17-й Одеський міжнародний кінофестиваль (27 серпня – 4 вересня, Київ) представляє програму спеціальних показів — добірку фільмів, які пропонують різні способи поглянути на людину, культуру та час. Тут поруч опиняються історія польської родини й привиди минулого, київська міфологія, життя Сергія Лифаря, кінематограф Еріка Ромера та досвід людей, які опинилися в центрі війни.
До програми увійшли:
- «Весілля» (Польща, ігровий, реж. Анджей Вайда, 1972)
Екранізація національної класики, представлена до ювілею режисера. Весілля нареченого з краківської інтелігенції та нареченої з селянського середовища стає приводом для зустрічі представників обох груп у заміському котеджі. Вони з задоволенням проводять час разом. До гостей приєднуються привиди.
- «Ерік Ромер: дух дитинства» (Франція, документальний, реж. Паскаль Буенік, Ноель Ерпе, 2025)
Видатний режисер «Нової хвилі» Ерік Ромер ніколи не проголошував себе генієм. Від фільму «Знак Лева» (1962) до «Роману про Астрею та Селадона» (2007) він розвинув вкрай самобутні методи роботи, які надавали його фільмам унікальної якості, що криється в їхній уявній крихкості: аудіозаписи розмов з акторами, розвідка локацій та зйомки таємно, поєднання художнього кіно з документалістикою… Це інтимний фільм, що розкриває «ромерівську» алхімію через уривки з фільмів, рідкісні інтерв’ю та раніше не показані пробні зйомки.
- «У нас все гаразд» (Польща, ігровий, реж. Ґжеґож Яжина, 2014)
Кіноверсія легендарної театральної вистави Ґжеґожа Яжини. З анімованих ефектів та блу-боксів виникла — як каже виконавиця однієї з ролей — «віртуальна трагікомедія про польську реальність». Дія розгортається у Варшаві, у бідній квартирі родини жінок — Осовілої старушенції («Ех, я пам’ятаю день, коли розгорілася війна»), її доньки Галини, яка працює в супермаркеті, та онуки — Маленької металевої дівчинки. Показ з нагоди прем’єри у Києві вистави Ґжеґожа Яжини «КΑΣΣ_ΑΝΔΡΑ».
- «Головний герой» (Україна, документальний, реж. Мирон Латик, 2025)
П’ять акторів. Про війну. Про смерть. Про життя. Документальний фільм про українських акторів, які з початком війни залишили сцену і долучилися до лав ЗСУ. Камера досліджує, як люди творчої професії адаптуються до середовища, де кожне рішення має незворотні наслідки.
- «ЄвроКривбас» (Україна, Канада, Бельгія, документальний, реж. Марина Ткачук, Анна Паленчук, 2026)
Як продовження документального фільму «ЄвроДонбас» цей фільм досліджує європейську спадщину Дніпропетровщини. Історія про внесок бельгійських, французьких, британських, німецьких і польських підприємців та інженерів у розвиток Дніпра, Кривого Рогу та Кам’янського. Зйомки фільму проходили в Україні, Польщі та Канаді й поєднують архівні матеріали, інтерв’ю з українськими та міжнародними експертами, а також нащадками європейських переселенців. Фільм повертає в публічний простір маловідомі сторінки історії регіону та сприяє переосмисленню його європейської спадщини в умовах війни.
- «За лаштунками війни» (Колумбія, Україна, документальний, реж. Каталіна Ґомес Анхель, 2025)
Колишні колумбійські військові після початку повномасштабного вторгнення Росії вступають до лав ЗСУ. Завдяки унікальному доступу до фронту стрічка показує їхню трансформацію від іноземних добровольців до учасників однієї з найскладніших війн сучасності. Водночас фільм документує створення іспаномовного підрозділу “Guajiro”, що став основою міжнародного батальйону бригади «Хартія».
- «Ліс» (Польща, ігровий, реж. Йоанна Застружна, 2025)
Шукаючи шлях крізь Ліс, стомлений життям Мрук залишає звичний світ і потрапляє у царство снів. Дівчина складає йому компанію — чи є вона провідницею, чи уособленням бажання? У світі, де коні пожирають жінок, а равлик диктує темп, кожне рішення зводиться до самої суті вибору.
- «Справа Артиста. Сергій Лифар» (Україна, документальний, реж. Марія Головацька, 2025)
Життя Сергія Лифара, легендарного балетмейстера з Києва, оповите таємницями, зокрема щодо можливої співпраці з нацистами під час окупації Парижа. Документальний фільм досліджує його політичний вибір, вплив революції, українського коріння та освіти, розкриваючи мотиви та вчинки митця.
- «Віктор, як і всі (Гюґо)» (Франція, ігровий, реж. Паскаль Боніцер, 2026)
Натхненний творчістю Віктора Гюґо, актор Робер Цуккіні шукає своє місце між сценою та життям. Щовечора він збирає повні зали, ділячись своєю любов’ю до слів. Аж до того дня, коли знову з’являється його донька, дорослішання якої він пропустив… А що, якби хоч раз кохання виявилося кращим за захоплення?
- «Вистояти перед небуттям» (США, документальний, реж. Закері Ірвінґ, 2026)
Знятий протягом трьох з половиною років на лінії фронту в Україні, фільм розповідає про сімох звичайних українців, які добровільно зголосилися захищати свою країну після повномасштабного вторгнення Росії. Завдяки постійному доступу до лінії фронту фільм створює портрет психологічних та емоційних реалій сучасної війни та стійкості тих, хто її переживає.
- «Їдемо додому» (Польща, документальний, реж. Сяргей Марчик, 2026)
Коли в Україні спалахує війна, Саша — батько та цивільна особа — змушений за одну ніч переосмислити свою роль. Те, що спочатку було місією з захисту своєї родини, швидко перетворюється на зобов’язання, від якого він не може відмовитися. Переміщуючись між домом і лінією фронту, між турботою про рідних та бойовими діями, Саша опиняється в ситуації, де відповідальність і виживання все більше вступають у суперечність. «Повернення додому» — це інтимний портрет чоловіка, який стикається з неможливим вибором, коли поняття «дім» втрачає свою визначеність.
- «Хрещатик 48/2» (Україна, ігровий, реж. Дмитро Авдєєв, 2026)
Після того, як підліток Юрко знаходить таємний вхід до Офісу Потойбічників Києва, що існує з 482 року, він потрапляє у світ неймовірних пригод. Разом із магічними істотами столиці він має зупинити давню богиню смерті з Півночі, поки світ не поглинула темрява.
Придбати фестивальний абонемент на 17-й Одеський міжнародний кінофестиваль можна за посиланням.
17-й Одеський міжнародний кінофестиваль відбувається за підтримки Державного агентства України з питань кіно, Українського культурного фонду.
