових стрічок, підтриманих Агентством. Повертаються до життя кінофестивалі: деякі з них планують свої заходи в режимі онлайн, інші вже розраховують на звичайний режим проведення — перш за все, завдяки майданчикам під відкритим небом. При Державному агентстві України з питань кіно ми плануємо створення кінохабу — місця, де всі представники кіноіндустрії мали б майданчик для спілкування, обміну досвідом та навчання. Ми перестаємо турбуватися за майбутнє, ми починаємо його створювати! Тому українському кіно — бути.
