Blog

Більше місяця минуло, як у Держкіно з’явилась нова очільниця. Перемогу в конкурсному відборі здобула Марина Кудерчук – екс-заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала одним із місцевих кінотеатрів та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. Такий бекграунд не втішив представників української кінотусовки. Мережу заполонили десятки розлючених постів та сюжетів, в яких йшлося про те, що у пані Кудерчук бракує досвіду в кіносфері для такої посади. Протягом місяця Марина Кудерчук мовчала, але днями зробила виняток для Yabl і вперше розповіла, як пережила цькування в соцмережах та яким вона бачить майбутнє Держкіно. Оригінал публікації

Марино, чому ви не давали інтерв’ю раніше —  тоді, коли навколо вашої персони було стільки розмов?

Я не хотіла, щоб це виглядало так, наче я виправдовуюсь. Мені нема за що виправдовуватись, адже я нічого незаконного не зробила. 

Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили…

Той шквал негативу, який був спрямований на вас, подекуди нагадував буллінг, ніж просто неприйняття нової людини. 

Так, це було жорстоко і, гадаю, несправедливо. Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили… Кумедно те, що більшість злісних коментарів залишали люди, з якими ми бачились раз у житті або й зовсім не були знайомі. Можливо, до справи взялися ті, кому було вигідно поширювати плітки і налаштовувати людей проти мене.

Я знаю, що багатьом не подобається те, що я не з так званої кінотусовки, але, чекайте, я ж не прийшла нізвідки. Я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка, і за порівняно короткий час нам з командою вдалося зробити його одним із найуспішніших в місті. Власне, мене запросили туди саме як кризового менеджера, я й досі себе так ідентифікую.

Протягом кількох років ми займались організацією ZIFF – Запорізького міжнародного кінофестивалю, в якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Також була створена кіношкола для підлітків, які цікавляться фільмами та акторською майстерністю.

Кілька місяців тому мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, й 6 днів на тиждень по 12-15 годин на добу я була зайнята своєю роботою. До речі, це рятувало – ніколи було зважати на хейт. Я просто заборонила собі це робити. Замість новин у свій вихідний читала книги.

Для чого жінці, яка досягла статусу заступниці губернатора області змагатись за посаду голови Держкіно?

Ще, коли я працювала у кінотеатрі й приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою, то помічала бюрократію, яка панує в агентстві. Мені хотілось якось осучаснити цю структуру, подолати паперову тяганину. Тому думки про роботу тут виникли у мене давно.

Та головне: я люблю перетворювати кіно на свято. Хоч до запорізького кінотеатру я була запрошена для того, аби “підтягнути” фінансову сторону закладу, мені захотілось не просто збільшити продажі, а зробити кінотеатр місцем, де людям цікаво, щоб вони посміхались, йдучи від нас. Я помітила, що жителі Запоріжжя скептично ставляться до вітчизняного кіно, на нього рідко ходять. Тоді я вирішила з прем’єр українських фільмів робити свято, аби привернути до них увагу. І от ми почали робити такі заходи: виходить нова вітчизняна стрічка, я телефоную режисерові, продюсеру і вмовляю їх приїхати.

Ви особисто телефонували?

Звісно. У такому щирому й доброму спілкуванні і є суть успіху будь-якої справи. Телефоную, кажу: “От я бачила вашу стрічку на закритому показі на кіноринку, нехай ще й люди побачать. Давайте презентуємо це їм якось гарно”. І, коли знімальна група приїжджає і розповідає, як проходили кастинги, зйомки, коли люди ставлять їм запитання – це живе спілкування, за яким хочеться йти, а потім вже подивитись фільм. Власне, на такі заходи ми кликали 4 регіональних телеканали, люди шерили у соцмережах фото, і виходила непогана реклама. Реклама українського кіно. До того ж, така, яка працює набагато краще, ніж просто борди. Жителі Запоріжжя стали частіше ходити в кіно. Нас запитували: “А коли наступне таке свято у вас буде?”

Як минув ваш місяць роботи в Держкіно? Чого вдалося досягнути? 

Конкретно зараз триває конкурс на відбір короткометражних та повнометражних фільмів-дебютів. Днями ми офіційно запустили видачу прокатних посвідчень для кінотеатрів у електронному вигляді. Зараз тестуємо сервіс. Це була моя ініціатива, тому що я сама стикнулась з незручностями отримання паперових посвідчень ще під час роботи в кінотеатрі. Вони затримуються на пошті, а розпочати покази без оригіналу документу неможливо. Та й кому подобається ці стоси паперів постійно підписувати? Тому й виникла така ініціатива, а Міністерство цифрової трансформації допомогло нам досить швидко її втілити.

Окрім того, ми запускаємо оновлений сайт Держкіно та YouTube канал, де будемо викладати українські фільми, створені за підтримки Держкіно. Як ви могли помітити раніше, на YouTube агентства раніше були розміщені тільки трейлери та відео засідань Ради з державної підтримки кінематографії. Зараз же там можна буде безкоштовно подивитись українські короткометражки та повні метри, деякі з яких дуже мало йшли у прокаті, а потім “лежали на поличці” роками. Тепер вони зможуть знайти свого глядача.

Що викладете першим?

Гадаю, що це буде якась гарна комедія останніх років. Зараз гарний настрій – те, що всім найбільш потрібно (на момент публікації інтерв’ю на YouTube каналі Держкіно виклали 4 стрічки – романтичну комедію “Я, ти, він, вона”, еротичну комедію “Порядна львівська пані”, документальний фільм “Рубіж. Грубешівська операція” та короткометражну комедію “Кров’янка” – Yabl).

Чи не виникнуть у вас суперечності з українськими онлайн-платформами, які пропонують перегляд українських фільмів за гроші?

У такому разі ми будемо викладати трейлери із посиланням на платформу, де фільм зможуть подивитись усі охочі.

Ще одне наше оновлення – серія майстер-класів “Від майстрів для початківців” за участі успішних українських сценаристів, режисерів та продюсерів. Взагалі, задумувалось це як реальна кіношкола – простір, у якому досвідчені кіношники будуть ділитись досвідом із дебютантами, але карантин вніс свої корективи, тому зараз майстер-класи можна подивитись онлайн. Скоро викладемо уроки від режисера Любомира Левицького та продюсера Володимира Яценка.

Тобто, після карантину можна чекати на створення оффлайн кіношколи при Держкіно?

Це моя маленька мрія. У моєму розумінні кіношкола – це не про “сидіти за партою та вчитись”, це більше про відкрите спілкування метрів і дебютантів. Найчастіше такі навчальні платформи дають щось і тим, і іншим: метрам – свіжі думки, дебютантам, які вже у професії – досвід. Але поки не затверджено бюджет Держкіно, ми не можемо щось планувати.  

Говорити про сприяння у виробництві ми зможемо тільки тоді, коли буде пом’якшення карантину. На жаль, від нас це не залежить. Але ми зі свого боку починаємо переговори з регіональними телеканалами, з онлайн-платформами і пропонуємо їм розміщення українських стрічок. Гадаю, що ми недооцінюємо важливість регіонального телебачення – у кожній області в середньому 5 каналів. Це, хоч і невелика, але фінансова підтримка.

Окрім того, я буду пропонувати Раді (з державної підтримки кінематографії – Yabl) виділити значну частку коштів на заходи з популяризації українського кіно після карантину. Є фільми, які не вийшли навесні цього року – саме їх треба буде промотувати. В усіх містах України святкують День міста. В рамках таких фестивалів можна робити презентації нових стрічок, аби привертати до них увагу. Але треба дочекатись 13 квітня, аби розуміти, чи буде в Держкіно бюджет на такі заходи.  

Чи плануєте виділяти кошти на девелопмент? Карантин – зручний час для створення концепцій та написання сценаріїв.  

Я усвідомлюю важливість цього питання, адже дуже часто виникає цікавий задум, але грошей на те, щоб написати сценарій, провести попередню підготовку немає. На жаль, законодавством зараз не передбачено виділення грошей на девелопмент, але цей момент зараз розглядається і його буде внесено на розгляд до Верховної Ради. Якщо ВР затвердить, то, звісно, ми будемо тільки раді віддати частину фінансів на ці процеси.  

Як щодо серіалів? Чи не залишаться вони поза увагою Держкіно? 

Я думаю, що всі вже переконались у тому, що українські серіали можуть бути захопливими й цікавими. Пригадайте хоча би «Спіймати Кайдаша» — чудовий телесеріал. Я хочу, щоб наше серіальне виробництво вийшло на новий рівень, і ми зняли свого «Молодого Папу» чи «Неортодоксальну», але не все так просто. Як відомо, серіали дорожчі у виробництві. На один епізод можна витратити стільки ж, скільки й на повнометражний фільм. Тому, якщо нам виділять недостатньо грошей, то серіалам доведеться трохи почекати. Тим часом ми робитимемо акцент на фільми, і короткометражні в тому числі. 

Що для вас патріотичне кіно? За кілька останніх років у нього сформувався негативний імідж: мовляв, досить було податись на пітчинг з чимось “про Україну”, як Держкіно одразу виділяло на це гроші. Часто такі стрічки провалювались у прокаті.  

Для мене патріотичне кіно – це фільми, як про історичних особистостей, так і про героїв нашого часу – тих хто, живе в Україні, щось зробив для неї. І неважливо це військові, лікарі чи письменники. Скажімо, байопік про Аду Роговцеву – це патріотичне кіно? Для мене – так. Видатна сучасниця, легенда театру й кіно, яка живе в Україні. Гадаю, це приклад ідеального патріотичного фільму.

Кіно повинне приносити гроші

Україні потрібне різноманітне кіно. Існує потреба глядача в анімації, дитячих та сімейних фільмах, на які можна піти всією родиною, наприклад, “Я, ти, він, вона”, “Скажене весілля”, “DZIDZIO Контрабас”, “Викрадена принцеса”. Їх збори служать доказом популярності таких стрічок. Насправді нічого дивного: в ці непрості часи людям хочеться яскравого та доброго кіно, і, коли фільм без агресії, то його може подивитись широке коло глядачів – і бабуся з онуком, і закохана пара. Таких стрічок повинно бути більше. І так, Держкіно виділяє кошти з надією на те, що вони повернуться. Кіно повинне приносити гроші або показувати гарні результати на фестивалях, а в ідеалі – і те, і інше. 

Тобто, Держкіно буде зосереджуватись на потенційно прибуткових стрічках? 

Звісно, ми будемо на це зважати. Але я чудово усвідомлюю, що нам потрібні й фільми, які нестимуть культурну функцію – так, вони можуть не повернути витрачені гроші, але вони можуть “вистрелити” на міжнародному кінофестивалі, що також є дуже важливим. Тому будемо рівномірно розподіляти кошти між розважальним та авторським кіно.

Окрім того, ми будемо більш прискіпливо розглядати тих, хто претендує на фінансування. Якщо у продюсера в доробку 10 стрічок, і жодна з них не стала комерційно успішною, не звернула на себе увагу на фестивалях, то ми добре подумаємо перед тим, як черговий раз виділяти кошти на проект цієї особи. В таких випадках я задумуюсь: можливо, людина не тим займається? Може, їй ще вчитись потрібно? Ми хочемо давати кошти тим, хто вже знає, як їх ефективно витратити, а не платити за “навчання” безпосередньо на знімальному майданчику. Тільки реальні успіхи мають значення. Зважати на ім’я під час конкурсного відбору ми не будемо.

Ви будете звертати увагу на успіхи за всю кар’єру конкурсанта чи за певний період? 

Мова йде про 5 років. Будемо дивитись на те, що створила людина протягом останнього п’ятиріччя.

Щодо дебютантів це працюватиме так само? 

Звісно. У них зазвичай є короткометражки, дипломні роботи. Будемо оцінювати їх, а потім вже вирішувати, чи варто давати новому проекту фінансування.

Раді з державної підтримки кінематографії потрібна “свіжа кров”

Нинішня Рада з державної підтримки кінематографії функціонуватиме до кінця 2020 року. Чи є у вас якісь побажання щодо оновленого складу? Кого би хотіли там бачити? 

Я вважаю, що експерти мають відрізнятись і за професіями, і за віком. З усією повагою до метрів, Раді потрібна “свіжа кров”, креативне та вільне бачення. Будемо ще більше залучати таких людей.

Ви усвідомлюєте, що зараз від ваших рішень залежить доля тисяч тих, хто працює в українському кінематографі? 

Так, я розумію. Та я гадаю, що ще під час конкурсу Держкіно в мене була перевага перед іншими кандидатами: я – єдина людина, котра має освіту в держуправлінні та 15 років досвіду на держслужбі. Як на мене, це немало і важливо для майбутньої роботи.

Окрім того, я, на відміну від багатьох управлінців, не залежна від жодного продакшену, а тому можу гарантувати об’єктивну та справедливу оцінку. Якщо продюсери прийдуть в Держкіно з якісним, детально пропрацьованим проектом, то я робитиму все, аби його підтримати. У мене немає упередженого ставлення до когось чи до якогось жанру. Можливо, саме цього не вистачало раніше. Можливо, десь діяли зацікавлені люди. Я не зацікавлена ніяк.

ТОП улюблених фільмів та серіалів Марини Кудерчук: 

“Чорний тюльпан” (1964)
“Чоловік і жінка” (1966)
“Нічний портьє” (1974)
“1+1” (2011)
“Я, ти, він, вона” (2018)
“Коли падають дерева” (2018)
“Викрадена принцеса: Руслан і Людмила” (2018)
“Перша людина” (2018)
“Темні часи” (2018)
“Захар Беркут” (2019)
“Величне століття” (2011-2014)

Фото: Олександр Пілюгін