Державне агентство України з питань кіно

Позначка: Довженко Центр

  • Кілька слів про маніпуляції (щодо ситуації навколо Довженко-Центру)

    Кілька слів про маніпуляції.

    1 Співробітники Довженко-Центру дуже допитувались у Юлії Каждан, навіщо вона прийшла до Центру, адже її прізвище й досі не внесено до ЄДРПОУ в якості керівниці державного підприємства. Однак внести ці зміни мали в самому Центрі на підставі наказу Держкіно, а ніяк не навпаки. Уповноважені особи Довженко-Центру про це знали, але рядових співробітників не повідомляли. На відео це чітко видно у моменті, коли екс-очільниця Олена Гончарук почала апелювати до М.Александрова, як же вона могла внести зміни, якщо її звільнили. На що представник Держкіно, якого ніхто не попередив про імпровізовану прес-конференцію на сходах, чітко пояснив, що у Центру є ще декілька осіб з правом підпису, які могли це зробити. Наприклад, начальник юридичного департаменту, який “раптом” захотів піти у відпустку.

    2. Головний бухгалтер Довженко-Центру була настільки емоційно “накачана”, що весь час повторювала декілька фраз про те, що “ми ж – ваші, а ви до нас як каральний орган, наче СБУ. Ну, зробили ми якісь помилки — так навчіть нас. Ми ж теж люди, зрозуміли б”. Трохи ніяково нагадувати поважній людині, що за свої помилки головні бухгалтери як люди з повною матеріальною відповідальністю звітують трохи в інших місцях. Однак за що співробітники Служби безпеки отримали таку негативну конотацію на свою адресу— питання риторичне. Власне як і про підстави, чим, як і кого може “карати” Держкіно.

    3. І вже аж ніяк не можна проігнорувати запитання невідомої співробітниці (в кадр не потрапила), а що ж робити, якщо “колектив не погоджується з призначенням Юлії Каждан”. На пряму відповідь представника Держкіно — “очевидно, що оскаржувати наказ про призначення” — молода дівчина (судячи з голосу) навіть трохи злякано перепитала: “Як — до суду?!”. Ствердна відповідь Александрова вочевидь спантеличила співробітницю. Але ще більше вона здивувалась, якби дізналась, що Олена Гончарук вже давно і безрезультатно витрачає гроші Центру (яких, за її словами і так немає) на різні судові позови. Наприклад, О.Гончарук, розуміючи, що під час свого керівництва Центром допустила порушення вимог законодавства, подала до Окружного адміністративного суду м. Києва позов про скасування наказу Держкіно про реорганізацію Центру, витративши на судовий збір державні кошти. Суд вже відмовив у відкритті провадження за цим позовом. Але співробітники продовжували запитувати пані Каждан — “а з позовом нашим, що ви будете робити, га?”. Коментарі, як кажуть, зайві.

    Про можливість “фізичного спротиву архівів” немає жодної згадки в Статуті та правилах FIAF. Навпаки там просто говориться, що Міжнародна федерація кіноархівів об’єднує провідні світові некомерційні організації в цій галузі, філії якого віддані справі порятунку, збору, збереження, перегляду та популяризації фільмів, які цінуються як витвори мистецтва та культури та як історичні документи. Загальний інтерес афілійованих членів FIAF полягає у збереженні світової кіноспадщини та забезпеченні її доступу для майбутніх поколінь, відповідно до найвищих стандартів архівної практики. До речі, про те, що Центр й досі не має статусу ані архіву, ані музею, в ЗМІ теж говорилось неодноразово, що власне й стало приводом для реорганізації. І як тут не згадати місії FIAF, відповідно до однієї з яких “філії мають прагнути покращити правовий контекст, у якому кіноархіви виконують свою роботу”.
    То невже у Центрі просто вигадили “міжнародні підстави” для свого бунту?

    Пункти 1 та 2 Кодексу етики FIAF звучать так:
    1.1. Архіви поважатимуть і охоронятимуть цілісність матеріалів, які перебувають у їхньому розпорядженні, і захищатимуть їх від будь-яких форм маніпулювання, спотворення, фальсифікації чи цензури.
    1.2. Архіви не принесуть в жертву довгострокове збереження матеріалів, якими вони опікуються, в інтересах короткострокової експлуатації. Вони заборонятимуть доступ, а не наражатимуть унікальні чи основні матеріали на ризик проекції чи перегляду, якщо таким чином матеріали будуть під загрозою.

    Ось тут йдеться і про захист, і про заборону доступу.

    Але ж у яких випадках? Читаємо уважно – “від будь-яких форм маніпулювання, спотворення, фальсифікації чи цензури”.

    Що з цього підходить до дій Держкіно? Аж нічого, але ж треба було на щось послатись. Та й про заборону доступу йдеться виключно в контексті загрози фільмофонду. Але в Держкіно вже неодноразово твердять — фільмофонд не те що знищувати, а навіть просто переміщувати ніхто не збирався. Він знаходився і буде знаходитись за адресою м. Київ, вул. Васильківська, 1.

    Та й вигуки про те, що Ю.Каждан “заводять”, аби вона провела експертну оцінку — знову ж таки не більше, аніж маніпуляції.

    Адже принаймні Олені Гончарук було точно відомо, що ще 2 листопада Держкіно було розіслано відповідні листи до Міністерства культури, Міністерства юстиції, Державної архівної служби та власне ДП “Національний центр Олександра Довженко” з пропозицією надати свої кандидатури для включення до робочої групи з проведення експертної оцінки музейної та фільмової колекції Центру.

    Тож образи на кшталт “нова в.о. директора потрібна, щоб провести дерібан нашої колекції” банально не відповідають дійсності.

    Так само як вже давно слід позбавитись від надуманих звинувачень у звільненнях. При реорганізації будь-якої установи в жодному разі не йде мова звільнення чи розпуск працівників. У таких випадках за трудовим законодавством всім працівникам пропонується місце роботи на аналогічних посадах у новій структурі. А далі – право працівника вирішувати, чи буде він працювати далі, чи прийме інше рішення, наприклад, працівник може бути переведений до іншої організації. В даному випадку при реорганізації Центру Довженка буде утворено 3 самостійних (окремих) юридичних особи, і всі працюючі зможуть за своїм фахом отримати робоче місце в одній з цих організацій.

    За матеріалом Сергія Козлова, голови Асоціації судових репортерів України, засновника ГО “Центр викривачів корупції”. 

  • Аналіз вказує на стабільну збитковість діяльності Центру Довженка навіть за умови державного фінансування

    Відповідно до наказу Державного агентства України з питань кіно «Про проведення перевірки Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка» від 28.07.2022р. № 95 була проведена перевірка Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка». 

    Аналіз вказує на стабільну збитковість діяльності Центру Довженка навіть за умови державного фінансування.

    Даний факт свідчить про неефективне прийняття управлінських рішень та неналежне виконання посадових обов’язків керівника, передбачених п.3.8 та п.3.9 контракту з найму керівника.

    Згідно П(С)БО 16 «Витрати» до адміністративних витрат відносяться витрати, пов’язані з управлінням та організацією діяльності підприємства, які не включаються до собівартості реалізованої продукції. Адміністративні витрати Центру Довженка, за кожен рік дослідження стабільно перевищують обсяг бюджетного фінансування того ж року.

    Крім того, відповідно до проведеного аналізу, адміністративні витрати Центру Довженка в десятки разів перевищують чистий дохід підприємства, що вказує на відсутність основної діяльності підприємства як такої.

    З метою покращення ефективності діяльності Центру рекомендуємо:
    1. Переглянути діючу систему внутрішнього контролю з метою недопущення та попередження порушень, недоліків у роботі;
    2. З метою удосконалення та покращення системи внутрішнього контролю Центру привести наказ про облікову політику у відповідність із вимогами Положення про порядок бухгалтерського обліку окремих активів та операцій підприємств державного, комунального секторів економіки і господарських організацій, які володіють та/або користуються об’єктами державної, комунальної власності, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 р. № 1213;
    3. Розробити заходи щодо покрашення фінансово-економічного стану Центру Довженка, у тому числі привести у відповідність до вимог чинного законодавства бухгалтерський облік та фінансову звітність;
    4. Вдосконалити ведення бухгалтерського обліку в частині аналітичного обліку доходів від основної діяльності за видами (групами) товарів, робіт, послуг, що в подальшому дозволить аналізувати надходження за різними напрямками та ефективно прогнозувати доходи та витрати;
    5. Провести обстеження будівель Центру щодо встановлення їх реального фактичного стану із залученням відповідних фахівців;
    6. Звернутися до компетентних органів щодо встановлення фактичного стану приміщень та розміру фактичної балансової вартості приміщень з урахуванням їх технічного стану та законності проведення попередніх оцінок приміщень;
    7. Притягнути до відповідальності осіб, за неналежне виконання своїх службових обов’язків, що призвело до виявлених в ході перевірки порушень та недоліків.

  • Про “альтернативну” культуру від Центру Довженка (і це не про кіно)

    Роздмухуючи скандал навколо зміни керівництва Довженко-Центру, співробітники установи маніпулюють патріотичною свідомістю суспільства і, ймовірно, намагаються відволікти увагу від фінансових зловживань своєї колишньої керівниці Олени Гончарук. Про це в колонці для Цензор.НЕТ пише голова Асоціації судових репортерів України, засновник Центру викривачів корупції Сергій Козлов.

    Як повідомлялося, 8 листопада співробітники Центру не пустили до робочого місця призначену Держкіно в.о. генеральної директорки Юлію Каждан. Серед причин був начебто намір нової очільниці “перевіряти фінансові документи”. Принаймні про це заявила Марина Скирда, головний мистецтвознавець Центру.

    Сергій Козлов нагадав, що Центр провів переоцінку майна, за підсумками якої вартість будівель нібито зросла. Втім він зауважує, що це неможливо — баланс невідремонтованих кімнат нежитлового призначення з кожним роком може тільки знижуватись. Експерт припускає, що таким чином колишнє керівництво намагалося створити видимість прибутковості та приховвати реальні збитки.

    “Вказані приміщення перебувають у жахливому стані. В несучих стінах та підлозі приміщень Центру є тріщини. Окремі тріщини мають вкрай загрозливий, з точки зору безпеки експлуатації будівель, характер, та спостерігається тенденція до їх збільшення”, — пише Сергій Козлов.

     

    Він також повідомив, що за останні місяці значно зросла вартість бомбосховища, яке є на балансі Центру. При цьому ніяких заходів для покращення його стану не вживалося.
    На думку Сергія Козлова, окрім сумнівних операцій із вартістю майна, в Центрі можуть приховувати інформацію про тендери. Адже деякі з них мають ознаки заздалегідь обраних переможців торгів, а також необгрунтованої ціни оренди обладнання.

    “Юридичного та економічного аудиту Довженко Центру аж ніяк не уникнути, скільки “протестів на сходах” вони не влаштовували б”, — заявив експерт. 

    Більше читайте за посиланням. 

  • Марина Кудерчук: “Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне”

    Марина Кудерчук: “Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне”

    Два місяці назад Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію ДП “Національний центр Олександра Довженка”. 

    Це рішення викликало обурення культурної спільноти, а петиція до Кабміну з вимогою скасувати його набрала 25219 підписів. Втім відповідь уряду була позбавлена будь-яких емоційних забарвлень. В Кабміні зазначили, що Законом України “Про кінематографію” визначено, що кіноматеріали мають зберігатися в окремій спеціалізованій установі — Державному фонді фільмів України, який є закладом культури, що провадить архівну та науково-дослідницьку діяльність. Натомість Центр не є архівною установою щодо забезпечення обліку і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснення управління, науково-дослідної та інформаційної діяльності у сфері архівної справи і діловодства. Тож реорганізація Довженку Центру триває. Щоб з’ясувати, на який подальший розвиток ситуації можна сподіватись, “Українські Новини” поспілкувались з очільницею Держкіно Мариною Кудерчук. 

    Пані Марино, рішення Держкіно про реорганізацію Довженко Центру викликало обурення культурної спільноти насамперед через те, що всі очікували на якийсь апокаліпсис з цього приводу – розрив відносин з міжнародною федерацією кіноархівів, фізичне знищення самих плівок та скорочення (звільнення) фахових спеціалістів. Що з цього справдилось на сьогоднішній день?

    Перелічені Вами негативні наслідки, які чомусь мали виникнути після реорганізації державного підприємства “Національний центр Олександра Довженка” (далі – Центр), на сьогоднішній день, очевидно, не знайшли свого підтвердження.

    Якщо говорити мовою фактів, а не припущень, то відповідно до наказу Держкіно “Про реорганізацію державного підприємства “Національний центр Олександра Довженка” та передачу повноважень до державної установи “Науковий центр кінематографії України” від 5 серпня 2022 року № 100 Центр Довженка був реорганізований:

    1) шляхом виділу з утворенням окремої (самостійної) юридичної особи державного підприємства “Українська анімаційна студія” (далі – Студія Анімації);

    2) шляхом виділу та передачі повноважень щодо архівування комплектів вихідних матеріалів фільмів, вихідних матеріалів фільму, створених за рахунок коштів Державного бюджету України, а також фільмокопій фільмів, створених в Україні за рахунок коштів юридичних осіб приватної форми власності та фізичних осіб до державної установи “Науковий центр кінематографії України” (далі – НЦКУ).

    Далі мушу звернутись до юридичної термінології, але це також важливо для розуміння поточної ситуації навколо Довженка Центру. Відповідно до ч. 1 ст. 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Іншими словами при виділенні не може йтись про будь-яку ліквідацію чи припинення юридичної особи (в нашому випадку – Центру), як про те говорилось у ЗМІ. Насправді зі складу ДЦ лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

    І звичайно, що ніякого припинення співпраці з міжнародними організаціями фактично не відбулося, власне як і скорочення (звільнення) фахових спеціалістів.

    І все ж, будь-ласка, уточніть нинішню ситуацію зі збереженням кіноархіву. Відомо, що була пропозиція перенесення його до державного архіву Пшеничного, тому що в них сховища більш безпечні, бо знаходяться під землею. Також зараз в Києві відбуваються часті відключення електроенергії, чи не впливає все це на цілісність фонду?

    Відповідь на це питання, мабуть, слід почати з кінця. Відразу усіх заспокою, що відключення електроенергії в Києві жодним чином не впливає на цілісність фонду, адже наразі здійснюються всі необхідні заходи для зберігання фізичної цілісності кіноплівок.

    Інша справа, що сам Центр Довженка ніколи не мав статусу ані національного кіноархіву, ані архіву взагалі. Більше того, його кіноархівна колекція до сьогодення так і не була внесена до складу Національного архівного фонду України. Тобто виникає питання юридичної визначеності зберігання кіноплівок у неналежній установі. Єдиним державним кіноархівом в Україні наразі є Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного (ЦДКФФА Пшеничного), в якому зберігається майже 20 000 найменувань українських кінофільмів. Свого часу Держкіно звернулось до ЦДКФФА Пшеничного для перенесення кіноархіву. Проте, як з’ясувалось після спільної зустрічі між Держкіно, Центром Довженко та ЦДКФФА Пшеничного, перенести таку кількість кіноархіву до приміщень центрального кінофотофоноархіву неможливо через брак вільних місць.

    Тож, вірогідно, що про фізичне переміщення кіноархіву найближчим часом не йтиметься. Натомість, Державне агентство України з питань кіно вже ініціювало проведення (спільно з усіма зацікавленими органами) експертної оцінки існуючих музейних архівних цінностей Довженка Центру. Як наслідок — можна буде говорити про віднесення Центру до архівних установ відповідно до вимог чинного законодавства.

    Іншими словами, фонд поки що продовжує зберігатись в приміщенні Довженка Центру на Васильківській. Але як ви тоді прокоментуєте інформацію про нещодавню приватизацію приміщень Центру? Чи пов’язано це з результатів аудиту Центру?

    Насправді Ви торкнулись двох різних питань, хоч і тісно переплетених між собою.

    Щодо приватизації, ми дали Фонду згоду на її проведення. Але з державної власності вибули приміщення, які не мають жодного відношення ані до центральної будівлі на Васильківській, яка власне і асоціюється у митців з Центром, ані до приміщень, де зберігаються кіноплівки.

    Процес відбувався наступним чином. До Держкіно звернувся Фонд державного майна України щодо приватизації об’єктів державної власності — нежитлових будинків: корпусу №2-б загальною площею 3137 кв. м. та корпусу №2 загальною площею 5927 кв. м. Держкіно, яке, як і кожен українець, зацікавлене в забезпеченні оборони держави в умовах військової агресії російської федерації проти України, не заперечувало щодо приватизації вказаних приміщень з метою збільшення бюджету України. Інші ж приміщення Центру Довженко будуть функціонувати відповідно до Статуту та у звичайному режимі.

    А що стосується результатів аудиту, про який ви зазначили, то вони виявилися досить невтішними.

    Так, на сьогодні Центр фактично не працює (виробництво кількох десятків фільмокопій є меншим за 0,01% від усіх виробничих потужностей). Взагалі варто зауважити, що кінокопіювальне виробництво в сучасному ринковому середовищі вже не може бути не лише прибутковим, а взагалі працювати просто через те, що цифрові технології швидко завоювали Україну. Для розуміння – більше 80% існуючих кінозалів і 100% нових кінозалів обладнані лише цифровими проекторами. Можна навіть говорити про те, що Центр банально не виконує свою статутну діяльність, а натомість займається лише тим, що здає 90% державних приміщень в оренду, від чого власне і отримує дохід (хоч за Статутом є неприбутковим підприємством).

    На превеликий жаль, Центр Довженка став одним з наглядних прикладів ірраціонального менеджменту, в тому числі в частині управління об’єктами державної власності. Є підозра, що за такої “ефективної” діяльності Центр майже доведено до банкрутства. Зокрема, незважаючи на отримання Центром доходів, які мали б витрачатися на забезпечення виконання статутних завдань, та на значне фінансування з бюджету (щороку близько 8 млн. грн.) – Центр все одно був і залишається збитковим.

    Замість того, щоб в складних умовах війни популяризувати україномовні кінокартини, в.о. генерального директора Центру Олена Гончарук займається приховуванням своїх нераціональних дій з управління Центром. Наприклад, упродовж останніх двох років Центром витрачено близько півмільйона гривень на претензійно-позовну роботу. При цьому більшість судових рішень ухвалено не на користь Центру. Також, ймовірно, з метою приховування неефективності управління Центром керівницею було приховано (не відображено у звітності) збитки від «діяльності» у 2021 році. Натомість вже тричі у 2022 році (востаннє у серпні 2022 року) Центр за державні кошти проводить незаконну переоцінку приміщень, які перебувають на балансі держпідприємства, з метою збільшення їх вартості. Є підстави припускати, що таке штучне збільшення вартості будівель зроблено з метою створення видимості прибутковості Центру та приховування реальних збитків.

    Чому я весь час кажу “можливо”, “є підозри”, “припускаю”? А все має своє пояснення – за останніх півроку жодні розпорядження органу управління (Держкіно) щодо ефективності управління Центром не виконані, а документи на запити Держкіно, у тому числі щодо проведення переоцінки майна, умисно не надаються через проведення переоцінки майна з порушенням законодавства. Така собі принципова робота не “заради”, а “супротив”…

    Чи не означає все це, що Довженко Центр наразі потребує досвідченого кризового менеджера. Взагалі, які плани у Держкіно щодо керівництва центром? Чи є розуміння, коли і за яких умов буде проведений новий конкурс з обрання очільника і власне ДЦ, і Укранімації та НЦКУ відповідно?

    Так чи інакше, але на даний час Центром керує виконувач обов’язків генерального директора Олена Гончарук. Свого часу вона була визнана переможцем конкурсу на посаду Генерального директора, який проводився Міністерством культури та інформаційної політики України ще у квітні 2021 року. Однак тоді МКІП не підписав контракт з О. Гончарук у передбачений законодавством двомісячний термін, чим було знівельовано результати проведеного конкурсу.

    На сьогодні Держкіно направлено до Міністерства юстиції України для реєстрації Положення про порядок організації та проведення конкурсу на посаду керівника державного закладу культури (підприємства, установи, організації) у сфері кінематографії, що належить до сфери управління Державного агентства України з питань кіно. Це Положення стосується усіх державних закладів культури, що перебувають в управлінні Держкіно. Відразу після реєстрації наказу Держкіно та набрання ним чинності будуть оголошені конкурсні відбори усіх керівників державних підприємств, які перебувають у сфері управління Держкіно.

    Таким чином поки важко спрогнозувати точний час проведення конкурсів на посаду керівників і Довженка Центру, і Укранімації, і НЦКУ. Втім, гіпотетично, це може бути кінець 2022 року, або початок 2023 року.

    До того часу, наприклад, що стосується Довженка Центру, в ДП буде тимчасово призначено іншого виконувача обов’язків керівника Центру — підкреслю, саме на час до завершення конкурсного відбору на посаду Генерального директора Центру. Вбачаємо це правильною дією, особливо з огляду, як я вже зазначала раніше, на нераціональне використання бюджетних коштів, нерентабельність Центру, руйнацію нерухомого майна, нерозуміння цього наявною виконувачкою обов’язків керівника, ігнорування нею вимог законодавства, правомірних вимог органу управління тощо. Натомість завданнями нового — за вашим влучним визначенням “кризового менеджера” – тимчасово призначеного керівника Центру буде повний та об’єктивний аналіз фінансово-господарської діяльності ДП, виправлення виявлених перевіркою органу управління порушень, встановлення інших фактичних обставин справи та надання пропозицій щодо можливих шляхів покращення діяльності Центру.

    З огляду на нове майбутнє керівництво, чи не слід вже поставити крапку й у питанні невизначеного статусу Довженка Центру – який наразі, за вашими словами, не є ані архівною установою, ані музеєм, ані науковою установою. Чи буде Центр продовжувати бути неприбутковою організацією? Те ж саме питання і щодо Укранімації та Національного центру кінематографії?

    Не погоджусь з вами у тому, що Центр наразі перебуває у невизначеному статусі. Відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 червня 2020 року №1879, Центр є неприбутковим підприємством – закладом культури. Але дійсно, при цьому він ніколи не мав статусу ані національного кіноархіву, ані архіву взагалі, а його кіноархівна колекція до сьогодення так і не була внесена до складу Національного архівного фонду України. З цього приводу Державним агентством України з питань кіно вже вносяться зміни до Статуту Центру з метою забезпечення отримання Центром прибутку. До того ж, повноваження Довженко Центру не будуть обмежуватись лише архівуванням комплектів вихідних матеріалів фільмів – вся музейна колекція Центру після реорганізації також залишається в ньому.

    Наразі Центр є єдиним державним підприємством у сфері кінематографії, якому щорічно надається фінансова підтримка з державного бюджету відповідно до Переліку закладів культури і мистецтва, які утримуються або яким надається фінансова підтримка з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року № 1557 у розмірі 7607000 грн. У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України пріоритетним напрямком бюджетного фінансування є оборона нашої держави, а тому у 2023 році не планується фінансування державних підприємств, які перебувають у сфері управління Держкіно.

    Щодо діяльності Студії Анімації та НЦКУ – наразі здійснюються заходи з метою внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, розробки Статутів відповідних установ, затвердження відповідних стратегічних планів розвитку, призначення керівників та працівників ввірених підприємств тощо.

    Очевидно, що культурну сферу не завжди доцільно вимірювати лише з точки зору фінансових показників. З вашої точки зору, чи постраждала репутація Держкіно чи української кінематографії як такої в результаті всіх цих скандалів, петицій тощо. Як на це реагують наші партнери за кордоном?

    У Держкіно відсутня інформація про те, що репутація української кінематографії постраждала. Більше того, ми не розуміємо, чому висвітлення наказу, яким встановлено виділ юридичної особи та передача функцій щодо архівування, викликало таке обурення у працівників Центру Довженко. Адже Держкіно діяв і продовжує діяти виключно в межах власної компетенції та відповідно до законодавства.

    Обговорення питання реорганізації ДП “Національний центр Олександра Довженка” почалося ще задовго до війни в країні, в той час коли Центр ще перебував у сфері управління МКІП. Статутом Центру встановлено, що Фільмофонд є державною власністю і переданий Центру на зберігання. Колекція фільмів та інших кіноматеріалів Фільмофонду не входить до складу майна, яке відображається у самостійному балансі центру. Отже Центр є лише зберігачем фільмофонду, а не самим Фільмофондом та архівною установою, створеною для цього. Додатково нагадаю, що ще 23 березня 2017 року були внесені зміни до Закону України «Про кінематографію», де було визначено, що кіноматеріали мають зберігатися в окремій спеціалізованій установі – Державному фонді фільмів України. Тобто ми лише займались тим, що проводили заходи для приведення діяльності Центру та відповідних нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства України.

    Щодо реагування партнерів за кордоном, то так, до Держкіно надходили листи від партнерів, зокрема й від Міжнародної федерації кіноархівів, з проханням пояснити необхідність визначення іншої установи зберігачем кіноархіву, про відповідність законодавству України такого рішення, про вірогідність знищення кіноархіву чи про звільнення працівників Довженко Центру тощо. Це сталося через те, що представниками Центру й іншими зацікавленими у спотворенні громадської думки щодо діяльності Держкіно та роз’єднанні української кіноспільноти, була надана перекручена інформація, яка не відповідає дійсності. Після отримання від Держкіно достовірних відомостей щодо подальшого розвитку Фонду державних фільмів, питання щодо знищення кіноархіву у представників міжнародних організацій не виникають.

    І власне, на завершення, реагуючи на ваші слова щодо “спотворення громадської думки”, чи не слід Держкіно підвищити стандарти комунікації з митцями? І чи є наразі потреба (або радше – після війни) зробити більш відкритою діяльність та інформацію щодо планів роботи Держкіно?

    Насправді, діяльність Державного агентства України з питань кіно завжди була, залишається та буде відкритою.

    На офіційному сайті Держкіно висвітлюються всі актуальні новини щодо діяльності сфери кінематографії, зокрема оприлюднюються Плани діяльності апарату Держкіно та відповідні звіти. Більш того, оприлюднені телефонний довідник та Графік особистого прийому громадян Держкіно, наявна можливість складання та спрямування до Держкіно листа. Всі листи, які надходять до апарату Держкіно, розглядаються відповідно до вимог чинного законодавства.

    Також при Держкіно функціонує Громадська Рада, яка приймає участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері кінематографії. Окрім цього, продовжує функціонування Рада з державної підтримки кінематографії, яка приймає рішення щодо надання державної підтримки суб’єктам кінематографії, а апарат Держкіно забезпечує проведення нею засідань.

    Тому скажу так: Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне. 

    Оригінал публікації. 

  • Марина Кудерчук: “Кіноархів — це державна власність, ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію”

    Марина Кудерчук: “Кіноархів — це державна власність, ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію”

    Два тижні назад Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко Центру, який за місяць до того перейшов у його підпорядкування. Це рішення викликало обурення культурної спільноти: проти нього виступили культурні інституції країни і навіть громадська рада при самому Держкіно, а петиція до Кабміну з вимогою скасувати його набрала понад 19 тис. підписів. 

    План реорганізації, яку сам Довженко Центр називає ліквідацією, передбачає розділення Центру на три частини (ДП “Українська анімаційна студія”, ДУ “Науковий центр кінематографії України” та ДП “Національний центр Олександра Довженка”). Про економічну та культурну доцільність такої реорганізації, а також про провалену урядом евакуацію архівів та діяльність агентства під час війни видання “Лівий берег” поговорили з очільницею Держкіно Мариною Кудерчук. 

    Чому саме зараз Держкіно прийняло рішення про реорганізацію Довженко Центру? І чи справді є необхідним його розділення на частини?

    Це сталося саме зараз тому що є позиція Кабінету міністрів щодо оптимізації державних підприємств. Так, це виглядає, ніби ми розділяємо Центр на три частини, але якщо говорити про «Укранімафільм», то ми його повертаємо в той стан, в якому він був до приєднання до Довженко Центру. «Украніма» як така не працює, це [приєднання] виявилось неефективним. Щодо розділення функцій саме Довженко-Центру, то спочатку була думка щодо його реорганізації [з підприємства] в установу (держустанова, на відміну від держпідприємства, не має бути прибутковою, — Ред.). Але оскільки в нас вже є подібна установа (“Науковий центр кінематографії України” — Ред.), наші юристи запропонували передати частину функцій Центру саме до неї. А інша [прибуткова] частина функцій залишається за Довженко Центром. Тому що для нас найголовніше зберегти культурну спадщину нашого кінематографу та спеціалістів, які працюють в цій сфері, які залучені до роботи в Центрі Довженка, зберегти його репутацію.

    Установа «Науковий центр кінематографії», якій планується передати державний архів, існує понад 10 років — але це так звана спляча установа. Вона зареєстрована на папері, але не веде фактично ніякої діяльності, у неї немає навіть сайту. Тож чому такий дивний вибір?

    Щоб не створювати нову установу або не проводити реорганізацію Центру Довженка з підприємства в установу. Юристи та фінансисти говорять, що це буде швидше та ефективніше. І щодо функцій — коли набір функцій не такий різноманітний, тоді легше буде самій установі.

    Фото: facebook/Довженко-Центр: Dovzhenko Centre 

    Тобто ви підтверджуєте, що за 10 років існування ця установа не вела діяльність? 

    Дивіться, нам передали цю установу від Мінкульту, так само як і Центр Довженка, і Центр екранного мистецтва. Останній ми ліквідували, тому що ця установа до нашої сфери не дуже мала відношення. А Науковий центр кінематографії ми зберегли саме для того, щоби частково він займалася функцією архіву та науковою діяльністю. 

    Ви згадали про те, що Кабмін зараз націлений на секвестрування витрат і, зокрема, на скорочення державних підприємств та державних установ. Також ви зазначили, що роздроблення Довженко Центру допоможе більш ефективній діяльності. Скажіть, будь ласка, чи є конкретні підрахунки, які показують, що запуск трьох інституцій буде вигіднішим, ніж підтримка однієї, яка вже існує? І якщо ці розрахунки існують, чи могли би їх озвучити?

    Ці підрахунки зроблені, але наразі їх довго озвучувати. По-перше, державне підприємство «Укранімафільм», яке планується відновити, як і інші студії, такі як Кінохроніка, Кінематека, Кіностудія Довженка, не матиме бюджетних дотацій. Це — підприємства, а отже вони заробляють кошти на свій розвиток. Щодо архіву та наукової діяльності — тут ми розуміємо, що підтримка держави потрібна. Неприбуткова установа — це якраз та організаційна форма, яка може бути дотаційною. 

    Щодо розрахунків, то навіть в теперішніх умовах секвестру бюджету ми не зменшували фінансування Центру Довженка. На сьогодні було перераховано вже майже 5 мільйонів гривень з державного бюджету. Але запити Довженко-Центру щодо збільшення фінансування до 20 мільйонів під час війни — ну вибачте, це неможливо. На сьогоднішній день ми навіть не фінансуємо вироблення фільмів, хоча програма державної підтримки саме націлена на кіновиробництво та промоцію. Ті заходи з промоції, які ми зараз проводимо, відбуваються не за рахунок бюджету, а за підтримки благодійних фондів, за приватні меценатські кошти.

    Економічні питання, це безумовно, важливо, але ми не можем вимірювати ефективність культурної інституції виключно фінансовими показниками. 

    Звичайно. І саме тому я хочу ще раз наголосити на тому, що про ліквідацію Центру Довженка в принципі не може йти мова. Саме там, де буде збережена наукова діяльність, буде й державне фінансування. Там потрібні також і більш безпечні умови, тому що в перші дні війни збита ПВО ракета прилетіла на дах Довженко Центру. І я особисто зверталася до Кабінету міністрів, до прем’єра і до міністра юстиції щодо перенесення цінностей у більш безпечне місце. Навіть розглядали питання щодо тимчасового їх перенесення до державного архіву Пшеничного, тому що в них все ж таки сховища більш безпечні, знаходяться під землею.

    І чим закінчилися ці переговори? 

    Тим, що Кабмін пішов назустріч, і Держархів був готовий, але керівниця Центру (Олена Гончарук — Ред.) на це не погодилась, тому що чимось їй не сподобалась ця ідея. Чим саме – мені не відомо.

    У колонці для видання «Цензор.нет» ви говорили про неефективність нинішньої керівниці Довженко Центру, і зокрема цим обгрунтовували необхідність його реорганізації. Але, якщо це справді так, чи не можна це питання вирішити якось інакше? Через судову скаргу чи ще в якийсь спосіб? 

    Розглядаються різні варіанти, проведено внутрішній аудит, і ще до Центру є багато питань, про які не хотілось би розмовляти в загальній площині, тому що все ж таки репутація державного підприємства, яке є в підпорядкуванні Держкіно, для нас важлива. І будь-які скандали навколо нашого агентства не дуже добре впливають на репутацію. Зараз йде маніпуляція поняттями, купа людей з культурної сфери говорять про якусь ліквідацію і це, звичайно, привертає увагу, деякі люди навіть в суть не заглиблюються, одразу починають співчувати, підписують петицію. Але зараз, я вважаю, це не на часі, коли в країні війна, і коли головна ціль — все убезпечити, зберегти. Ці питання точно не вирішуються петиціями до президента. Він кожного дня звертається до українського народу з закликом об’єднуватися, боротися з зовнішнім ворогом. І коли всередині країни розхитуються якісь емоційні питання, це не дуже добре для іміджу держави.

    Давайте я трохи в інший спосіб поставлю запитання. Які саме проєкти Довженко Центру з 2021 року, коли змінився керівник Центру, ви вважаєте невдалими, недостатньо ефективними?

    Ви знаєте, архівна діяльність продовжується досить багато років, але я не можу сказати багато про проєкти Центру. Перше що є наднеефективним – це все ж таки управління «Укранімафільмом». В управлінні [Центру] є аварійні приміщення, які вже понад 10 років не використовуються в основній діяльності підприємства і при цьому не передаються для приватизації — це також, я вважаю, неефективно. Так, в них є друкована продукція, в них дуже гарні фахівці, які займаються науковою діяльністю, і це добре. Інколи вони проводять заходи.

    Ну насправді перелік цих заходів дуже великий. А щодо анімації — Центр дійсно не займається анімацією, але мультфільми успішно знімають приватні студії, де вартість виробництва значно нижча, аніж на держпідприємстві. З огляду на це, можливо більш ефективним було би просто налагодити співпрацю? 

    Ну дивіться, для того, щоб налагодити співпрацю, саме і виводиться підприємство («Укранімафільм», – Ред.) як самостійне, і в подальшому ми плануємо його розвивати на умовах державно-приватного партнерства. Хотілось би, щоб там була не тільки анімаційна студія, а ще й студентський хаб. В нас не так багато аніматорів і анімаційних студій, і якщо буде єдина платформа, де можуть зустрічатися фахівці цієї сфери з досвідом, можуть готувати молодих фахівців, чим це погано? 

    Фото: abcnews.com.ua 

    За планом реорганізації передбачається, що Довженко Центр продовжить свою діяльність у приміщенні однієї з державних кіностудій. Але як ви бачите таку діяльність? Весь цей час робота Довженко Центру грунтувалась на архівах. Коли їх буде вилучено, чим він має займатись?

    Це не вилученння. Це право просто буде передано установі, яка буде працювати паралельно з Центром Довженка. Це все установи сфери кінематографії, які знаходяться в управлінні Держкіно і взаємодопомога одного підприємства іншому буде завжди. Ми за те, щоб об’єднувати, щоб робити спільну справу. 

    На сьогоднішній день, в нас немає такого великого національного музею кіно, який, в нашому баченні, якраз міг би зробити Довженко Центр. І це приміщення може бути на Васильківській (теперішнє преміщення Довженко Центру — Ред.), але це може бути й один із павільйонів кіностудії Довженка. Такий музей може зібрати певні історичні експонати Довженко-Центру, кіностудії Довженка, Кінематеки та Кінохроніки, об’єднати їх у єдине ціле.

    Але для цього потрібно мати повноваження. Коли архів буде в іншої установи, нехай і дружньої, нехай також підпорядкованої Держкіно, для того, щоб мати якісь матеріали, кожен раз потрібно їх просити у колег. Це дивний алгоритм для роботи.

    Для цього зовсім нема перешкод. До того ж, архівні плівки є не тільки у Довженко Центру. Вони є в кіностудії Довженка, в Кінематеці, Кінохроніці. А згідно з законом, ми повинні мати кінофонд — і от ця установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) і буде займатись кінофондом. Але користування ним буде у всіх студій і в Центру.

    Фото: Юлія Вебер / «Бабель»

    Справді, згідно з законом, Довженко Центр не є архівною установою. Але чи не простіше було би просто внести зміни в установчі документи Центру та/або в закон, і закріпити статус держархіву за Центром? Тому що фактично він ці функції вже виконує.

    Не зовсім так, в Центрі йдеться про тимчасове зберігання насамперед. Але, як один зі шляхів вирішення цього питання, могло би бути і так. 

    Це простіше, очевидно. 

    Не можу сказати, що простіше, але все ж таки, це лише один зі шляхів. 

    Добре. В самому Довженко Центрі комунікують плани реорганізації з точки зору ризиків і непередбачуваних наслідків для кіноспадщини і репутації країни. Якщо Центр втрачає архів, його можуть виключити з міжнародної федерації кіноархівів, а він там є єдиним представником від України. Що ви про це скажете? 

    Це не більше, як маніпуляція, тому що власником цих прав є держава. І вона може бути в особі або Довженко-Центру, або іншої установи, або Держкіно. Це державна власність — ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію. Після реорганізації державна установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) буде частково наступником прав Центру.

    Головне, щоб колеги на Заході з цим погодилися. 

    Ми зараз із ними якраз листуємося і роз’яснюємо, що ми нічого не знищуємо, що змінюється тільки організаційно-правова форма, відбувається часткове розділення функцій, не більше того. В будь-якому разі, питання реорганізації державних підприємств та установ — це суто внутрішнє питання нашої країни. 

    Фото: tyktor.media 

    Раніше ви згадали про наміри щодо евакуації фондів у перші дні війни. На той час Держкіно було ще у підпорядкуванні Мінкульту, який не зміг ефективно підготувати інституції до евакуації культурних цінностей, незважаючи на багато попереджень щодо можливої ескалації. Чому кіноархіви не перемістили ще напередодні війни?

    Розмови щодо переміщення фондів до архіву Пшеничного були задовго до війни — тому що тільки там є умови для зберігання кінематографічних матеріалів. А щодо початку війни — про можливу ескалацію були якісь неофіційні повідомлення в соцмережах…

    Вибачте, були дані закордонних розвідок — про це, наприклад, прямим текстом говорив Кирило Буданов, очільник української розвідки. 

    В нас такого розпорядження не було ні від Кабміну, ні від Мінкульту. В нас це якраз був період початку року, коли ми проводили інвентаризації і приймали до себе державні підприємства. 

    Тобто, не було підготовки до можливої війни з точки зору захисту того, що вам підпорядковано — я правильно зрозуміла?

    Щодо вивезення культурних цінностей — так, крім перемовин з архівом Пшеничного (вже після початку війни, — Ред.), інших підготовчих заходів не було.

    Нещодавно Держкіно передали активи 4 каналу. Що ви плануєте з ними робити? 

    Дивіться, нам їх фактично ще не передали. Є ухвала суду і АРМА (Агентство з Розшуку та Менеджменту Активів, — Ред.) передає нам їх на зберігання. Поки це ще не в управління, хоча це планується. Коли це станеться, то буде ще один державний канал, який поки що буде транслюватися в телемарафоні. Але ж ми сподіваємося на найшвидшу перемогу нашої країни, після якої він далі буде розвиватися як повноцінний державний телеканал.

    Фото: tyktor.media 

    З моменту, коли вам його передадуть в управління, скільки часу потрібно для того, щоб канал був спроможним підключитися до телемарафону? 

    Я думаю, що місяць-два.

    Цьогоріч Держкіно проводило в Каннах благодійний аукціон з унікальними кінематографічними та мистецькими лотами. Скільки ви зібрали грошей і на що конкретно вони пішли? Знаю, що там невелика сума, але вона є, і хотілося б дізнатися про її призначення.

    В Каннах ми не тільки благодійний аукціон проводили, там насамперед Держкіно організувало український павільйон, де наші кінематографісти мали змогу проводити зустрічі, запрошувати гостей, реалізовувати мерч, кошти від якого також пішли на благодійність, проводили дискусійні панелі на американському та європейському павільйоні. 

    Скільки коштів зібрали?

    Саме на благодійному марафоні зібрали 50 тисяч доларів, вони зараз на спецрахунку Держкіно. Після бюджетного секвестру в нас дуже мало залишилось коштів, а кошти спецфонду можуть бути потрачені тільки на виробництво або промоцію фільмів. Зараз є декілька фільмів, зйомки яких були завершені, тож як тільки нам дозволять використання коштів нашої програми на виробництво, вони якраз підуть на оплату цих фільмів. 

    Спілкувались Соня Кошкіна та Ксенія Білаш. 

    Оригінал публікації. 

  • Реорганізація «Довженко-Центру»: примха Держкіно чи життєва необхідність?

    Реорганізація «Довженко-Центру»: примха Держкіно чи життєва необхідність?

    В інформаційному просторі точиться гостра дискусія щодо майбутньої реорганізації Центру Довженка. Зрада чи перемога – суспільство поділилося на два табори. Проте Україна задля виживання сьогодні змінюється так стрімко, що це наче цунамі, накриває усі сфери життя та галузі. Кіно не стало виключенням. Тим більше, факти річ уперта, і вони доводять, що питання оптимізації витрат та виходу на прибутковість кінопідприємств, в першу чергу, Довженко Центру, давно назріло.

    Спочатку – трохи контексту для розуміння ситуації. Відомий вислів про рибу, яка псується самі знаєте звідки. Попередній керівник Центру Іван Козленко запам’ятався культурній спільноті як ефективний управлінець, з прозорою репутацією та зрозумілими цифрами у фінансовій звітності. Той випадок, коли говорять людина “на своєму місці”. З 2021 року ситуація дещо змінилася, коли до керма стала нова керівниця Олена Гончарук, результатів роботи якої, на жаль, не вдалося побачити й досі. І якщо неефективність роботи у 2020 рр. можна було списувати на “модний” covid та пандемію, то в 2021 році у пані були всі можливості розправити свої управлінські крила та злетіти. Але цього чомусь не відбулося. Центр, який позиціонує себе як провідна культурна інституція, що володіє унікальною колекцією кіноспадщини, має безліч міжнародних контактів, команду досвідчених працівників, не вважає за потрібне принаймні вийти на якийсь мінімум державної фінансової підтримки. Залучаючи щороку кошти від міжнародних г’рантів, можна було б зменшити навантаження на державний бюджет країни. Проте навіть в умовах війни Центр Довженко очікує від держави багатомільйонне фінансування. Окрім того, існує низка доказів посадових зловживань. Мова йде про факти вибіркової переоцінки старих активів Центру Довженка, коли лише по окремих активах пані Гончарук через переоцінку зменшувала збитковість. Мова йде про збільшення балансової вартості будівлі, у якій розміщується ДП “Національний центр Олександра Довженка”, що знаходиться в аварійному стані, маючи тріщини в несучих стінах.

    Сьогодні, під час війни, питання ефективності стоїть особливо гостро та має бути негайно вирішене. Кадрові зміни в управлінському апараті держкіно, а також реформування та реорганізація галузі в цілому – на часі і мають бути втілені у найближчому майбутньому. З понад 3,5 тисячі державних підприємств Уряд планує залишити всього біля 100. Комерційна ефективність стає першим пріоритетом.

    Держкіно має чітке бачення, що саме необхідно зробити в галузі, аби зменшити навантаження на бюджет воюючої країни та якісно зберегти усі надбання української культурної спадщини. Варто зауважити, що кожен крок та кожна зміна відбуватиметься у діалозі з мистецькою спільною, аби відповідні зміни відбулися максимально екологічно.

    Що зміниться у роботі кіностудій

    Усі об’єкти кінематографічної спадщини та державні підприємства будуть сконцентровані на трьох кіномайданчиках (ДП “Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка” та ПрАТ “Одеська кіностудія”, а також ДП “Національна кінематика). ДП “Українська студія хронікально-документальних фільмів” на вулиці Євгена Коновальця та ДП “Національний центр Олександра Довженка” (колишня київська кінокопіювальна фабрика) на вулиці Васильківській у Києві планується перенести на вільні площі перших трьох підприємств.

    Про майбутнє українських мультфільмів

    В 2019 році наказом Міністерства культури України Державне підприємство “Українська кіностудія анімаційних фільмів” приєднали до ДП “Національний центр Олександра Довженка”. Проте центр чомусь і досі не займається виробництвом анімаційних фільмів. При цьому справно отримує прибуток від державних дотацій та оренди нежитлових приміщень. Так само з невідомих причин у структурі підприємства досі не створено підрозділ, який би займався питаннями анімації. Виходить, що майно Укранімафільму на сьогодні не використовується за цільовим призначенням і знаходиться з 2019 року в закритому приміщенні. Утримання території площею 982,2 кв. м. прибудинкової території здійснюється за рахунок державного підприємства “Національна кінематека України”. Водночас ДП “Національний центр Олександра Довженка” самоусувається від компенсації витрат та має борг близько 300 тис. грн.

    Згідно з планом реорганізації “Українська анімаційна студія” стане правонаступником майнових та немайнових прав та обов’язків ДП “Українська кіностудія анімаційних фільмів”. Ці зміни дадуть поштовх до розвитку анімаційної галузі та появі нових українських мультфільмів.

    Про Державний фонд фільмів

    ДП “Національний центр Олександра Довженка” не є архівною установою у розумінні чинного законодавства України. Центр є госпрозрахунковим підприємством з частковою дотацією з Державного бюджету. Фактично за Господарським кодексом України підприємство має за рахунок доходу, отриманого від здійснення своєї господарської діяльності, покривати всі витрати, пов’язані з основною статутною діяльністю.

    Проте останніми роками Центр Довженка підтримує свою статутну діяльність лише за рахунок дотації, одержаної від Держави. Статутом Центру встановлено, що Фільмофонд є державною власністю та передано Центру на зберігання.

    Колекція фільмів та інших кіноматеріалів Фільмофонду не входить до складу майна, що відображається у самостійному балансі центру. Отже, Центр є лише охоронцем Фільмофонду, а не самим Фільмофондом та архівною установою, створеною для цього. Створення Державного фонду фільмів України прямо передбачено статтею 17 Закону України “Про кінематографію”.

    Про нові повноваження НЦКУ

    Створення Державного фонду фільмів України – в списку кроків з оптимізації кіногалузі. Аби це стало можливим, необхідно реорганізувати державну установу “Науковий центр кінематографії України”. Тому ДП “Національний центр Олександра Довженка” не лишається нічого іншого, окрім як передати повноваження щодо архівування матеріалів фільмів до державної установи “Науковий центр кінематографії України”. Відповідно центр буде державною установою, яка здійснює архівну та науково-дослідницьку діяльність для розвитку фільмофонду, відновлення, реставрування та збереження творів національної та світової кінематографії. Також, як наукова установа, центр зможе користуватись податковими пільгами відповідно до законодавства України.

    Українська культурна кіноспадщина має і буде жити. Цим, в тому числі, ми бісимо ворога і робимо його слабшим. Але починати потрібно з себе. Зберегти самобутність і культуру – наш святий обов’язок.

    Редакція Цензор.НЕТ може не поділяти позицію авторів. Відповідальність за матеріали в розділі “Блоги” несуть автори текстів.
    Оригінал публікації. 

  • У збірці кращих короткометражних фільмів “Українська Нова Хвиля: Перезавантаження” виходить у прокат стрічка Анастасії Буковської “Бульмастиф”

    У збірці кращих короткометражних фільмів “Українська Нова Хвиля: Перезавантаження” виходить у прокат стрічка Анастасії Буковської “Бульмастиф”

    Створена за підтримки Держкіно стрічка Анастасії Буковської “Бульмастиф” виходить у прокат у збірці кращих короткометражних фільмів “Українська Нова Хвиля: Перезавантаження” від Довженко-Центру.

    Прем’єрний показ фільму відбудеться у п’ятницю, 21 травня на Українська нова хвиля: Перезавантаження. Прем’єра! в Довженко-Центрі. Далі стрічка вирушить в турне Україною:

    • Івано-Франківськ — 27.05
    • Чернігів — 30.05
    • Харків — 06.06
    • Луцьк — 20.06
    • Житомир — 25.06
    • Одеса — 03.07

    Цьогорічна “Хвиля” виходить із заголовком “Перезавантаження”. Покази фільмів відбудуться не в стінах кінотеатрів, а у ревіталізованих, перезавантажених просторах по всій Україні. Точка старту – Довженко-Центр, колишня Київська кінокопіювальна фабрика, перетворена в сучасний культурний центр.

    Після київської прем’єри, “Українська нова хвиля” з’явиться в Івано-Франківську на “Промприлад. Реновація” (інноваційному центрі на базі старого заводу), у Харкові на “Арт-завод “Механіка” (колишньому паровозобудівельному заводі), у Запоріжжі на LOFT Млин (історичній будівлі промислового млина Г.Нібура із 120-річною історією), у Житомирі на “Електровимірювачі” (заводі з виробництва електровимірювальної техніки), у Дніпрі в Центрі сучасної культури (колишній губернській управі середини XIX століття), в Одесі у Зеленому театрі та у Львові в Муніципальному мистецькому центрі (реновованій історичній будівлі).

    До “Української Нової Хвилі: Перезавантаження” увійшли шість фільмів:

    • “Сурогат” Станіслава Сантімова – Приз глядацьких симпатій Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів (KISFF);
    • “Бульмастиф” Анастасії Буковської – Найкращий короткометражний фільм Міжнародного конкурсу Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”, приз Екуменічного журі та Спеціальний диплом журі Національного конкурсу Київського міжнародного кінофестивалю “Молодість”;
    • “Врятуйте мене, лікарю!” Дмитра Грешка – Головний приз в національному конкурсі на Міжнародному фестивалі короткометражних фільмів Wizart;
    • “Двоє” Владислава Вітріва – Нагорода за найкращу акторську роботу у Національному конкурсі на Одеському міжнародному кінофестивалі;
    • “Килим” Наталі Кисельової – Гран-прі Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів (KISFF);
    • “Прощавай Головін” Мат’ю Ґрімара – Найкращий український короткометражний фільм Одеського міжнародного кінофестивалю, Спеціальна згадка журі Generation 14plus Берлінського кінофестивалю.

    “Бульмастиф” Анастасії Буковської без прикрас і надмірного сентименталізму говорить на актуальну для України тему повернення колишніх військовослужбовців до нормального життя: випадкова зустріч загубленого бульмастифа Роя й ветерана війни на Донбасі – Міті, змінює долі обох і допомагає головному герою впоратися з важким минулим.

    21 травня в Довженко-Центрі фільм представлять режисерка Анастасія Буковська та виконавець головної ролі Євгеній Ламах, відомий глядачам також за фільмами “Крути. 1918” та “Черкаси”.