Державне агентство України з питань кіно

Позначка: держкіно

  • Держкіно отримало спеціальний статус та розширені повноваження у сфері кінематографії

    Держкіно отримало спеціальний статус та розширені повноваження у сфері кінематографії

    Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, якою оновив статус і повноваження Державного агентства України з питань кіно, привівши Положення про Держкіно у відповідність до оновленого законодавства.

    Документом закріплено за Держкіно правовий статус центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, на який покладено реалізацію державної політики у сфері кінематографії. Прийняті зміни забезпечать Держкіно належними юридичними інструментами для підвищення ефективності управління галуззю та представництва України на міжнародній арені.

    Основні зміни:

    • Розширено та деталізовано повноваження Держкіно щодо ведення державних реєстрів, зокрема Державного реєстру національних фільмів та Державного реєстру виробників, розповсюджувачів, демонстраторів фільмів і популяризаторів кінематографії.

     

    • Визначено процедури щодо статусу національного суб’єкта кінематографії — передбачено порушення клопотань не лише про його надання, а й про позбавлення такого статусу.

     

    • Уточнено повноваження щодо прокату та демонстрування фільмів — Держкіно розроблятиме пропозиції щодо умов прокату й демонстрування фільмів з обмеженнями глядацької аудиторії поза сферою регулювання суб’єктів медіа.

     

    • Унормовано міжнародне представництво української кіноіндустрії. На Держкіно покладено функції секретаріату національних представників при міжнародних організаціях і фондах у сфері кінематографії.

     

    • Закріплено координаційну роль Держкіно у взаємодії з Eurimages — Агентство координуватиме діяльність національного представника України та його заступника у Раді правління Європейського фонду підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів («Eurimages»).

     

    • Удосконалено організацію роботи Ради з державної підтримки кінематографії та експертних комісій, зокрема експертних комісій при Раді та експертної комісії з питань розповсюдження і демонстрування фільмів.

    Необхідність оновлення Положення про Держкіно пов’язана зі змінами до Закону України «Про кінематографію», які набрали чинності відповідно до Закону України від 18 грудня 2025 року № 4743-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії в Україні».

  • Держкіно та DGCA: зустріч у Венеції та перспективи співпраці

    Держкіно та DGCA: зустріч у Венеції та перспективи співпраці

    У межах 83-го Венеційського міжнародного кінофестивалю відбулася зустріч першої заступниці Голови Державного агентства України з питань кіно Марини Текуцької з директором Direzione Generale Cinema e Audiovisivo (DGCA)  Giorgio Carlo Brugnoni.

    Зустріч стала першим прямим професійним діалогом між двома інституціями. Сторони обговорили ключові напрями роботи, підходи до державної підтримки кінематографії в Україні та Італії, а також можливості для подальшої співпраці.

    Марина Текуцька  розповіла про українську систему державної підтримки кінематографії, яка законодавчо передбачає 13 форм підтримки та охоплює різні напрями розвитку галузі. В умовах воєнного стану не всі передбачені механізми реалізуються повною мірою — наразі основна увага зосереджена на підтримці виробництва фільмів, зокрема міжнародної копродукції, популяризації українського кіно, розвитку кіноосвіти та збереженні кінематографічної спадщини.

    Окремо йшлося про президентську ініціативу «Тисячовесна», у межах якої відібрано 191 кінопроєкт — ігрові, документальні, анімаційні фільми та серіали. Серед них є українсько-італійські проєкти, що вже створює практичне підґрунтя для розвитку спільного кіновиробництва.

    Giorgio Carlo Brugnoni розповів про інструменти підтримки кінематографії в Італії — зокрема про селективну підтримку міжнародних проєктів з італійським міноритарним копродюсером та механізм Tax Credit. Він також поділився досвідом розвитку кінотеатральної мережі, у тому числі в невеликих містах, де кінотеатри відіграють важливу роль у культурному житті громад і формуванні аудиторії.

    Для України цей досвід є особливо цінним у контексті майбутньої відбудови. Водночас сьогодні українська кінотеатральна галузь працює в надзвичайно складних умовах повномасштабної війни, що визначає першочергові потреби та завдання.

    Марина Текуцька подякувала Італії за солідарність з українським кінематографом та підтримку, зокрема участь у European Solidarity Fund for Ukrainian Films (ESFUF).

    «Ми вже маємо конкретні українсько-італійські проєкти і бачимо значний потенціал для розвитку спільного виробництва. Важливо вибудувати системну взаємодію між Держкіно та DGCA, щоб наші інституції стали надійною основою для професійної співпраці кінематографістів двох країн, пошуку партнерів та появи нових спільних проєктів», — зазначила Марина Текуцька.

    Дякуємо Giorgio Carlo Brugnoni за відкритий і змістовний діалог та готовність до подальшого розвитку співпраці.

  • Громадська рада при Державному агентстві України з питань кіно продовжує приймати ініціативи та пропозиції

    Громадська рада при Державному агентстві України з питань кіно продовжує приймати ініціативи та пропозиції

    Шановні колеги!

    Громадська рада при Державному агентстві України з питань кіно продовжує активно працювати, приймає звернення , ініціативи та пропозиції від представників кіногалузі.

    Це інструмент для тих, хто хоче впливати на культурну політику, привертати увагу до проблем, ініціювати зміни або донести позицію спільноти до державного органу.

    Ви можете подати:

    • питання, які потребують розгляду або обговорення;
    • пропозиції до державної політики у сфері кіно; ідеї щодо форматів діяльності самої Ради;
    • звернення від профспілок, ініціативних груп, громадських організацій, фестивалів, студій тощо. 

    Термін розгляду кожного звернення — до 30 календарних днів з моменту подачі.

    У разі, якщо ініціатива потребує голосування або публічного обговорення, вона буде винесена на найближче засідання Громадської ради.

    Секретар або відповідальна особа може зв’язатися з вами для уточнення деталей. Заповнити форму можна за посиланням.

    Контакт для листування: [email protected]

    Ваша участь — це крок до формування відкритої та змістовної культурної політики. Дякуємо за небайдужість.

    З повагою,

    Громадська рада при Державному агентстві України з питань кіно

  • Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно: “Українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана”

    Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно: “Українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана”

    Джерело: УКРІНФОРМ

    Повномасштабна війна змусила українську культуру працювати в режимі виживання й максимальної відповідальності водночас. Кінематограф у цій реальності перестав бути лише мистецтвом або індустрією: він став інструментом самоідентифікації, культурної дипломатії та міжнародної присутності України. У війні за території та життя українці також ведуть боротьбу за смисли – за право бути видимими, почутими і не зведеними до чужих наративів. Саме тому українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана, перетворюючись на простір пам’яті, ідентичності та захисту від культурного стирання.

    Про роль кіно в умовах війни, систему державної підтримки, міжнародну співпрацю та нові інституційні рішення ми говоримо з головою Держкіно Андрієм Осіповим.

    – Пане Андрію, яким ви бачите головне завдання Держкіно в сучасних умовах війни, та які стратегічні пріоритети визначаєте для агентства як його очільник?

    – Державне агентство України з питань кіно в системі державної влади, за визначенням, є органом, який реалізує державну політику у сфері кінематографії. Якщо ж говорити про Держкіно як про інструмент державної влади, то треба розуміти, що кіно – це наша ідентичність. Це найпростіший, найшвидший і, можливо, найбільш переконливий спосіб показати, якими є українці. Кіно – це комплексний вид мистецтва, який вміщує всі сучасні віяння, навіть якщо це історичні фільми, там відбиваються реалії сьогодення. А отже, в умовах, коли ми перебуваємо під постійною реальною російською військовою агресією, то що більше людей у світі через кіно розумітиме нас – українців, бачитиме нашу самостійність, незалежність, культуру – це підсилить наш захист. Це наші обладунки, які захищають від того, щоб нас не стерли й не забули. Бо якщо світ сприйматиме, що війна між росіянами і українцями – це «конфлікт» усередині родини (а саме так часто намагаються це подати), тоді виходить, що це «сімейна сварка», і хто їх розбере, хто з них на боці правди, бо вони ж «нічим не відрізняються». Тому українське кіно – це можливість донести наші культурні ідеї. І зараз особливо важливо, що воно представлене по всьому світу – ми достойно представлені на Каннському, Берлінському, Венеційському, Торонтському та інших кінофестивалях, усе це – підкреслення нашої самобутності. За таких умов кіно – це ще й зброя, яка дає змогу запобігати впливам на нас, захищатися всередині, а також поширювати ідеї назовні.

    – Так, назовні зі своїми ідеями ми виходимо активно, і відзнаки та участь у престижних міжнародних фестивалях свідчення цього, а от що стосується охоплення всередині країни – то касові збори більшості хороших вітчизняних фільмів показують, що того ефекту від кіно, якого нам хочеться, все ж немає. І відома з радянських часів фраза, що кіно є «найголовнішим з усіх мистецтв», бо найефективніше впливає на широку аудиторію та, відповідно, доносить ідеї, вже не працює.  

    – Одразу наголошу, що в нас є фільми зі значним глядацьких охопленням. Не буду зараз називати конкретних картин, щоб не порушувати чесної конкуренції. Ці фільми усім відомі. 

    Але проблема касових зборів і окупності кіно є проблемою в усьому світі, а для Європи це постійний виклик. Тут ще треба враховувати, що в сучасних умовах ми не бачимо реального охоплення з тієї причини, що в нас немає зведеної інформації з переглядів на стрімінгових платформах. А також кількість переглядів через «піратські» сайти, які хоч і порушують економічні інтереси та вчиняють протиправні дії, але теж є джерелом поширення фільмів. Тобто ми не знаємо справжньої кількості глядачів тієї чи іншої картини.

    Проте ми не повинні ставитися до кіно як до владного інструмента, не в тому його суть. Ми не авторитарна держава, завдяння якої мати кінематограф як засіб державного впливу на свідомість та знімати пропагандистські фільми. Наше завдання – захищати одвічні людські цінності. Для нас цінніше чесне глядацьке визнання, ніж агресивні форми кінематографу.

    Радянське кіно і сучасне українське, і світове кіно – це різні історії в різних інформаційних та часових просторах. У нашому дитинстві було два телеканали, але кінотеатральна мережа охоплювала величезні території, майже кожне село мало кінотеатр, а туди, де його не було, приїжджав пересувний кінопрокатник.

    – І все село йшло дивитися фільм, а тепер кінопрокат у селах та навіть у невеликих містах – під великим питанням.

    – Це справді так. Доволі добрий показник кінотеатрів маємо в обласних центрах. Однак Україні потрібні нові кінотеатри, кількість кіноекранів треба збільшити приблизно в чотири рази. Але для цього поки немає передумов, бо має бути не тільки поштовх і бажання з боку держави, а повинен бути ще й попит від глядачів, і головне – від прокатників. Наведу такий приклад: кілька місяців тому я зібрав усіх прокатників і повідомив, що готовий працювати над виділенням із бюджету 200 мільйонів гривень на 2026 рік, щоб вони побудували кінотеатри в маленьких містах. Вони відповіли: «нам не треба грошей». А все тому, що вони опанували великі обласні центри і Київ, тож розширювати свою мережу – для них це наражатися на ризики. Прокатники не хочуть іти в регіони. Тому, доки не об’єднаються бажання держави та бажання мережі – нових кінотеатрів, на жаль, не буде

    Важливим є той факт, що в 2025 році Україна мала в прокаті декілька рекордів, і мені є чим пишатися, бо до цього причетна і команда Держкіно, і чудові українські продюсери та кіновиробники. Було завершено виробництво 46 національних фільмів за державної підтримки. До цієї цифри варто додати ще певну кількість фільмів, знятих приватним коштом, і ми отримаємо середню цифру 55–60 фільмів, які вийшли чи найближчим часом вийдуть у прокат. Це дуже хороший результат серед європейських держав.

    – Але ж виробництво більшості з цих фільмів розпочалося за декілька років до цього? Тобто це дещо відтермінований накопичувальний результат.

    – Ваша правда, цикл кіновиробництва досить тривалий, а нині під впливом війни, безпекової ситуації, відключень електроенергії, перебоїв із фінансуванням він суттєво подовжується. У середньому стандартний термін виробництва ігрового повнометражного українського кіно за сприятливих умов – 18 місяців. Дехто встигає зняти за 12 місяців, якщо немає складної постановки, якщо у зйомках не беруть участі діти, не задіяно особливої спецтехніки, надскладних технологій, тварин тощо. Для документалістики та серіалів терміни можуть бути трішки коротшими.

    Отже, кінокартини, які глядач побачить у 2026‑му – це ті, які запускалися у 2021–2025 роках. Є ще частина фільмів, які розпочали виробництво раніше.

    – Якою, на вашу думку, є оптимальна кількість українських фільмів у прокаті щороку? Звісно, хочеться більше, та хоча б 100! Але, чи варто гнатися за кількістю, чи є розумна межа?

    – Звичайно, межа є. І останні пів року, які я провів у доволі активних поїздках по інших країнах, свідчення того. Наприклад, у Франції та Італії, які є лідерами у кіновиробництві, є значні проблеми з прокатом, бо в них виходить така велика кількість фільмів, що їх неможливо показати! Вони один з одним змагаються. І в Україні на сьогодні є певна межа щодо фільмів, які ми теоретично можемо успішно показати в прокаті. У найкращому варіанті, якщо говорити, що в календарному році 52 тижні (а кожному національному фільму, на який ми витратили гроші платників податків, треба дати хоча б  два тижні для повноцінного прокату). А є ж місяці, які зазвичай не дуже вдалі для прокату, наприклад, квітень, травень, також літні місяці. Тому 20–25 фільмів у прокаті на рік – це наразі найоптимальніший показник. 

    – Це ми говоримо саме про прокатне кіно. А є ще серіали, документалістика, яка не завжди йде в широкому прокаті?

    – Так, щодо серіалів кількість майже необмежена, бо є досить багато телеканалів і стрімінгових платформ, на яких вони можуть виходити. Документалістика, екперементальне (авторське) кіно, зазвичай, не націлені на повноцінний прокат, за деякими винятками. А є анімація, якої в нас… просто немає. На жаль, мусимо це констатувати. Ті поодинокі фільми, якими ми усі пишаємося – це, безсумнівно, досягнення. Але це також і винятки, які підтверджують правило. І якісного прориву не буде в найближчі п’ять років, бо для того, щоб він був зараз, треба було починати десять років тому. За таких умов у короткостроковій перспективі потрібно популяризувати створені національні анімаційні фільми, а також запозичувати іноземну анімацію, прийнятну для української аудиторії. А водночас на державному рівні маємо здійснювати постійну й повноцінну підтримку аніматорів та фінансувати виробництво. Не менш важливою є підтримка кіноспільноти, її заходів, обміну досвідом, фестивальних подій тощо. Не варто забувати і про спадщину славних мультиплікаторів минулого. Ось така послідовна робота має дати результат.

    НАШЕ ЗАВДАННЯ НЕ ПРОСТО КОПРОДУКЦІЯ, А КОПРОДУКЦІЯ НА НАШИХ УМОВАХ

    – Така прогалина у виробництві анімації сталася через брак фінансування, чи в нас недостатньо фахівців?

    – Загалом через безпекову ситуацію і фінансування. Це комплексна проблема багатьох учасників процесу. Але в цілому це проблема державного рівня. Що раніше відбувалося на конкурсних відборах у Держкіно? Приходили два анімаційні проєкти і обидва вигравали. Конкуренції не було. Тому заходи щодо підтримки анімації, підтримки Фестивалю актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM, колаборація з іноземцями – це важливо. І тут поставмо важливу проміжну крапку щодо того, що ми всі багато говоримо про співпрацю з іноземцями та копродукцію, однак, не всі розуміють, що це. А якщо не усвідомити, навіщо ми це робимо, то від копродукції не буде користі. Копродукція – це можливість спільним коштом зробити замість одного фільму – декілька.

    – Чому так?

    – Тому що, коли ми робимо фільм спільно з іншою країною, наприклад із французами, – він для французького продюсера французький, а для українського – український. Плюс світовий кінопрокат. Відтак ми маємо два фільми і два національні прокати, а бюджет маємо один. Крім того, ми маємо спільну знімальну команду і акторський склад і в такий спосіб обмінюємося культурними цінностями та професійним досвідом. Це хороша річ, особливо в анімації. Бо анімація – це річ дорога і створюється тривалий час. За один рік неможливо зробити великий повнометражний анімаційний фільм. В середньому на нього потрібно чотири–п’ять років. Тому наше завдання не просто копродукція, а копродукція на наших умовах. А для цього ми повинні давати левову частку бюджету. І позиція України, коли ми даємо 1–2 % бюджету і кажемо нашим кінематографістам: ідіть у копродукцію з іноземцями, ми часто фактично збагачуємо кінематограф іншої країни, бо такий фільм навряд чи відображатиме наші цінності, оскільки  продюсер, який прийшов із малим бюджетом, не керує процесом. Отже, треба орієнтуватися на мажоритарну копродукцію на українську тематику, щоб ми разом з іноземцями порушували спільні теми. Ось під цим кутом треба дивитися на копродукцію, а не просто як на бажання зробити спільний фільм. Бо можна створити спільну кінокартину, але чи завжди буде вона українською?

    ПЕРІОД, КОЛИ ДЕРЖКІНО ПЕРЕБУВАЛО ПІД ПРЯМИМ УПРАВЛІННЯМ КАБМІНУ, МАВ СВОЇ ПЕРЕВАГИ

    – Якщо ми вже заговорили про держфінансування, на обсяги якого, безумовно, вплинула війна, на що вистачить цьогорічного бюджету, виділеного Державному агентству України з питань кіно? 

    – Поговорімо ширше, щоб було зрозуміло, в якій ситуації зараз опинилося агентство. Як ви пам’ятаєте, уряд критикували за те, що Держкіно напряму підпорядковувалося Кабінету Міністрів України. Піднявши цю критику на найвищий рівень, за гострими гаслами всі забули, що, напевно, для Держкіно ця незалежність була корисною. І період, коли Держкіно перебувало під прямим управлінням Кабміну, мав свої переваги. Сам факт переходу Держкіно під управління Уряду був дуже гучним і спричинив певну політичну кризу та конфлікти.

    У лютому минулого року Держкіно повернулося в підпорядкування Мінкульту, і, як бачимо, той, хто йшов зі скандалом, а тепер його повернули назад, не може розраховувати на теплий прийом. Тому Держкіно в родині органів Міністерства культури нині, як родич, який довго був відсутній, тепер приїхав і ходить по вітальні, не знаючи, де йому сісти. Крім того, Держкіно перейшло до відання Мінкульту за одного міністра, а за два місяці після мого призначення, міністр і весь уряд змінилися. Логічно, що в цій ситуації ми не могли розраховувати на повноцінний бюджет 2026 року і отримали цілком прогнозовану картину – бюджет на 91,5 мільйона грн, що навіть менший, ніж був у 2025-му. Але треба зазначити, що ми одержали повноцінний бюджет на власний апарат, бо минулого року були перебої і з цим. Я в жодному разі не критикую Міністерства культури України, а лише пояснюю стан речей і ситуацію. На сьогодні ми маємо конструктивну командну роботу, Держкіно пережило перехідний період і працює як повноцінна складова системи органів Мінкульту. 

    – Як саме можна розпланувати бюджет на 91 мільйон гривень?

    – Звісно, така сума на все кіновиробництво України – це катастрофічно мало. Але цей бюджет більш-менш забезпечить міжнародну діяльність, присутність на найбільших міжнародних кінофестивалях. Це також достойна підтримка національних українських кіноподій: Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, Фестиваль актуальної анімації LINOLEUM, Docudays UA, організації Днів Українського кіно за кордоном, підтримка Національної спілки кінематографістів, Національної кіностудії ім. О. Довженка, Національного центру Олександра Довженка тощо.

    Водночас у нас залишаються зобов’язання стосовно фільмів, виробництво яких завершуватиметься цьогоріч – ми повинні доплатити їм залишкові кошти. Попередні конкурси також треба дофінансувати, загалом непрофінансовані 2020, 2021, 2024 роки, також є фільми, непрофінансовані із 2017-го. Щось будемо оптимізувати, бо в частини проєктів є втрата актуальності, у деяких – уже неадекватні бюджети. Але хотілося б щоб більшість проєктів такі отримали фінансування цього року. Це моя мета, і наша команда працює нам цим.

    СИТУАЦІЯ З ФІНАНСУВАННЯМ КІНО НЕ ЖАХЛИВА, А ПРОСТО НЕЗВИЧНА В ПОЛІТИЧНОМУ ПЛАНІ

    – Про запуск нових проєктів з цьогорічного бюджету Держкіно не йдеться?

    – Так, цього року конкурсні відбори від Держкіно є неможливими. Проте в кінці минулого року ми запустили шість нових проєктів. Тобто, якщо добре попрацюємо і правильно рахуватимемо, то, ймовірно, ще кілька фільмів отримають стартове фінансування цьогоріч.

    Але це тільки на перший погляд ситуація може видатися негативною. І це хибне уявлення. Ситуація не жахлива, а незвична в політичному плані. Тому що насправді на українську культуру у 2026 році з ініціативи Президента України виділяється 4 мільярди гривень, з яких на кіно –заплановано близько 2 мільярдів. Це величезний бюджет.

    Цим бюджетом управляє Міністерство культури. І моїм головним політичним завданням як керівника було вибороти місце для Держкіно у програмі Мінкульту. Ми разом це зробили. Я вдячний за професійність і розуміння Віцепрем’єр-міністру з гуманітарної політики України – міністру культури Тетяні Бережній і усій нашій спільній команді. Отже, в новому мистецькому конкурсі Держкіно керуватиме програмою в частині кінематографії: створюватимемо комісії, відбиратимемо проєкти, контролюватимемо їх. Також є всі підстави сподіватися, що всі вироблені фільми належатимуть Держкіно і наша команда плануватиме заходи щодо дистрибуції. І це все дуже добрий результат співпраці владної команди.

    – Однак те, що бюджетом на кіновиробництво управляє Міністерство культури, якось впливає на Держкіно репутаційно?

    – До певної міри так. Це якщо дивитися на цю ситуацію на побутовому рівні. Те, що тепер не Держкіно здійснює платежі, частина кіновиробників сприймають як ознаку певної політичної слабкості Держкіно. Та це можна подолати завдяки відповідальній позиції керівника агентства і прямого та чесного діалогу – мені доводиться комунікувати з дуже багатьма людьми, бути цілковито відкритим. Насправді для мене більш важливо, щоб кінокомпанії і знімальні групи мали фінанси й роботу. Це потрібно для підтримки і розвитку галузі. А те, з рахунку якого державного органа надійдуть гроші, – це питання технічне.

    Може також здатися, що така ситуація з фінансуванням – це ніби прояв недовіри з боку влади, начебто Держкіно може відбирати проєкти, а підписати платіжку та заплатити за фільм не може. Я сприймаю це радше як перехідний період та розглядаю 2025 і 2026 роки як період повернення та становлення в родині Мінкульту, і впевнений, що у 2027-му Держкіно матиме повноцінну програму конкурсних (пітчингових) відборів та державної підтримки кінематографії.

    Також я вірю, що Держкіно посяде власну позицію в системі органів влади, бо ми не просто орган центральної виконавчої влади, ми – орган зі спецстатусом.

    СТАТУС ДЕРЖКІНО НЕ СТАНДАРТНИЙ, ВІН НЕ ВКЛАДАЄТЬСЯ В РАМКИ ЗВИЧАЙНОГО ОРГАНА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

    – Що ви маєте на увазі під спецстатусом?

    – Держкіно – є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого координує Кабінет Міністрів України через Міністра культури. Керівника Держкіно призначає і звільняє Уряд. Простими словами, очільник Держкіно має статус схожий зі статусом заступника міністра, у якого є власна команда, офіс та спеціальні повноваження. Крім взаємодії безпосередньо з Міністерством культури, Держкіно співпрацює з МЗС в частині з міжнародного співробітництва, з Мінекономіки – щодо авторських прав, ми пов’язані з Українським інститутом, з Мінфіном, Міносвіти, із ЗСУ, з Офісом Президента України. Окремим напрямом є робота з документами з обмеженим доступом у межах визначених повноважень.

    Тому статус Держкіно не стандартний, він не вкладається в межі звичайного органа виконавчої влади. Водночас варто зазначити, що працівники Держкіно – не функціонери у класичному розумінні. Ми радше креативна інституція, наділена владними повноваженнями. На мою  думку, Держкіно ближче до «кіно», ніж до «держ». Ми працюємо на практичну реалізацію політики, а не на кабінетне адміністрування. Наша діяльність має прикладний характер, хоча значну частину роботи становлять і адміністративні процеси – ведення реєстрів, офіційне листування, підготовка наказів, участь у нормотворчій діяльності та правозастосовній практиці.

    – Ви означили прагнення дофінансувати проєкти з конкурсів попередніх років, а у 2026 році нових конкурсів Держкіно не проводитиме, все виключно через Мінкульт?

    – У цьому році ми працюватимемо під керівництвом Мінкульту, і це має свої переваги. Хоча Держкіно й висловило заперечення на початку осені минулого року. Тоді кіноспільнота об’єдналася, вимагаючи повноцінних конкурсних відборів саме через Держкіно. Та й я особисто мав гострі суперечки. Але потім зрозумів, якщо ми із сварками зайдемо у клінч і пропустимо цей фінансовий рік, то втратимо частину індустрії. Люди без роботи перепрофілюються, роз’їдуться. Отже, нам украй необхідно дати галузі гроші й роботу. Тому я зібрав кінематографістів і сказав: «вам “шашечки” чи їхати?» Ви хочете робити національне кіно чи щоб гроші приходили саме з рахунків Держкіно? Що для вас має значення? Держкіно буде вашим адвокатом у Міністерстві культури, супроводжуватиме проєкти, мій офіс завжди відчинений. Я просив довіритися і припинити критикувати, припинити конфліктувати. Думаю, зараз ми уклали певний суспільний договір – мирну угоду між усіма. І зараз Держкіно працюватиме під керівництвом Міністерства культури, під лідерством Тетяни Бережної, під патронатом Президента України. Це незвично для нас, такого ще не було, це абсолютно новий період. Це зовсім нова програма. Спробуємо. Це дозволить дати достатньо роботи, щоб українським командам вистачило на два–три роки, щоб протриматися у складні часи, зміцнити творчий і матеріально-технічний потенціал галузі.

    УКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРСНИЙ ВІДБІР КІНОПРОЄКТІВ Є ОДНИМ ІЗ НАЙКРАЩИХ В УСІЙ ЄВРОПІ

    – Як ви в цілому оцінюєте ефективність цієї системи конкурсів? Наскільки відкритим і прозорим є процес ухвалення рішень після пітчингів? Чи плануєте зміну формату або критеріїв відбору?

    – Це важливе питання. Моя відповідь така: український конкурсний відбір кінопроєктів є одним із найкращих в усій Європі. Такої складної, багаторівневої системи не існує в більшості європейських країн. Конкурс кінопроєктів оголошує Держкіно, заявляючи тематику і загальний обсяг фінансування за конкретним напрямом: соціально значущі фільми, фільми для дитячої аудиторії, серіали, повнометражні фільми, анімація, копродукція тощо. На цьому влада Держкіно майже завершена. Далі Держкіно оголошує про публічний відбір експертів. Після того, як сформовані експертні комісії, експерти працюють незалежно від Держкіно. Вони – не мої підлеглі, це – представники громадськості. Коли вони відпрацювали технічну й документальну частину (перший тур конкурсного відбору), починається, власне, пітчинг – публічні презентаційні виступи і захист кінопроєктів. Під час пітчингу відбуваються онлайн-трансляції, запис яких зберігається. Громадськість, експерти, члени Ради з державної підтримки кінематографії заслуховують виступи команд кінопроєктів. І Держкіно не має голосу в цьому процесі. Ми – спостерігачі. Все завершується тим, що проєкти, які отримали граничну кількість балів, передають для затвердження Раді з державної підтримки кінематографії. І після рішення Ради керівник Держкіно укладає договори з переможцями та здійснює відповідні платежі на підтримку виробництва фільмів.

    – Рада – це колегіальний орган із дев’яти осіб, яких призначає Кабінет Міністрів України?

    – Так. У складі Ради з державної підтримки кінематографії є одна людина, яку своїм наказом призначає голова Держкіно, одна – яку призначає своїм наказом Міністр культури, а семеро – відібрані на конкурсній основі. Склад Ради призначається за рішенням Кабінету Міністрів України. З огляду на прогресивність українського законодавства про кінематографію, а також, враховуючи наявні конкурсні процедури, можна сміливо сказати – наші процедури одні з найкращих. Якщо чесно, в більшості європейських держав не так!

    Ми дивимося на іноземців, називаємо їх супердемократами, але в нас найпрогресивніший закон про держпідтримку кінематографії та найскладніші процедури. А зараз, унаслідок нещодавніх змін до законодавства, які ухвалив український парламент, цю систему додатково буде вдосконалено. 

    КОЛИ ХТОСЬ ГОВОРИТЬ ПРО КОРУПЦІЮ НА КОНКУРСАХ, ТО ЦЕ ПЕРЕВАЖНО ОБРАЗА, ЩО НЕ ВИГРАВ КОНКУРС

    – У чому полягають основні зміни?

    – Відбір до Ради з державної підтримки кінематографії став ще складнішим, і вона матиме повну незалежність від Держкіно та додаткові повноваження. Проєкти між першим і другим туром конкурсу будуть передаватися різним експертним комісіям шляхом жеребкування, щоб унеможливити умисне потрапляння до того чи іншого експерта. Відбір експертних комісій ще більш ускладнили. Удосконалено наявні форми держпідтримки й запроваджено нові. Зміни справді дуже позитивні й потрібні. Зрозуміло, що до будь-якого процесу можна присікуватися. Межі досконалості не існує. Але, коли хтось говорить про корупцію на конкурсах, то найбільш імовірно, це образа, що він не виграв, або нехай називають конкретний випадок, і з цим розбиратимуться правоохоронці. І коли деякі українські продюсери беруть участь в іноземних конкурсах на дофінансування своїх фільмів, і в офіційних розмовах з іноземцями говорять, що в Україні цілковита корупція – вони шкодять національному кінематографу. То невже заради викликаного брехнею співчуття ви готові полити брудом власну систему влади? Розумію, що можуть бути образи на керівника Держкіно, на членів Ради, на експертів, загалом на життя. Але треба зберігати здоровий глузд, бо спільну репутацію заплямувати легко, а на відновлення довіри підуть роки.

    – Хочу розпитати ще про одну форму держпітримки, яка за новим законом скоро має запрацювати – національний рібейт. Як це відбуватиметься?

    – Національний рібейт – це коли частина грошей від національного прокату в позаконкурсний порядок за рішенням Ради з держпідтримки надаватиметься успішному продюсерові для виготовлення наступного фільму. 

    – І коли успішні українські продюсери відчують рібейт у дії?

    – Вочевидь, із наступного року. Я буквально днями відповідав на це питання Громадській раді при Державному агентстві України з питань кіно. До того ж, це теж успіх, що ми перезапустили відносини з нею, бо раніше громадська рада була опозицією до Держкіно. Тепер усе стало на свої рейки, працюємо конструктивно, провели перше чергове засідання цього року.

    МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ МАЄ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ, А НАСАМПЕРЕД НА РІВНІ КІНОВИРОБНИКІВ

    – Як ви оцінюєте рівень міжнародної діяльності у сфері кіно? Чи достатнього активна Україна на європейському кіноринку?

    – Міжнародна діяльність Держкіно має кілька вимірів. Перший – це культурна дипломатія, з якою все було успішно і в попередні періоди, а сьогодні цей напрям ще пожвавився, бо здійснюється у співпраці з Мінкультом і МЗС. Прямо зараз ми плідно співпрацюємо, готуємося до участі в Берлінському кінофестивалі у співпраці команд – Держкіно і Українського інституту, а від імені Мінкульту процес координує нещодавно призначена заступниця міністра Наталія Мовшович. Працюємо злагоджено і креативно.

    На мою думку, міжнародна співпраця повинна відбуватися не тільки на державному рівні, а насамперед на рівні кіновиробників, і її треба підтримувати. Сподіваюся, що цьогоріч у програмі під патронатом Мінкульту, яку супроводжуватиме Держкіно з’явиться багато нових копродукційних проєктів. Eже за кілька тижнів я поїду до Берліну для виступу з доповіддю про стан української кіноіндустрії на засіданні EFAD (Європейська асоціація директорів кіноагентств. Державне агентство України з питань кіно приєдналося до EFAD як асоційований член).

    ЕКСКЛЮЗИВНА НОВИНА ВІД ДЕРЖКІНО: ЦЬОГО РОКУ ЗАПЛАНОВАНО СТВОРЕННЯ ДЕРЖУСТАНОВИ UKRAINIAN FILMS

    – Як саме Держкіно працює над промоцією українських фільмів за кордоном та в Україні?

    – Мені подобається досвід Франції і Німеччини, які я беру собі за взірець. У них є спеціальні органи (крім Держкіно), які займаються промоцією національних фільмів всередині країни і за її межами. У Франції – Unifrance, в Німеччині – German Films. Така практика є і в інших державах, але саме згадані агенції я вважаю взірцевими. Так ось, спеціально для Укрінформу готовий повідомити ексклюзивну новину: вже цього року заплановано створення державної установи Ukrainian Films. Її засновником буде Держкіно, вона створюється шляхом виділення кількох структурних підрозділів. У Ukrainian Films буде окремий офіс, самостійний керівник та достатньо великий бюджет. Ця установа буде більш гнучкою, стане реальним містком між державою і кінобізнесом. Ukrainian Films займатиметься фестивальною діяльністю, промо-кампаніями українських фільмів як за кордоном, так і всередині країни.

    – Дуже гарна новина! Ця агенція запрацює вже цього року?

    – Якби не складні умови, в яких ми опинилися – блекаути, складна безпекова ситуація, – ми б уже це зробили! Бо для того, щоб з’явився Ukrainian Films, є все, і головне, є політична воля. Під час мого візиту до Мюнхену минулого року я домовився з German Films і CNC (Держкіно Франції), що вони візьмуть працівників українського Держкіно на стажування, щоб швидко створити компетенцію українських службовців та повноцінно запустити цю роботу тут. Цьогоріч у Берліні ці перемови про співпрацю продовжаться і будуть конкретизовані.

    Я вважаю, що основні інструменти голови Держкіно в цей перехідний період – це лідерство, відкритість і репутація. Продюсери це самостійні і сильні люди. Але й відносини із ними складні, бо ми живемо в конкурентному середовищі.

    Я не тішу себе ілюзією, що державна служба побудована за принципами абсолютної справедливості. В усіх процесах і командах є свої плюси і мінуси. Також я знаю, що моя державна служба в Держкіно – це тимчасово. Головне завдання – за відведений період реалізувати свою мету, а вона не є секретною і звучить так: зробити Держкіно успішною і незалежною агенцією, такою, яка б мені подобалася, навіть тоді, коли я не буду головою Держкіно.

    Любов Базів. Київ

    Фото Олександра Клименка

     

  • Андрій Осіпов, Держкіно: Одномоментно на ринку з’явиться величезний обсяг фінансів. Це може породити низку проблем

    Андрій Осіпов, Держкіно: Одномоментно на ринку з’явиться величезний обсяг фінансів. Це може породити низку проблем

    Джерело: Детектор медіа 

    У травні 2025 року головою Держкіно призначили Андрія Осіпова — продюсера, письменника і на той момент керівника Одеської кіностудії. І вже на початку осені він анонсував зміни в кіногалузі, зокрема, затвердження сталого фінансування українського кінематографу; п’ять нових форм державної підтримки кінематографії; надання Державному агентству України з питань кіно спеціального статусу. Також окрему увагу приділено реформуванню Експертної ради з держпідтримки кінематографії, яку раніше критикували за непрозорість і надмірний вплив одних і тих самих експертів.

    Восени ж стало відомо про ініціативу Президента про створення 1000 годин українського контенту та рекордне фінансування культури загалом, і кіногалузі зокрема, у 2026 році. 

    «Детектор медіа» поговорив із керівником Держкіно про бюджети, українські фільми в прокаті кожен тиждень і ймовірні наслідки вливання великих сум для всієї індустрії. 

    — Державне агентство України з питань кіно було найбільшою інституцією в країні, яка фінансувала продюсування фільмів. Це відбувалося через конкурс кінопроєктів, під час якого експертна комісія визначала кращих. чи знаєте ви, яким буде бюджет-2026 на виробництво і розповсюдження фільмів і коли відбудеться наступний конкурс кінопроєктів?

    — На кіновиробництво у 2026 році за проєктом бюджету закладено трохи більше як 91 млн грн. При такому фінансуванні Держкіно не зможе провести конкурсний відбір (пітчинг) кінопроєктів у наступному році.

    — Що це означає? І як бути з розмовами про бюджет на виробництво в розмірі 1,5 млрд грн?

    — 1,4 млрд. Про них ішлося в жовтні під час засідання комітету Верховної Ради з питань гуманітарної політики. Зокрема, Павло Сушко послідовно відстоює інтереси кіно. Також багато членів комітету висловили свою підтримку і принципові позиції. Так, парламентський комітет одноголосно підтримав позицію Держкіно. Я щиро вдячний кожному народному депутатові. Проте зусиль гуманітарного комітету виявилися поки недостатньо, щоб ці зміни були внесені до парламентської зали для голосування.

    У цій ситуації важливо, що Держкіно має підтримку. Однак зараз ми мусимо оцінювати це лише як фактор української політики, а не як фінансовий результат. Міністерство культури України запропонувало інше рішення і воно є прийнятним для Держкіно. Яке саме — хай як мені не кортить вам відповісти, скажу наразі лише так: почекаймо офіційних документів від Уряду. 

    Першість у комунікації з цих питань по праву належить Міністерству культури України. Мені приємно бути частиною великої програми щодо фінансування української культури, яка реалізується за ініціативи Президента України. Це більш як 4 мільярди, які залучені з-за кордону на мирні ініціативи. 

    — Яку роботу над помилками ви робили після попередньої очільниці Держкіно Марини Кудерчук? Що саме ви поміняли в минулій системі?

    — Думаю, що не я маю оцінювати роботу попередніх керівників. Питання лежить в площині етики. В кожного був свій період керівництва, свої переваги та недоліки. Першочерговими своїми задачами я бачив відновлення лідерства Держкіно у своїй галузі та в культурі загалом, а також лідерські позиції очільника агенції у кіноспільності. Також важливим було повернути єдність і припинити конфлікти. Також потрібно об’єднати команду та повернути повагу. Зараз офіс голови Держкіно є відкритим. І тут, у цьому кабінеті, де ми проводимо інтерв’ю, побували, напевно, всі українські кіновиробники, які хотіли побачитися зі мною й обговорити нагальні питання.

    Також за перших два місяці ми провели більше як 100 індивідуальних і колективних зумів із командами кінопроєктів, які зараз у роботі. До багатьох кіновиробників я приїхав на знімальний майданчик, щоб їх підтримати. Також намагаюся у вільний час відвідувати кіноподії — прем’єрні покази, фестивалі, тематичні заходи тощо.

    Намагаюся дбати про міжнародну співпрацю: у нас добре склалися відносини з German Films (національний інформаційно-консультаційний центр Німеччини з просування німецького кіно по всьому світу), CNC (Національний центр кінематографії Франції), з кіноустановами Великої Британії, Польщі, країн Балтії. Також наша команда має співпрацю з EFAD, EFARN, Eurimages. Держкіно мало цього року партнерську фінансову співпрацю як співорганізатор Варшавського кінофестивалю, що також є новим.

    Андрій Осіпов та Сімона Бауман, директорка German Films

    Я сам український продюсер, і проблеми, з якими стикаються українські кінематографісти, мені зрозумілі. Я прийшов на посаду голови Держкіно прямо зі знімального майданчика: 28 травня був завершальний день знімального періоду фільму «Довженко» Одеської кіностудії, а 30 травня було рішення уряду про моє призначення. Раніше я мав вільне продюсерське життя, але зараз я держслужбовець.

    — Відтак ви знаєте, що наріжна проблема якості сучасних українських фільмів — це не так брак талантів, як брак грошей — бюджети фільмів, зокрема на дебютні проєкти (а це всього 15 млн грн), дуже малі, щоб вимагати якісного продукту з сучасними цінами та з постійним зростанням курсом долара. Ви — багаторічний  керівник Одеської кіностудії, знаєтеся на потребах кіновиробництва. Чи ви можете вплинути на цю проблему на посаді тепер вже керівника Держкіно і як загалом цю проблему можна розв’язати?

    — Деякі підходи з практики Держкіно потребують удосконалення. Наведу простий приклад: на мою думку, не може існувати одного типового договору для повнометражного, анімаційного чи документального фільму. Це все різні кінопродукти й, відповідно, в них різні умови виробництва. Тому й договори мають бути різні. Також підлягають коригуванню й осучасненню значна кількість процедур і нормативів.

    Ще однією проблемою є строки виробництва. Річ у тім, що склалася практика, коли продюсери самостійно визначали початок і завершення виробництва. Ці терміни час від часу переносили, й така практика Держкіно зазнає критики з боку державних органів. Але. Наступного року на кіновиробництво планується сума у розмірі понад 1 мільярд гривень.

    — Ви маєте на увазі 1 млрд із тих 4 млрд з ініціативи Президента України «1000 годин українського контенту»?

    — Саме так. Кінематограф буде значною і важливою частиною цієї великої програми. Це означає, що одномоментно на ринку з’явиться величезний обсяг фінансів, буде значне пожвавлення в нашому секторі економіки. Це може розігріти ринок, призвести до збільшення цін, зумовити дефіцит кадрів і породити низку інших проблем. Тому задача Держкіно — а Держкіно є органом, який реалізує політику в сфері кінематографії, — усунути ці проблеми, спрогнозувати ризики та вжити реальних заходів. Тобто потрібно розподілити проєкти так, щоб вони запускалися не одномоментно, не перевантажували сферу. Має існувати підхід, який розвиває сферу. У нас має бути стабільний процес, який забезпечує діяльність протягом року. 

    — Тобто Держкіно буде вказувати продюсерам, коли починати проєкти?

    — Так, це було б відповідально. Сподіваюся, що ми матимемо для цього важелі. Також, я впевнений, що переважна кількість продюсерів зрозуміють важливість такого регулювання. Якщо проєкт знімається в літній період, то Держкіно не байдуже, це буде червень чи серпень. Через те, що це питання економічної безпеки в галузі. Бо якщо одномоментно запустяться 15—20 великих українських проєктів із бюджетами 30—40 мільйонів — це спричинить кризу. Наш обов’язок адекватно реагувати.

    — Такого ще не було в українському кіно за часів Незалежності. Вважаєте це можливим?

    — Так, бо обсяги фінансування щороку збільшуються. Наприклад, наступного року Мінкульт планує спрямувати доволі значну суму.

    Ще одним викликом є українські релізи. Вже цього року на стадії завершення — близько 50 українських фільмів. Зважте, що в році 52 тижні. Таким чином зараз український ринок повинен мати 26 повнометражних фільмів для кінотеатральної мережі, щоб дати кожному фільму по два тижні. До цього логічно додасться ситуація на ринку з іноземними фільмами та з фільмами, які знімали без держпідтримки.

    — Але ж у нас вільний ринок і є конкуренція, це нормально…

    — А ви бачили, щоб продюсер, який за власні кошти виробив два фільми, поставив їх в один тиждень? Ні. Бо він не хоче сам із собою боротися. А чому держава має поборювати сама себе? Ми зобов’язані зробити фільми успішними, правда? Це частина нашої політики. Не просто показати й усе. Ми зобов’язані дбати про їхню успішність.

    Адже 50% із наданої на виробництво фільму державної субсидії мають бути повернені на спецрахунок Держкіно. І це може статися лише внаслідок успішності цього фільму. Наш спецрахунок має два призначення: популяризація українського кіно та реінвестування в кіновиробництво. Тому чим успішніший конкретний фільм, тим більше грошей повернеться назад у кіносферу, і тим більше ми знову можемо надати підтримки фільмам і подіям надалі.

    Дні українського кіно в Мюнхені

    У Німеччині, до прикладу, не регулюють, і там зараз украй складно знайти приватні кошти на німецький фільм. Продюсери не хочуть давати гроші, бо з німецького прокату повернути кошти проблематично. Доходить до того, що певна частина фільмів узагалі не може потрапити в прокат.

    — В Україні ситуація ще гірша, бо для кінобізнесу і прибутковості фільмів бракує екранів…

    — Так, тут ви праві. Але говорячи про кількість екранів, ми говоримо про економічну ємність ринку. Це складна багаторічна проблема, яку також треба розв’язувати. Але зараз я про дещо інше. Я б не хотів, щоб зараз в один вікенд виходило в кінотеатрах п’ять національних фільмів. Бо це взаємопоборювання. Це в українських реаліях ситуація, за якої програють усі, і передусім державні інтереси. 

    Демократія — не означає вседозволеність, і демократія — не означає ухилення від відповідальності. Коли держава бачить, що є проблема, чиновники зобов’язані вживати заходів регулювання, а не просто говорити: хай виживе сильніший.

    Кінематограф є високоризикованим бізнесом. Навіть за ідеальних умов існує ризик провалу фільму. Відтак від успішності чи неуспішності фільму дуже багато залежить. Компанія, навіть та, яка міцно тримається на ногах, може зазнати величезних збитків, якщо один, два, три проєкти поспіль виявляться неуспішними.

    Цього року я провів декілька зустрічей з українськими продюсерами, і ми про це відверто говорили. Частина має думку, що ринок має себе сам врегулювати. Не думаю, що вони мають рацію. Якраз ця осінь є показовою. І за наслідками планую ініціювати спеціальне засідання Ради з державної підтримки кінематографії. Скоріш за все це буде у січні.

    — А що ви маєте на увазі під словами «показова осінь»?

    — Осінь показова, бо в нас кожного тижня є український реліз. Кожного тижня. Це, звісно, обнадіює. Але цю ситуацію слід вивчити, проаналізувати, зробити економічно обґрунтовані висновки. Звісно, я радію новим українським фільмам, і я хотів би, щоб таких показів було більше. Але, однак, я також відчуваю, що якщо в українському кінопрокаті буде безлад, це, зрештою, нашкодить кожному конкретному учаснику. Зрозуміло, що представники приватного сектору, в силу своїх внутрішніх інтересів, не дивляться на ситуацію глобально. І це природно. Тому саме задача Держкіно — про це подумати й спланувати реальні дії… 

    — А які саме? Чи могли б ви трохи докладніше про це розповісти?

    — Наша команда має певні плани про зміни до законодавства в частині регулювання кінотеатральної діяльності. Частина з них нещодавно ухвалена. Однак зараз зарано озвучувати плани. Я маю провести цілу низку консультацій із головним профільним міністерством, Комітетом Верховної Ради з гуманітарної та інформаційної політики, Мінфіном, дистриб’юторами, продюсерськими компаніями та кінотеатрами, громадськими об’єднаннями. Також для мене важливою є позиція Ради з державної підтримки кінематографії та Громадської ради при Держкіно. Робота вже триває і триватиме ще декілька місяців.

    — Як ви думаєте, чи справді треба українським продюсерам повертати 50% державної підтримки. У нас поодинокі випадки виходу фільмів у «нуль», а прибуткових стрічок мінімум.

    — 2024-й і 2025-й роки продемонстрували успішність українських фільмів, які зібрали значний бокс-офіс, і навіть цієї осені вже є фільми з успішними бокс-офісами. Але я хочу сказати й про інше: Держкіно — це не тільки фонд, який фінансує кіновиробництво. Це ще плюс 20 важливих державних функцій. На зустрічі кінематографістів з міністеркою культури Тетяною Бережною я виступив зі спеціальною презентацією, на якій показував функції Держкіно та взаємодію всередині влади. На мою думку, український ринок розвивається, розвивається міжнародна дохідність компаній, і є гарні результати, які дозволяють стверджувати, що успішність українських фільмів буде зростати.

    — Питання, як формувати діяльність Держкіно, виникли ще 2011 року, коли була запроваджена так звана «продюсерська система». Можна спиратися на французький досвід і роботу СNC, де регулювання кіно йшло під парасолькою французькості з популяризацією та захистом саме французької кінематографічної спадщини, а можна йти шляхом американського кіно з його національними та бізнесовими свободами. В Україні був утворений напрямок «Патріотичного кіно», в межах якого траплялося багато спекуляцій. Як ви думаєте продовжувати цей напрямок?

    — Прекрасно сформульоване запитання. Знаю, що Міністерство культури України зараз веде доволі глибинне дослідження за допомогою Міністерства молоді та спорту, з залученням громадських діячів, щодо визначення напрямків, сенсів культурної діяльності, зокрема виробництва кіно. Я волів би дочекатися їх результатів. Ті попередні результати, які я бачив, цікаві, і я не можу зі всім погодитися, однак мушу визнати, що це хороший підхід — колективно подумати над тим, що має фінансувати держава і в чому має бути прерогатива Держкіно.

    Індустрійна панель у рамках Варшавського кінофестивалю

    Звісно, я хотів би, щоб не Держкіно регулювало тематику, а самі продюсери відповідально обирали потрібні суспільству кінопроєкти, і ми би фінансували таланти, а не теми. 

    Є ще одне застереження, про яке обов’язково треба сказати: я боюся, що тоді, коли ми будемо мати жорсткі владні вказівки щодо тематики, ми можемо зіткнутися браком достатньої кількості сценаріїв для реалізації всіх тем. Тому всі ці дослідження відносно тематики треба розглядати як плани на середньострокову і довгострокову перспективу. І потрібно не руйнувати того, що працює, хай і не досконало. Кіно — це та діяльність, де нав’язування, втручання може завдати більше шкоди, ніж захистити державні інтереси. Тому тут найкращий шлях — це партнерство.

    Я вірю в українськість і патріотичність наших продюсерів. Я переконаний, що вони більшою мірою самостійно здатні визначати напрями розвитку. Державна роль мусить бути в коригуванні й чіткому визначенні бажаних напрямків. Допускаю, що коли державна підтримка надається за першою формою (де є державне замовлення до 100% фінансування) — там справді можливий прояв більш категоричного державного впливу.

    Узагалі-то термін «патріотичне кіно» зараз настільки затерли, що, якби ми спитали десять українських продюсерів про нього, отримали б десять різних відповідей. А якби запитали про це у глядачів, то отримали б узагалі доволі сумбурну картину. Тому я би вже не використовував цей термін. Невже якщо фільм зроблений не за кошти Держкіно або не в рекомендованій Мінкультом тематиці, то це є підставою вважати його непатріотичним? Я думаю, що будь-яке кіно, яке вироблено в Україні й не порушує національних інтересів, не закликає порушувати територіальної цілісності, не містить закликів здатися на милість ворогу — воно вже є патріотичним. Я щиро захоплююся та дякую продюсерам і знімальним групам, які попри надзвичайно складні обставини продовжують виробництво українських фільмів.

    — У Держкіно є ще один прямий обов’язок — популяризація українського кіно за межами України. Цьому була присвячена чимала кількість акцій по всьому світу. З останніх — ініціатива Standing With Ukraine на Талліннському кінофестивалі, що проводилася спільно з естонцями. Розкажіть, будь ласка, хто був її ініціатором? І чи є загалом стратегія презентації України на міжнародних кіномайданчиках?

    — Щодо Таллінна й ініціативи Standing With Ukraine — вона виходила від директорки кінофестивалю Тііни Локк, яка є величезним симпатиком України та робить дуже багато для нас. Я вдячний їй за цю ініціативу. Цією подією з українського боку займалася компанія Fresh Production, а з естонського — Асоціація українських організацій в Естонії. Крім того, в офіційному слогані 29-го Талліннського міжнародного кінофестивалю був прописаний заклик на підтримку України. З приємністю хочу повідомити, що ми домовилися з Тііною Локк про те, що, можливо, Україна поглибить свою участь у організації Талліннського кінофестивалю й ми спробуємо наступного року зробити спеціальний приз від України. Це буде достойна форма, аби подякувати кінематографістам з усього світу, які підтримують Україну.

    Талліннський кінофестиваль також запропонував освітню програму в сфері кінематографії для українських дітей середнього і старшого шкільного віку. І зараз це питання обговорюють у Міністерстві культури. Якщо буде погоджено, то декілька українських учителів пройдуть підготовку і надалі зможуть цю програму впроваджувати в Україні. Впевнений, що лідерську функцію в цьому процесі відіграватиме Міністерство культури при участі Міністерства освіти і науки України, а рушієм і одним із виконавців стане Держкіно.

    Я вже згадував Варшавський кінофестиваль, у якому цього року була фінансова участь України — на банері фестивалю стояв логотип Держкіно. Я вважаю, що це нова й дуже гарна справа, яку треба продовжувати. Найближчою для нас подією в цьому сенсі є, звичайно, Берлінале. Після чого, зрозуміло, будуть Канни, Карлові Вари тощо.

    — Це буде відбуватися в межах прописаної стратегії?

    — Поки що це не стратегія, а добрі наміри. Бо стратегією називається те, що написано і затверджено, а я не настільки самовпевнений, щоби свої плани одразу оголошувати стратегією. Знаю, що є наміри у владі та запит від громадськості ухвалити повноцінну стратегію у кінематографі. В мене зараз є певні погляди і підходи. Я менш як пів року очолюю Держкіно, тому зараз лише опановую владні механізми. Мені здається так: співпраця з керівництвом Венеційського, Варшавського і Талліннського кінофестивалів є успішною, і її можна масштабувати.

    — Говорячи про культурну дипломатію України у світі, є ризик зіткнутися з таким феноменом як «утома від війни» на четвертий рік після повномасштабного вторгнення Росії на територію України. Як ви плануєте адаптувати програму, аби зацікавити не лише наших союзників, але й умовно нейтральні країни?

    — Переважна частина фестивалів класу «А» для України не є теплою ванною. Ми не можемо вимагати особливого ставлення до себе. Лише там, де бере участь Україна, можемо просити виключити продукт, створений за авторства країн, що вчиняють агресію по відношенню до нас — Росії та Білорусі. І коли наші вимоги задовольняють — це вже немало. Але не скрізь це вдається досягнути. Інколи доводиться приймати непрості рішення про доцільність участі України у кіноподії там, де беруть участь кінематографісти цих країн. Навряд чи варто лякатися триколірної ганчірки на фасаді певного кінофестивалю і відмовлятися від участі у світових кіноподіях. Кожного разу є вибір: чи ми маємо заявляти свою позицію — чи саботувати подію. Відкрита критика організаторів фестивалю — це образа на їхню адресу. Тому треба намагатися впливати на них, але при цьому вибирати тональність звернення.

    Слова щодо «втоми від війни» від європейців я чув неодноразово. Я весь час про це міркую. Особливо ця «втома» була відчутна на Венеційському кінофестивалі. Здається, всі, хто був з української делегації, це на собі відчули. Проте, заради справедливості, слід сказати, що жодного разу «втома» не прозвучала на офіційному рівні. Це, знаєте, швидше, враження, яке складається за кількома факторами: які фільми відбирають і до яких програм, як складають розклади кіноподій, як виставляють графіки і години українських раутів тощо. От по цьому можна зробити висновок, і він поки має побутовий рівень. Так, є певна проблема. Думаю, що практично всі діячі в сфері культури готуються до зміни своїх підходів.

    Славні українські кінематографісти вже не раз демонстрували, що вміють працювати і в умовах тоталітарного режиму радянської доби, і підлаштовуватися в буремні часи, які мали в перші роки Незалежності, і створювати кіношедеври в сучасних умовах.

    Зараз я вважаю, що є розквіт українського кіно і впевнена тенденція до швидкого розвитку.

    — Тоді останнє питання про саму ініціативу «1000 годин українського контенту». Вона передбачає, що Держкіно отримає фінансування на створення фільмів на тему «документування воєнних злочинів». Чи стосується це винятково документального кіно, чи може бути й ігрове? І скажіть, будь ласка, як ви бачите роботу Держкіно над таким завданням, адже окремо передбачена участь у створенні продукту і Міністерства культури, й Українського культурного фонду?

    — Хороше питання. Так, за задумом Президента України, міжнародні кошти, які надаються на мирні культурні ініціативи, мають піти і на створення кіно. Безпосередня реалізація цього проєкту буде покладена на Міністерство культури. Основні нормативно-правові акти для реалізації цього проєкту вже готові, і я як очільник Держкіно беру участь у розробці нормативних актів і в розробленні планів реалізації програми. Ми готові. Якщо Парламент і Уряд підтримають. 

    Знаковим є те, що в частині кіновиробництва до фінансування плануються всі види кінопроєктів: починаючи від дитячого і авторського кіно й завершуючи копродукцією, глядацьким кіно, телесеріалами й анімацією. Підтримка всіх цих видів кінематографії передбачена в проєктах нормативних актів. Треба зазначити, що згадана програма стосується не тільки аудіовізуального контенту, а й передбачена широка і значна підтримка театрального мистецтва, музики, книговидавництва тощо.

    Це серйозне і вкрай потрібне фінансове вливання, ініціатива щодо всієї української культури. Програма буде велика, надзвичайно цікава, і я хотів би, щоб вона реалізовувалась. Які тут застереження? У будь-якого нового процесу неминуче є дитячі хвороби. Це нові виклики. Таких проєктів в Україні ще не було, тому складнощів, безумовно, уникнути буде неможливо. Що можуть зробити українські митці? На мою думку — допомогти й підтримати. Бо, якщо чесно, ми всі дуже добре вміємо бути «проти», але тоді, коли нам треба бути «за», починаються коливання — по типу «буду проти, раптом у них щось не вийде». Тому мені хотілося, щоби українська культура була консолідована і дала кредит довіри цьому проєкту. Це, на мою думку, більш розумно і далекоглядно, це більш відповідально. Тож почекайте з критикою, ще встигнете. Пропонуємо дочекатися представлення проєкту від віцепрем’єр-міністра з гуманітарної політики, міністра культури України Тетяни Бережної, аби мати ґрунтовне розуміння його концепції та параметрів і вже після цього предметно говорити про механізми реалізації. Щиро дякуємо кінематографістам, які активно долучаються до фахового обговорення, надають пропозиції та відповідально допомагають у напрацюванні рішень. Мене надихає, що Держкіно має важливу й одну з основних позицій у реалізації цієї програми. З початку цього року Держкіно входить у підпорядкування Мінкульту. Команда Держкіно буде допомагати.

    Однак поряд із цим мені дуже хотілося б, щоб у Держкіно були самостійні програми держпідтримки. І я буду це послідовно відстоювати. При цьому в нас немає суперечностей із командами Міністерства культури чи Офісу Президента — ми дивимося в одному напрямку. Єдине, що ми потрапили в перехідний рік. І ось наслідки — такий обмежений бюджет Держкіно. Але переконаний, що в найближчі періоди це виправиться. І, звісно, я радію, що наступного року буде значне фінансування кіногалузі.

  • Показники бюджетної програми з виробництва фільмів виконано у повному обсязі

    Показники бюджетної програми з виробництва фільмів виконано у повному обсязі

    У 2025 році, попри всі виклики воєнного часу, за підтримки Державного агентства України з питань кіно завершено виробництво 46 кінопроєктів. Це результат злагодженої роботи професійних творчих команд і системної державної підтримки галузі.

    Завершення цих проєктів підтверджує стійкість української кіноіндустрії, її здатність до розвитку та безперервної роботи навіть в умовах повномасштабної війни. Саме тому стала та прогнозована підтримка кінематографії має залишатися одним із пріоритетів державної культурної політики – як сьогодні, так і в майбутньому.

    Фінансові показники:

    • понад 562 млн грн — загальна вартість реалізованих проєктів,
    • понад 319 млн грн — державне фінансування.

    Розподіл завершених кінопроєктів за видами:

    • 18 – неігрових (документальних) фільмів
    • 17 – ігрових повнометражних фільмів
    • 6 – ігрових телесеріалів
    • 4 – неігрові телефільми
    • 1 – анімаційний серіал

    Держкіно висловлює щиру вдячність усім знімальним командам, які забезпечили реалізацію цих проєктів у складних умовах воєнного часу.

    Завдяки вашій професійності та стійкості українське кіно продовжує розвиватися та бути почутим у світі, навіть у найскладніші періоди.

  • Довженко-Центр отримає додаткове фінансування у 2025 році

    Довженко-Центр отримає додаткове фінансування у 2025 році

    Міністерство культури України спільно з Державним агентством України з питань кіно оперативно врегулювали фінансові питання Національного центру Олександра Довженка,що виникли у 2025 році.

    Необхідні кошти були перерозподілені Держкіно в межах бюджетної програми, що дозволило забезпечити роботу Довженко-Центру, зокрема своєчасну виплату заробітної плати працівникам і оплату комунальних послуг.

    Завдяки перерозподілу бюджетних коштів на суму озвученої потреби у розмірі 2,5 млн грн Довженко-Центр і надалі стабільно виконуватиме свою місію. Інституція продовжить зберігати, досліджувати та популяризувати українське кіно.

    Перерозподіл здійснило Держкіно в межах своєї бюджетної програми. Також Мінкульт, Держкіно та Довженко-Центр спільно напрацьовують рішення, які у 2026 році допоможуть посилити фінансову спроможність та автономію інституції.

     

  • Розвиток українського кінематографа: результати, партнерство, перспективи

    Розвиток українського кінематографа: результати, партнерство, перспективи

    До 15-річчя Державного агентства України з питань кіно у Будинку кіно відбувся захід, що зібрав представників влади та кіноіндустрії для підбиття підсумків функціонування інституції.

    “Хочу сказати, що кіно в наші дні в цих умовах, у яких ми живемо, це не просто повнота, чи надія, чи рефлексія, це зброя. І державна стратегія зараз говорить, що культура, зокрема кіномистецтво, – це елементи національної безпеки”, – зазначила заступниця керівника Офісу президента Олена Ковальська.

    Посадовиця наголосила, що попри те, що кіноіндустрія працює в умовах браку грошей та війни, цьогоріч вийшла безпрецедентна кількість фільмів.

    Зі свого боку голова підкомітету у сфері кіно та реклами Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Павло Сушко зауважив, що Держкіно є ефективною інституцією, але їй бракує фінансування. Парламентарій поінформував, що цього тижня Рада може проголосувати зміни до деяких законів України щодо державної підтримки кінематографії.

    Своєю чергою заступниця міністра культури України з питань європейської інтеграції Наталія Мовшович наголосила на необхідності продовжувати підтримку культури та кіно наступного року.

    Голова Держкіно Андрій Осіпов зауважив, що упродовж років функціонування інституція розбудувала сильну законодавчу систему у галузі підтримки кіно, також допомогла багатьом проєктам. Він акцентував: українська система конкурсних відборів кінопроєктів є однією з найскладніших і найдосконаліших серед європейських.

    Загалом із 2014 по 2025 роки державну підтримку на створення фільмів і серіалів отримали 397 кінопроєктів.

    У межах заходу відбулася дискусійна панель, де представники парламенту, уряду та громадського сектору обговорили нинішній стан українського кінематографа, а також його перспективи.

    Крім того, Голова Держкіно Андрій Осіпов урочисто вручив державні нагороди українським кінематографісткам. Відповідно до Указу Президента України № 680/2025 орденом княгині Ольги ІІІ ступеня були нагороджені Аліна Горлова та Єлизавета Сміт.

    Фото: Олександр Клименко/Укрінформ

  • 15 років Державному агентству України з питань кіно

    15 років Державному агентству України з питань кіно

    Цьогоріч виповнюється 15 років від дня створення Державного агентства України з питань кіно – інституції, що стала ключовою ланкою у формуванні сучасної екосистеми українського кінематографа. За цей час українське кіно пройшло складний, але послідовний шлях – від відновлення системи кіновиробництва до повноцінної присутності у світовому кінопроцесі.

    Держкіно стало простором, де народжуються історії, зростають таланти, зберігається спадщина і формується голос України у світі.

    Історія створення

    ● 22 листопада 2005 року постановою Кабінету Міністрів України №1111 у складі Міністерства культури і туризму України утворено Державну службу кінематографії.

    ● 9 грудня 2010 року відповідно до Указу Президента України №1085/2010 та постанови КМУ №346 створено Державне агентство України з питань кіно – окрему державну інституцію, відповідальну за формування політики у сфері кінематографії.

    Із цього моменту розпочався новий етап – побудова системного підходу до державної підтримки українського кіно. У різні роки до цього процесу долучилися сотні фахівців, які вірили у силу українського кінематографа і працювали над створенням інституції, здатної підтримувати, надихати та розвивати.

    Ключові досягнення за 15 років

    Відродження та зміцнення національного кіновиробництва

    Ухвалення Закону України «Про державну підтримку кінематографії» та запуск відкритих конкурсних відборів створили умови для появи нових ігрових, документальних та анімаційних фільмів.

    Українське кіно повернулося в прокат, а глядачі відкрили для себе нову генерацію авторів, режисерів та продюсерів. Поступово сформувалася сучасна хвиля українського кіно, яка впевнено заявила про себе.

    Сучасні механізми фінансування

    Оновлені експертні ради, прозора система оцінювання, чіткі процедури конкурсів та ефективне використання державних коштів забезпечили рівний доступ до підтримки та підвищили довіру до державних механізмів.

    Україна на світових екранах

    Фільми, створені за підтримки Держкіно, представляли Україну на найпрестижніших світових кінофестивалях – Festival de Cannes, Berlin International Film Festival (Berlinale), Venice International Film Festival, Locarno Film Festival, Karlovy Vary International Film Festival, San Sebastián International Film Festival, Toronto International Film Festival (TIFF), International Documentary Film Festival Amsterdam (IDFA), Sundance Film Festival.

    Українське кіно стало впізнаваним і помітним, а країна – активним та конкурентним учасником міжнародного кінопроцесу.

    Люди та партнери – серце змін

    Розвиток українського кіно – це результат спільної роботи державних інституцій, галузевих організацій та професійних спільнот.

    Важливий внесок у становлення та розвиток кіноіндустрії роблять:

    • Міністерство культури України

    • Офіс Президента України

    • Комітет Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики

    • Рада з державної підтримки кінематографії

    • Громадська рада при Держкіно України

    • Національна спілка кінематографістів України

    • Національна кіностудія імені Олександра Довженка

    • Національний центр Олександра Довженка

    • Національна кінематека України

    • Український інститут

    • Український культурний фонд

    • Українська кіноакадемія

    Окрема роль належить міжнародним партнерам та організаціям – EURIMAGES, EFAD, CNC, USFUF, PISF, German Films, Tallinn Black Nights Film Festival та іншим культурним та кіноінституціям країн Європи.

    Ця співпраця відкриває доступ до нових платформ, можливостей копродукції та професійних обмінів.

    А головні рушії змін – це режисери, сценаристи, актори, продюсери, оператори, менеджери культури та вся творча спільнота, яка наповнює українське кіно новими ідеями. Саме ці люди – справжнє Держкіно України.

    Погляд у майбутнє

    15 років Держкіно – це історія реформ, професійного зростання та сміливих рішень. Попереду – нові виклики, розширення міжнародної співпраці, підтримка молодих талантів, розвиток нових форматів виробництва, робота зі збереженням та оцифруванням спадщини, а також подальше укріплення ролі кіно як важливого інструмента культурної дипломатії України.

    Нехай наступні роки принесуть яскраві прем’єри, нові партнерства та історії, які відкриватимуть Україну світові – і надихатимуть нас усіх.

     

  • Держкіно оголошує прийом заявок до плану роботи Агентства на 2026 рік

    Для формування плану роботи Державного агентства України з питань кіно на 2026 рік Держкіно оголошує прийом заявок на проведення за підтримки Агентства фестивалів та промозаходів у 2026 році. Прийом документів – до 31 грудня 2025 р. включно 

    Для формування плану роботи Державного агентства України з питань кіно на 2026 рік Держкіно оголошує прийом заявок на проведення за підтримки Агентства фестивалів та промозаходів, заходів кінокомісій у 2026 році.  

    Підтримка від Державного агентства України з питань кіно може надаватися на:         

    • розповсюдження та/або популяризацію національних фільмів шляхом повної або часткової оплати витрат на проведення творчих зустрічей, презентацій, прем’єрних показів, рекламування (незалежно від використаних рекламних засобів) та інших необхідних заходів, зокрема, за участі творчих груп фільмів;
    • для проведення заходів кінокомісій, спрямованих на просування (промоцію) локацій України як привабливого місця для створення кінематографічної та аудіовізуальної продукції

    Документи можуть подавати юридичні особи незалежно від форми власності, фізичні особи-підприємці та фізичні особи, які провадять діяльність у сфері кінематографії.

    Пакет документів має містити:

    • заявку в довільній формі;
    • концепцію події або заходу із зазначенням цільової аудиторії, приблизної кількості глядачів та очікуваного результату;
    • проєкт програми події або заходу із зазначенням часу, місця проведення та запрошених до виступу осіб, якщо такі є;
    • відомості про суб’єкта кінематографії.

    Документи приймаються до 31 грудня 2025 року в електронному вигляді за адресою:

     e-mail: [email protected].

    Довідки за тел.: (044) 330-01-77