Державне агентство України з питань кіно

Позначка: Голова Держкіно

  • Зустріч з представниками Eurimages в межах 79-го Каннського Міжнародного Кінофестивалю

    Зустріч з представниками Eurimages в межах 79-го Каннського Міжнародного Кінофестивалю

    У межах 79-го Каннського кінофестивалю Голова Держкіно Андрій Осіпов та перший заступник Голови Марина Текуцька провели зустріч із виконавчою директоркою Eurimages Susan Newman-Baudais, заступником виконавчого директора Eurimages Enrico Vannucci та менеджером проєктів Eurimages Sergio García de Leaniz.

    Під час зустрічі сторони обговорили перспективи поглиблення співпраці між Держкіно та Eurimages, зокрема у сферах підтримки українських кіновиробників, розвитку міжнародної копродукції та розширення участі українських проєктів у програмах фонду.
    Окрему увагу учасники приділили проведенню інформаційних і комунікаційних заходів за участі експертів Eurimages. Йшлося, зокрема, про підвищення обізнаності українських продюсерів щодо можливостей програми, а також надання практичних рекомендацій з підготовки та подання заявок.
    Крім того, сторони обговорили можливі напрями подальшої співпраці, спрямовані на активізацію участі українських продюсерів у міжнародних програмах, розширення партнерства та створення нових можливостей для розвитку української кіноіндустрії.
    Eurimages – Європейський фонд підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів, було створено при Раді Європи у 1989-му році. Eurimages сприяє незалежному кіновиробництву через надання фінансової підтримки повнометражним, анімаційним та документальним фільмам країн-учасників та заохочує професіоналів з різних куточків світу до міжнародної співпраці. 

     
     
     
  • Зустріч Андрія Осіпова з Надзвичайним і Повноважним Послом Азербайджану в Україні Сеймуром Мардалієвим

    Зустріч Андрія Осіпова з Надзвичайним і Повноважним Послом Азербайджану в Україні Сеймуром Мардалієвим

    29 квітня у Посольстві Азербайджанської Республіки в Україні відбулася робоча зустріч Голови Державного агентства України з питань кіно Андрія Осіпова з Надзвичайним і Повноважним Послом Азербайджану в Україні Сеймуром Мардалієвим.

    У зустрічі також взяли участь радник Посольства, заступник Голови Місії Фарід Бабаєв, керівник ДП «УКРКІНОХРОНІКА» Володимир Авраменко та керівник міжнародного відділу Держкіно Наталя Гуро.

    Під час переговорів сторони обговорили перспективи розвитку українсько-азербайджанського співробітництва у сфері кінематографії. Зокрема, йшлося про можливості спільного виробництва фільмів (копродукції), обмін досвідом між митцями, а також реставрацію та відновлення архівних аудіовізуальних творів.

    Окрему увагу приділили питанням професійної взаємодії та організації спільних заходів: тематичних подій, кінопоказів і професійних зустрічей, спрямованих на розвиток галузі та зміцненні культурних зв’язків між державами.

    Сторони розглянули шляхи створення сприятливих умов для залучення інвестицій у кіноіндустрію обох країн. Учасники зустрічі наголосили на важливості культурної дипломатії та зміцненні міждержавних зв’язків через кіномистецтво.

    Андрій Осіпов підкреслив відкритість України до міжнародної співпраці та зацікавленість у реалізації спільних проєктів із азербайджанськими партнерами.

    За результатами зустрічі сторони домовилися продовжити діалог та опрацювати конкретні ініціативи, спрямовані на поглиблення кінематографічної співпраці між Україною та Азербайджаном.

  • Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно: “Українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана”

    Андрій Осіпов, голова Державного агентства України з питань кіно: “Українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана”

    Джерело: УКРІНФОРМ

    Повномасштабна війна змусила українську культуру працювати в режимі виживання й максимальної відповідальності водночас. Кінематограф у цій реальності перестав бути лише мистецтвом або індустрією: він став інструментом самоідентифікації, культурної дипломатії та міжнародної присутності України. У війні за території та життя українці також ведуть боротьбу за смисли – за право бути видимими, почутими і не зведеними до чужих наративів. Саме тому українське кіно сьогодні виходить далеко за межі екрана, перетворюючись на простір пам’яті, ідентичності та захисту від культурного стирання.

    Про роль кіно в умовах війни, систему державної підтримки, міжнародну співпрацю та нові інституційні рішення ми говоримо з головою Держкіно Андрієм Осіповим.

    – Пане Андрію, яким ви бачите головне завдання Держкіно в сучасних умовах війни, та які стратегічні пріоритети визначаєте для агентства як його очільник?

    – Державне агентство України з питань кіно в системі державної влади, за визначенням, є органом, який реалізує державну політику у сфері кінематографії. Якщо ж говорити про Держкіно як про інструмент державної влади, то треба розуміти, що кіно – це наша ідентичність. Це найпростіший, найшвидший і, можливо, найбільш переконливий спосіб показати, якими є українці. Кіно – це комплексний вид мистецтва, який вміщує всі сучасні віяння, навіть якщо це історичні фільми, там відбиваються реалії сьогодення. А отже, в умовах, коли ми перебуваємо під постійною реальною російською військовою агресією, то що більше людей у світі через кіно розумітиме нас – українців, бачитиме нашу самостійність, незалежність, культуру – це підсилить наш захист. Це наші обладунки, які захищають від того, щоб нас не стерли й не забули. Бо якщо світ сприйматиме, що війна між росіянами і українцями – це «конфлікт» усередині родини (а саме так часто намагаються це подати), тоді виходить, що це «сімейна сварка», і хто їх розбере, хто з них на боці правди, бо вони ж «нічим не відрізняються». Тому українське кіно – це можливість донести наші культурні ідеї. І зараз особливо важливо, що воно представлене по всьому світу – ми достойно представлені на Каннському, Берлінському, Венеційському, Торонтському та інших кінофестивалях, усе це – підкреслення нашої самобутності. За таких умов кіно – це ще й зброя, яка дає змогу запобігати впливам на нас, захищатися всередині, а також поширювати ідеї назовні.

    – Так, назовні зі своїми ідеями ми виходимо активно, і відзнаки та участь у престижних міжнародних фестивалях свідчення цього, а от що стосується охоплення всередині країни – то касові збори більшості хороших вітчизняних фільмів показують, що того ефекту від кіно, якого нам хочеться, все ж немає. І відома з радянських часів фраза, що кіно є «найголовнішим з усіх мистецтв», бо найефективніше впливає на широку аудиторію та, відповідно, доносить ідеї, вже не працює.  

    – Одразу наголошу, що в нас є фільми зі значним глядацьких охопленням. Не буду зараз називати конкретних картин, щоб не порушувати чесної конкуренції. Ці фільми усім відомі. 

    Але проблема касових зборів і окупності кіно є проблемою в усьому світі, а для Європи це постійний виклик. Тут ще треба враховувати, що в сучасних умовах ми не бачимо реального охоплення з тієї причини, що в нас немає зведеної інформації з переглядів на стрімінгових платформах. А також кількість переглядів через «піратські» сайти, які хоч і порушують економічні інтереси та вчиняють протиправні дії, але теж є джерелом поширення фільмів. Тобто ми не знаємо справжньої кількості глядачів тієї чи іншої картини.

    Проте ми не повинні ставитися до кіно як до владного інструмента, не в тому його суть. Ми не авторитарна держава, завдяння якої мати кінематограф як засіб державного впливу на свідомість та знімати пропагандистські фільми. Наше завдання – захищати одвічні людські цінності. Для нас цінніше чесне глядацьке визнання, ніж агресивні форми кінематографу.

    Радянське кіно і сучасне українське, і світове кіно – це різні історії в різних інформаційних та часових просторах. У нашому дитинстві було два телеканали, але кінотеатральна мережа охоплювала величезні території, майже кожне село мало кінотеатр, а туди, де його не було, приїжджав пересувний кінопрокатник.

    – І все село йшло дивитися фільм, а тепер кінопрокат у селах та навіть у невеликих містах – під великим питанням.

    – Це справді так. Доволі добрий показник кінотеатрів маємо в обласних центрах. Однак Україні потрібні нові кінотеатри, кількість кіноекранів треба збільшити приблизно в чотири рази. Але для цього поки немає передумов, бо має бути не тільки поштовх і бажання з боку держави, а повинен бути ще й попит від глядачів, і головне – від прокатників. Наведу такий приклад: кілька місяців тому я зібрав усіх прокатників і повідомив, що готовий працювати над виділенням із бюджету 200 мільйонів гривень на 2026 рік, щоб вони побудували кінотеатри в маленьких містах. Вони відповіли: «нам не треба грошей». А все тому, що вони опанували великі обласні центри і Київ, тож розширювати свою мережу – для них це наражатися на ризики. Прокатники не хочуть іти в регіони. Тому, доки не об’єднаються бажання держави та бажання мережі – нових кінотеатрів, на жаль, не буде

    Важливим є той факт, що в 2025 році Україна мала в прокаті декілька рекордів, і мені є чим пишатися, бо до цього причетна і команда Держкіно, і чудові українські продюсери та кіновиробники. Було завершено виробництво 46 національних фільмів за державної підтримки. До цієї цифри варто додати ще певну кількість фільмів, знятих приватним коштом, і ми отримаємо середню цифру 55–60 фільмів, які вийшли чи найближчим часом вийдуть у прокат. Це дуже хороший результат серед європейських держав.

    – Але ж виробництво більшості з цих фільмів розпочалося за декілька років до цього? Тобто це дещо відтермінований накопичувальний результат.

    – Ваша правда, цикл кіновиробництва досить тривалий, а нині під впливом війни, безпекової ситуації, відключень електроенергії, перебоїв із фінансуванням він суттєво подовжується. У середньому стандартний термін виробництва ігрового повнометражного українського кіно за сприятливих умов – 18 місяців. Дехто встигає зняти за 12 місяців, якщо немає складної постановки, якщо у зйомках не беруть участі діти, не задіяно особливої спецтехніки, надскладних технологій, тварин тощо. Для документалістики та серіалів терміни можуть бути трішки коротшими.

    Отже, кінокартини, які глядач побачить у 2026‑му – це ті, які запускалися у 2021–2025 роках. Є ще частина фільмів, які розпочали виробництво раніше.

    – Якою, на вашу думку, є оптимальна кількість українських фільмів у прокаті щороку? Звісно, хочеться більше, та хоча б 100! Але, чи варто гнатися за кількістю, чи є розумна межа?

    – Звичайно, межа є. І останні пів року, які я провів у доволі активних поїздках по інших країнах, свідчення того. Наприклад, у Франції та Італії, які є лідерами у кіновиробництві, є значні проблеми з прокатом, бо в них виходить така велика кількість фільмів, що їх неможливо показати! Вони один з одним змагаються. І в Україні на сьогодні є певна межа щодо фільмів, які ми теоретично можемо успішно показати в прокаті. У найкращому варіанті, якщо говорити, що в календарному році 52 тижні (а кожному національному фільму, на який ми витратили гроші платників податків, треба дати хоча б  два тижні для повноцінного прокату). А є ж місяці, які зазвичай не дуже вдалі для прокату, наприклад, квітень, травень, також літні місяці. Тому 20–25 фільмів у прокаті на рік – це наразі найоптимальніший показник. 

    – Це ми говоримо саме про прокатне кіно. А є ще серіали, документалістика, яка не завжди йде в широкому прокаті?

    – Так, щодо серіалів кількість майже необмежена, бо є досить багато телеканалів і стрімінгових платформ, на яких вони можуть виходити. Документалістика, екперементальне (авторське) кіно, зазвичай, не націлені на повноцінний прокат, за деякими винятками. А є анімація, якої в нас… просто немає. На жаль, мусимо це констатувати. Ті поодинокі фільми, якими ми усі пишаємося – це, безсумнівно, досягнення. Але це також і винятки, які підтверджують правило. І якісного прориву не буде в найближчі п’ять років, бо для того, щоб він був зараз, треба було починати десять років тому. За таких умов у короткостроковій перспективі потрібно популяризувати створені національні анімаційні фільми, а також запозичувати іноземну анімацію, прийнятну для української аудиторії. А водночас на державному рівні маємо здійснювати постійну й повноцінну підтримку аніматорів та фінансувати виробництво. Не менш важливою є підтримка кіноспільноти, її заходів, обміну досвідом, фестивальних подій тощо. Не варто забувати і про спадщину славних мультиплікаторів минулого. Ось така послідовна робота має дати результат.

    НАШЕ ЗАВДАННЯ НЕ ПРОСТО КОПРОДУКЦІЯ, А КОПРОДУКЦІЯ НА НАШИХ УМОВАХ

    – Така прогалина у виробництві анімації сталася через брак фінансування, чи в нас недостатньо фахівців?

    – Загалом через безпекову ситуацію і фінансування. Це комплексна проблема багатьох учасників процесу. Але в цілому це проблема державного рівня. Що раніше відбувалося на конкурсних відборах у Держкіно? Приходили два анімаційні проєкти і обидва вигравали. Конкуренції не було. Тому заходи щодо підтримки анімації, підтримки Фестивалю актуальної анімації та медіамистецтва LINOLEUM, колаборація з іноземцями – це важливо. І тут поставмо важливу проміжну крапку щодо того, що ми всі багато говоримо про співпрацю з іноземцями та копродукцію, однак, не всі розуміють, що це. А якщо не усвідомити, навіщо ми це робимо, то від копродукції не буде користі. Копродукція – це можливість спільним коштом зробити замість одного фільму – декілька.

    – Чому так?

    – Тому що, коли ми робимо фільм спільно з іншою країною, наприклад із французами, – він для французького продюсера французький, а для українського – український. Плюс світовий кінопрокат. Відтак ми маємо два фільми і два національні прокати, а бюджет маємо один. Крім того, ми маємо спільну знімальну команду і акторський склад і в такий спосіб обмінюємося культурними цінностями та професійним досвідом. Це хороша річ, особливо в анімації. Бо анімація – це річ дорога і створюється тривалий час. За один рік неможливо зробити великий повнометражний анімаційний фільм. В середньому на нього потрібно чотири–п’ять років. Тому наше завдання не просто копродукція, а копродукція на наших умовах. А для цього ми повинні давати левову частку бюджету. І позиція України, коли ми даємо 1–2 % бюджету і кажемо нашим кінематографістам: ідіть у копродукцію з іноземцями, ми часто фактично збагачуємо кінематограф іншої країни, бо такий фільм навряд чи відображатиме наші цінності, оскільки  продюсер, який прийшов із малим бюджетом, не керує процесом. Отже, треба орієнтуватися на мажоритарну копродукцію на українську тематику, щоб ми разом з іноземцями порушували спільні теми. Ось під цим кутом треба дивитися на копродукцію, а не просто як на бажання зробити спільний фільм. Бо можна створити спільну кінокартину, але чи завжди буде вона українською?

    ПЕРІОД, КОЛИ ДЕРЖКІНО ПЕРЕБУВАЛО ПІД ПРЯМИМ УПРАВЛІННЯМ КАБМІНУ, МАВ СВОЇ ПЕРЕВАГИ

    – Якщо ми вже заговорили про держфінансування, на обсяги якого, безумовно, вплинула війна, на що вистачить цьогорічного бюджету, виділеного Державному агентству України з питань кіно? 

    – Поговорімо ширше, щоб було зрозуміло, в якій ситуації зараз опинилося агентство. Як ви пам’ятаєте, уряд критикували за те, що Держкіно напряму підпорядковувалося Кабінету Міністрів України. Піднявши цю критику на найвищий рівень, за гострими гаслами всі забули, що, напевно, для Держкіно ця незалежність була корисною. І період, коли Держкіно перебувало під прямим управлінням Кабміну, мав свої переваги. Сам факт переходу Держкіно під управління Уряду був дуже гучним і спричинив певну політичну кризу та конфлікти.

    У лютому минулого року Держкіно повернулося в підпорядкування Мінкульту, і, як бачимо, той, хто йшов зі скандалом, а тепер його повернули назад, не може розраховувати на теплий прийом. Тому Держкіно в родині органів Міністерства культури нині, як родич, який довго був відсутній, тепер приїхав і ходить по вітальні, не знаючи, де йому сісти. Крім того, Держкіно перейшло до відання Мінкульту за одного міністра, а за два місяці після мого призначення, міністр і весь уряд змінилися. Логічно, що в цій ситуації ми не могли розраховувати на повноцінний бюджет 2026 року і отримали цілком прогнозовану картину – бюджет на 91,5 мільйона грн, що навіть менший, ніж був у 2025-му. Але треба зазначити, що ми одержали повноцінний бюджет на власний апарат, бо минулого року були перебої і з цим. Я в жодному разі не критикую Міністерства культури України, а лише пояснюю стан речей і ситуацію. На сьогодні ми маємо конструктивну командну роботу, Держкіно пережило перехідний період і працює як повноцінна складова системи органів Мінкульту. 

    – Як саме можна розпланувати бюджет на 91 мільйон гривень?

    – Звісно, така сума на все кіновиробництво України – це катастрофічно мало. Але цей бюджет більш-менш забезпечить міжнародну діяльність, присутність на найбільших міжнародних кінофестивалях. Це також достойна підтримка національних українських кіноподій: Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», Одеський міжнародний кінофестиваль, Фестиваль актуальної анімації LINOLEUM, Docudays UA, організації Днів Українського кіно за кордоном, підтримка Національної спілки кінематографістів, Національної кіностудії ім. О. Довженка, Національного центру Олександра Довженка тощо.

    Водночас у нас залишаються зобов’язання стосовно фільмів, виробництво яких завершуватиметься цьогоріч – ми повинні доплатити їм залишкові кошти. Попередні конкурси також треба дофінансувати, загалом непрофінансовані 2020, 2021, 2024 роки, також є фільми, непрофінансовані із 2017-го. Щось будемо оптимізувати, бо в частини проєктів є втрата актуальності, у деяких – уже неадекватні бюджети. Але хотілося б щоб більшість проєктів такі отримали фінансування цього року. Це моя мета, і наша команда працює нам цим.

    СИТУАЦІЯ З ФІНАНСУВАННЯМ КІНО НЕ ЖАХЛИВА, А ПРОСТО НЕЗВИЧНА В ПОЛІТИЧНОМУ ПЛАНІ

    – Про запуск нових проєктів з цьогорічного бюджету Держкіно не йдеться?

    – Так, цього року конкурсні відбори від Держкіно є неможливими. Проте в кінці минулого року ми запустили шість нових проєктів. Тобто, якщо добре попрацюємо і правильно рахуватимемо, то, ймовірно, ще кілька фільмів отримають стартове фінансування цьогоріч.

    Але це тільки на перший погляд ситуація може видатися негативною. І це хибне уявлення. Ситуація не жахлива, а незвична в політичному плані. Тому що насправді на українську культуру у 2026 році з ініціативи Президента України виділяється 4 мільярди гривень, з яких на кіно –заплановано близько 2 мільярдів. Це величезний бюджет.

    Цим бюджетом управляє Міністерство культури. І моїм головним політичним завданням як керівника було вибороти місце для Держкіно у програмі Мінкульту. Ми разом це зробили. Я вдячний за професійність і розуміння Віцепрем’єр-міністру з гуманітарної політики України – міністру культури Тетяні Бережній і усій нашій спільній команді. Отже, в новому мистецькому конкурсі Держкіно керуватиме програмою в частині кінематографії: створюватимемо комісії, відбиратимемо проєкти, контролюватимемо їх. Також є всі підстави сподіватися, що всі вироблені фільми належатимуть Держкіно і наша команда плануватиме заходи щодо дистрибуції. І це все дуже добрий результат співпраці владної команди.

    – Однак те, що бюджетом на кіновиробництво управляє Міністерство культури, якось впливає на Держкіно репутаційно?

    – До певної міри так. Це якщо дивитися на цю ситуацію на побутовому рівні. Те, що тепер не Держкіно здійснює платежі, частина кіновиробників сприймають як ознаку певної політичної слабкості Держкіно. Та це можна подолати завдяки відповідальній позиції керівника агентства і прямого та чесного діалогу – мені доводиться комунікувати з дуже багатьма людьми, бути цілковито відкритим. Насправді для мене більш важливо, щоб кінокомпанії і знімальні групи мали фінанси й роботу. Це потрібно для підтримки і розвитку галузі. А те, з рахунку якого державного органа надійдуть гроші, – це питання технічне.

    Може також здатися, що така ситуація з фінансуванням – це ніби прояв недовіри з боку влади, начебто Держкіно може відбирати проєкти, а підписати платіжку та заплатити за фільм не може. Я сприймаю це радше як перехідний період та розглядаю 2025 і 2026 роки як період повернення та становлення в родині Мінкульту, і впевнений, що у 2027-му Держкіно матиме повноцінну програму конкурсних (пітчингових) відборів та державної підтримки кінематографії.

    Також я вірю, що Держкіно посяде власну позицію в системі органів влади, бо ми не просто орган центральної виконавчої влади, ми – орган зі спецстатусом.

    СТАТУС ДЕРЖКІНО НЕ СТАНДАРТНИЙ, ВІН НЕ ВКЛАДАЄТЬСЯ В РАМКИ ЗВИЧАЙНОГО ОРГАНА ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

    – Що ви маєте на увазі під спецстатусом?

    – Держкіно – є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого координує Кабінет Міністрів України через Міністра культури. Керівника Держкіно призначає і звільняє Уряд. Простими словами, очільник Держкіно має статус схожий зі статусом заступника міністра, у якого є власна команда, офіс та спеціальні повноваження. Крім взаємодії безпосередньо з Міністерством культури, Держкіно співпрацює з МЗС в частині з міжнародного співробітництва, з Мінекономіки – щодо авторських прав, ми пов’язані з Українським інститутом, з Мінфіном, Міносвіти, із ЗСУ, з Офісом Президента України. Окремим напрямом є робота з документами з обмеженим доступом у межах визначених повноважень.

    Тому статус Держкіно не стандартний, він не вкладається в межі звичайного органа виконавчої влади. Водночас варто зазначити, що працівники Держкіно – не функціонери у класичному розумінні. Ми радше креативна інституція, наділена владними повноваженнями. На мою  думку, Держкіно ближче до «кіно», ніж до «держ». Ми працюємо на практичну реалізацію політики, а не на кабінетне адміністрування. Наша діяльність має прикладний характер, хоча значну частину роботи становлять і адміністративні процеси – ведення реєстрів, офіційне листування, підготовка наказів, участь у нормотворчій діяльності та правозастосовній практиці.

    – Ви означили прагнення дофінансувати проєкти з конкурсів попередніх років, а у 2026 році нових конкурсів Держкіно не проводитиме, все виключно через Мінкульт?

    – У цьому році ми працюватимемо під керівництвом Мінкульту, і це має свої переваги. Хоча Держкіно й висловило заперечення на початку осені минулого року. Тоді кіноспільнота об’єдналася, вимагаючи повноцінних конкурсних відборів саме через Держкіно. Та й я особисто мав гострі суперечки. Але потім зрозумів, якщо ми із сварками зайдемо у клінч і пропустимо цей фінансовий рік, то втратимо частину індустрії. Люди без роботи перепрофілюються, роз’їдуться. Отже, нам украй необхідно дати галузі гроші й роботу. Тому я зібрав кінематографістів і сказав: «вам “шашечки” чи їхати?» Ви хочете робити національне кіно чи щоб гроші приходили саме з рахунків Держкіно? Що для вас має значення? Держкіно буде вашим адвокатом у Міністерстві культури, супроводжуватиме проєкти, мій офіс завжди відчинений. Я просив довіритися і припинити критикувати, припинити конфліктувати. Думаю, зараз ми уклали певний суспільний договір – мирну угоду між усіма. І зараз Держкіно працюватиме під керівництвом Міністерства культури, під лідерством Тетяни Бережної, під патронатом Президента України. Це незвично для нас, такого ще не було, це абсолютно новий період. Це зовсім нова програма. Спробуємо. Це дозволить дати достатньо роботи, щоб українським командам вистачило на два–три роки, щоб протриматися у складні часи, зміцнити творчий і матеріально-технічний потенціал галузі.

    УКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРСНИЙ ВІДБІР КІНОПРОЄКТІВ Є ОДНИМ ІЗ НАЙКРАЩИХ В УСІЙ ЄВРОПІ

    – Як ви в цілому оцінюєте ефективність цієї системи конкурсів? Наскільки відкритим і прозорим є процес ухвалення рішень після пітчингів? Чи плануєте зміну формату або критеріїв відбору?

    – Це важливе питання. Моя відповідь така: український конкурсний відбір кінопроєктів є одним із найкращих в усій Європі. Такої складної, багаторівневої системи не існує в більшості європейських країн. Конкурс кінопроєктів оголошує Держкіно, заявляючи тематику і загальний обсяг фінансування за конкретним напрямом: соціально значущі фільми, фільми для дитячої аудиторії, серіали, повнометражні фільми, анімація, копродукція тощо. На цьому влада Держкіно майже завершена. Далі Держкіно оголошує про публічний відбір експертів. Після того, як сформовані експертні комісії, експерти працюють незалежно від Держкіно. Вони – не мої підлеглі, це – представники громадськості. Коли вони відпрацювали технічну й документальну частину (перший тур конкурсного відбору), починається, власне, пітчинг – публічні презентаційні виступи і захист кінопроєктів. Під час пітчингу відбуваються онлайн-трансляції, запис яких зберігається. Громадськість, експерти, члени Ради з державної підтримки кінематографії заслуховують виступи команд кінопроєктів. І Держкіно не має голосу в цьому процесі. Ми – спостерігачі. Все завершується тим, що проєкти, які отримали граничну кількість балів, передають для затвердження Раді з державної підтримки кінематографії. І після рішення Ради керівник Держкіно укладає договори з переможцями та здійснює відповідні платежі на підтримку виробництва фільмів.

    – Рада – це колегіальний орган із дев’яти осіб, яких призначає Кабінет Міністрів України?

    – Так. У складі Ради з державної підтримки кінематографії є одна людина, яку своїм наказом призначає голова Держкіно, одна – яку призначає своїм наказом Міністр культури, а семеро – відібрані на конкурсній основі. Склад Ради призначається за рішенням Кабінету Міністрів України. З огляду на прогресивність українського законодавства про кінематографію, а також, враховуючи наявні конкурсні процедури, можна сміливо сказати – наші процедури одні з найкращих. Якщо чесно, в більшості європейських держав не так!

    Ми дивимося на іноземців, називаємо їх супердемократами, але в нас найпрогресивніший закон про держпідтримку кінематографії та найскладніші процедури. А зараз, унаслідок нещодавніх змін до законодавства, які ухвалив український парламент, цю систему додатково буде вдосконалено. 

    КОЛИ ХТОСЬ ГОВОРИТЬ ПРО КОРУПЦІЮ НА КОНКУРСАХ, ТО ЦЕ ПЕРЕВАЖНО ОБРАЗА, ЩО НЕ ВИГРАВ КОНКУРС

    – У чому полягають основні зміни?

    – Відбір до Ради з державної підтримки кінематографії став ще складнішим, і вона матиме повну незалежність від Держкіно та додаткові повноваження. Проєкти між першим і другим туром конкурсу будуть передаватися різним експертним комісіям шляхом жеребкування, щоб унеможливити умисне потрапляння до того чи іншого експерта. Відбір експертних комісій ще більш ускладнили. Удосконалено наявні форми держпідтримки й запроваджено нові. Зміни справді дуже позитивні й потрібні. Зрозуміло, що до будь-якого процесу можна присікуватися. Межі досконалості не існує. Але, коли хтось говорить про корупцію на конкурсах, то найбільш імовірно, це образа, що він не виграв, або нехай називають конкретний випадок, і з цим розбиратимуться правоохоронці. І коли деякі українські продюсери беруть участь в іноземних конкурсах на дофінансування своїх фільмів, і в офіційних розмовах з іноземцями говорять, що в Україні цілковита корупція – вони шкодять національному кінематографу. То невже заради викликаного брехнею співчуття ви готові полити брудом власну систему влади? Розумію, що можуть бути образи на керівника Держкіно, на членів Ради, на експертів, загалом на життя. Але треба зберігати здоровий глузд, бо спільну репутацію заплямувати легко, а на відновлення довіри підуть роки.

    – Хочу розпитати ще про одну форму держпітримки, яка за новим законом скоро має запрацювати – національний рібейт. Як це відбуватиметься?

    – Національний рібейт – це коли частина грошей від національного прокату в позаконкурсний порядок за рішенням Ради з держпідтримки надаватиметься успішному продюсерові для виготовлення наступного фільму. 

    – І коли успішні українські продюсери відчують рібейт у дії?

    – Вочевидь, із наступного року. Я буквально днями відповідав на це питання Громадській раді при Державному агентстві України з питань кіно. До того ж, це теж успіх, що ми перезапустили відносини з нею, бо раніше громадська рада була опозицією до Держкіно. Тепер усе стало на свої рейки, працюємо конструктивно, провели перше чергове засідання цього року.

    МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ МАЄ БУТИ НЕ ТІЛЬКИ НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ, А НАСАМПЕРЕД НА РІВНІ КІНОВИРОБНИКІВ

    – Як ви оцінюєте рівень міжнародної діяльності у сфері кіно? Чи достатнього активна Україна на європейському кіноринку?

    – Міжнародна діяльність Держкіно має кілька вимірів. Перший – це культурна дипломатія, з якою все було успішно і в попередні періоди, а сьогодні цей напрям ще пожвавився, бо здійснюється у співпраці з Мінкультом і МЗС. Прямо зараз ми плідно співпрацюємо, готуємося до участі в Берлінському кінофестивалі у співпраці команд – Держкіно і Українського інституту, а від імені Мінкульту процес координує нещодавно призначена заступниця міністра Наталія Мовшович. Працюємо злагоджено і креативно.

    На мою думку, міжнародна співпраця повинна відбуватися не тільки на державному рівні, а насамперед на рівні кіновиробників, і її треба підтримувати. Сподіваюся, що цьогоріч у програмі під патронатом Мінкульту, яку супроводжуватиме Держкіно з’явиться багато нових копродукційних проєктів. Eже за кілька тижнів я поїду до Берліну для виступу з доповіддю про стан української кіноіндустрії на засіданні EFAD (Європейська асоціація директорів кіноагентств. Державне агентство України з питань кіно приєдналося до EFAD як асоційований член).

    ЕКСКЛЮЗИВНА НОВИНА ВІД ДЕРЖКІНО: ЦЬОГО РОКУ ЗАПЛАНОВАНО СТВОРЕННЯ ДЕРЖУСТАНОВИ UKRAINIAN FILMS

    – Як саме Держкіно працює над промоцією українських фільмів за кордоном та в Україні?

    – Мені подобається досвід Франції і Німеччини, які я беру собі за взірець. У них є спеціальні органи (крім Держкіно), які займаються промоцією національних фільмів всередині країни і за її межами. У Франції – Unifrance, в Німеччині – German Films. Така практика є і в інших державах, але саме згадані агенції я вважаю взірцевими. Так ось, спеціально для Укрінформу готовий повідомити ексклюзивну новину: вже цього року заплановано створення державної установи Ukrainian Films. Її засновником буде Держкіно, вона створюється шляхом виділення кількох структурних підрозділів. У Ukrainian Films буде окремий офіс, самостійний керівник та достатньо великий бюджет. Ця установа буде більш гнучкою, стане реальним містком між державою і кінобізнесом. Ukrainian Films займатиметься фестивальною діяльністю, промо-кампаніями українських фільмів як за кордоном, так і всередині країни.

    – Дуже гарна новина! Ця агенція запрацює вже цього року?

    – Якби не складні умови, в яких ми опинилися – блекаути, складна безпекова ситуація, – ми б уже це зробили! Бо для того, щоб з’явився Ukrainian Films, є все, і головне, є політична воля. Під час мого візиту до Мюнхену минулого року я домовився з German Films і CNC (Держкіно Франції), що вони візьмуть працівників українського Держкіно на стажування, щоб швидко створити компетенцію українських службовців та повноцінно запустити цю роботу тут. Цьогоріч у Берліні ці перемови про співпрацю продовжаться і будуть конкретизовані.

    Я вважаю, що основні інструменти голови Держкіно в цей перехідний період – це лідерство, відкритість і репутація. Продюсери це самостійні і сильні люди. Але й відносини із ними складні, бо ми живемо в конкурентному середовищі.

    Я не тішу себе ілюзією, що державна служба побудована за принципами абсолютної справедливості. В усіх процесах і командах є свої плюси і мінуси. Також я знаю, що моя державна служба в Держкіно – це тимчасово. Головне завдання – за відведений період реалізувати свою мету, а вона не є секретною і звучить так: зробити Держкіно успішною і незалежною агенцією, такою, яка б мені подобалася, навіть тоді, коли я не буду головою Держкіно.

    Любов Базів. Київ

    Фото Олександра Клименка

     

  • Не втрачаємо жодної нагоди предметно поговорити про збереження і розвиток кінематографічної спадщини.

    Не втрачаємо жодної нагоди предметно поговорити про збереження і розвиток кінематографічної спадщини.

    Частиною програми фестивалю «Молодість» у Києві стали покази сучасного й класичного польського кінематографа, презентовані колегами з Польщі. У рамках візиту, з ініціативи Голови Держкіно Андрія Осіпова, 31 жовтня приймали в Довженко-Центрі важливих гостей із FINA: директора Томаша Коланкєвича й керівника напрямку колекцій і кураторсько-наукової роботи Мілоша Стельмаха.

    Filmoteka Narodowa – Instytut Audiowizualny, або FINA – один із провідних зберігачів аудіовізуальної спадщини у світі та наш найближчий європейський партнер, з котрим ми підтримуємо постійний зв’язок і на чий досвід взоруємось.

    Гості оглянули  фонди та лабораторію, де зберігають й відновлюють українську кіноспадщину, познайомились з музейною та архівною колекціями Довженко-Центру, оглянули виставки «Стан волі» та «У грандіознім сонцетанці…». Мілош Стельмах зауважив, що у своїй роботі вони часто звертаються до рейтингу ТОП-100 українських фільмів, щоб був сформований у 2021 кінознавцями та кінодослідниками під кураторством Довженко-Центру.

    У найближчих планах: 

    • організація навчальної програми для обміну знаннями та досвідом у сфері збереження аудіовізуальної колекції та її популяризації, зокрема через удосконалення цифрових баз даних і доступу до них;
    • проведення ретроспектив української кінокласики в Польщі та польської — в Україні, які можуть стати підґрунтям для глибшого пізнання культури та історії наших країн;
    • подальша співпраця у напрямі відновлення, сканування та реставрації кінематографічної спадщини.

    Польські колеги висловили готовність сприяти налагодженню партнерських зв’язків з іншими архівними та кінематографічними інституціями Європи, а також ширше залучати урядові ініціативи в Україні та Польщі.

    Були раді зустріти таку щиру зацікавленість і знайти точки перетину. Край важливо тримати живий зв’язок інституцій, об’єднаних спільною місією збереження та доступу до світової кіноспадщини.

     

  • Представлення Голови Держкіно

    Представлення Голови Держкіно

    Сьогодні Міністр культури та стратегічних комунікацій України Микола Точицький офіційно представив колективу Державного агентства України з питань кіно нового Голову Держкіно Андрія Осіпова.

    Під час заходу Голова Держкіно урочисто зачитав Присягу державного службовця, підтвердивши свою готовність сумлінно працювати на благо українського кінематографа та держави.

    Попереду — важлива та відповідальна місія: розвивати національне кіно, підтримувати митців, зміцнювати міжнародні культурні зв’язки та утверджувати українську ідентичність через кіномистецтво.

    Разом до перемоги — на культурному фронті!

  • РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 30 травня 2025 р. № 515-р «Про призначення Осіпова А. О. Головою Державного агентства України з питань кіно»

    РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 30 травня 2025 р. № 515-р «Про призначення Осіпова А. О. Головою Державного агентства України з питань кіно»

    РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ від 30 травня 2025 р. № 515-р

    «Про призначення Осіпова А. О. Головою Державного агентства України з питань кіно».

    Андрій Осіпов — український юрист, громадський діяч, продюсер, управлінець у сфері культури. Має значний досвід у сфері права, місцевого самоврядування, кіноіндустрії та державного управління.

    У 2023 році був обраний Головою Ради з державної підтримки кінематографії, яка формує політику державного фінансування українських фільмів.

    З 2017 по 2025 рік очолював ПрАТ «Одеська кіностудія».

  • На Каннському кінофестивалі пройшла панельна дискусія про підтримку української кіноіндустрії

    На Каннському кінофестивалі пройшла панельна дискусія про підтримку української кіноіндустрії

    16 травня  в Американському павільйоні відбулась панельна дискусія «Ukrainian film industry Opportunities, prospects for cooperation and distribution in the face of war», про можливості українського кінематографа, перспективи співпраці та дистрибуції в умовах війни.

    Захід було розпочато зверненням Голови Державного агентства України з питань кіно Марини Кудерчук:

    Попри всі складнощі український кінематограф існує та розвивається у тому числі завдяки державній підтримці, яка надає кіномитцям можливість висвітлювати героїзм українського народу та незламність його духу.

    Так, цьогоріч вперше з початку повномасштабного вторгнення держава поновила фінансову підтримку виробництва національних фільмів та фільмів спільного виробництва, а також триває перший етап Конкурсного відбору фільмів. Наразі деякі проєкти, які отримали державну підтримку, вже розпочали виробництво.

    Україна – миролюбна держава, яка через кінематограф прагне донести до світу правду про жахіття війни, відобразити непоборний дух, героїзм і культурну ідентичність українського народу у його боротьбі за свободу, незалежність та збереження національних традицій і цінностей.

    Щиро вдячна Каннському кінофестивалю, кіноринку Marché du Film, EFAD, EURIMAGES та  міжнародній кіноспільноті за солідарність та підтримку України.

    Виконавча директорка Української кіноасоціації Вікторія Ярмощук розповіла про кіновиробництво в Україні під час повномасштабного вторгнення та успіхи українських фільмів у національному прокаті. «У 2023 році частка національного кіно в прокаті України зросла до безпрецедентних 15%. Також було наголошено на продакшн- і постпродакшн- можливостях в Україні».

    Генеральний директор Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі розповів про українські кінофестивалі, як надзвичайно важливу ланку кіновиробництва й дистрибуції.

    Президент European Film Agency Directors Christopher Peter Marcich розповів про роботу Європейського фонду солідарності з українським кіно, міжнародну підтримку української кіногалузі та співпрацю з українськими кіноматографістами.

    Європейський фонд солідарності, заснований у 2023 році.  Минулого року підтримав розробку шести і постпродакшн пʼяти кінопроєктів. У межах Каннського кінофестивалю буде оголошено про подальшу підтримку європейською кіноіндустрією українських фільмів.

    Також на панельній дискусії підіймалось питання спільного виробництва фільмів в умовах війни, де французький режисер і продюсер Philippe Azaule поділився власним досвідом. У співпраці з українськими кінематографістами він працює над створенням документального фільму про загін операторів дронів на фронті в Україні. Стрічка готується до фестивальної історії та прокату найближчим часом.

  • Марина Кудерчук, голова Держкіно: “Я гарантую прозорість проведення конкурсу на керівника Довженко-центру”

    Марина Кудерчук, голова Держкіно: “Я гарантую прозорість проведення конкурсу на керівника Довженко-центру”

    Українське кіно, попри війну, продовжує крокувати світом – ось тільки в листопаді наші стрічки були представлені на фестивалях у Німеччині (Filmfestival Cottbus) та Кореї (благодійний кіномарафон CinemAid Ukraine Charity Film Marathon). Промоція українського кінематографа зараз вкрай важлива, але все це – фільми, створені до початку повномасштабної агресії, а от що відбувається з вітчизняним кінопроцесом сьогодні і які його перспективи, УКРІНФОРМ розпитали у голови Держкіно Марини Кудерчук. Не оминули в розмові також і ситуацію, що склалася довкола реорганізації та нових призначень у Національному центрі Олександра Довженка.

    РОЗПОЧАТИХ ЦЬОГО РОКУ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ, НА ЖАЛЬ, У НАС ДУЖЕ МАЛО

    – Пані Марино, 2022-й обіцяв бути щедрим на кіноврожай, у держбюджеті закладалася чималенька сума, яка б його забезпечила, але війна все перекреслила і взагалі позбавила галузь фінансування. Як Державне агентство з питань кіно справляється зі скрутним становищем, адже багато фільмів вже були в роботі. Чи закінчені вони, чи почали знімати щось нове?

    – Розпочатих цього року художніх фільмів, на жаль, у нас дуже мало. Станом на 24 лютого справді багато фільмів перебувало в роботі, були попередні оплати, дехто розпочав зйомки, але змушений був їх зупинити. Є такі продюсери, які повернули кошти до бюджету, оскільки зрозуміли, що будуть не в змозі виконати свої зобов’язання. А хтось доробив свої фільми, залучивши власні або спонсорські кошти, це переважно стосується стрічок, які перебували на етапі постпродакшену. Та й вони, ви ж розумієте, завершувалися вже або у підвалах, або за кордоном за допомогою іноземних партнерів.

    Але за цей період відбулося кілька важливих для української кіноіндустрії подій – у травні на Каннському кіноринку в Італійському павільйоні у Hotel Majestic ми підписали Меморандум про взаєморозуміння між Державним агентством України з питань кіно та Фільмкомісією Риму. Це також підтримка, оскільки участь у спільному виробництві для нашої країни вкрай важлива. У перспективі, я сподіваюся, ми розпочнемо саме з копродукції, вона для нас завжди була в пріоритеті – це новий досвід, нові фестивалі, нові ринки.

    Також ми вступили до EFAD (European Film Agency Directors Association) , крім того, ми вже є членом «Єврімажу» (Європейський фонд підтримки спільного виробництва та розповсюдження художніх кінематографічних та аудіовізуальних творів).

    – Це відкриває величезні можливості, але все ж на неблизьку перспективу?

    – Так, на перспективу, тому що сьогодні багато кінематографістів, зокрема жінок, які досі залишаються за кордоном. Та й тут – в Україні не завжди безпечно знімати, не всі ризикують. Але підготовчі процеси потроху рухаються, пишуться сценарії, знімаються якісь локальні історії, документалістика. Я взагалі вважаю, що документалістика – хроніка нинішніх подій, долі людей – все це ляже в основу майбутніх художніх фільмів. Але для художніх фільмів про війну ще потрібно трохи часу. Зараз нам всім, хто в Україні, важко і дивитися, і знімати документальні фільми про війну, але потрібно максимально доносити інформацію нашим європейським партнерам, американцям. Щоб вони не втомлювалися від українських новин, бачили реальну ситуацію і не відгороджувалися від нас. Через агресора ми вимушені змінювати своє життя, і світ повинен знати: якщо його не зупинити вчасно, таке може відбуватися в будь-якій країні.

    – За ініціативою Державного агентства з питань кіно в понад 50 країнах світу відбувся марафон українського кіно «CinemAid Ukraine». У нашому інтерв’ю голова Ради з державної підтримки кінематографії Артем Колюбаєв говорив, що на цих показах збиралися кошти на спеціальний рахунок Державного агентства України з питань кіно. Чи відомо вже, яка сума зібрана і на що саме підуть кошти?

    – Думаю, краще ми в грудні озвучимо повний звіт нашої роботи під час війни і суму акумульованих коштів. Спрямовані вони будуть на промоцію українського кіно або також на виробництво. Ще наприкінці минулого року Рада з держпідтримки кінематографа прийняла рішення по переможцях і цього року було підписано договори, тож туди, де буде потрібна попередня оплата, ми саме їх і направимо. 

    МИ РОЗУМІЄМО, ЩО ЗМОЖЕМО ПРОВОДИТИ НАСТУПНІ ПІТЧИНГИ ТІЛЬКИ ПІСЛЯ ЗАКІНЧЕННЯ ВІЙНИ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ

    – За сумним збігом обставин, саме на фатальне 24-те лютого й було заплановано те засідання Ради з підтримки кінематографії, де мали оголосити результати першого конкурсу і оголосити другий, але цьому не судилося статися. Коли, за вашими прогнозами, в Україні можуть знову поновити практику регулярного проведення пітчингів?

    – На жаль, ми розуміємо, що наступні конкурси ми зможемо проводити тільки після закінчення воєнного стану та відновлення фінансування галузі. Після секвестрування бюджету у нас залишилося обмаль коштів, і через постанову Кабінету міністрів про першочерговість виплат поки що наша галузь без фінансування.

    Сподіваємося на гранти Президента України у галузі кінематографії, ми оголосили конкурс і прийняли документи на участь. 

    – На 2023 рік у бюджеті на підтримку державного кінематографа закладено близько 90 мільйонів гривень? Сума не дуже велика, але обнадійлива порівняно з її відсутністю взагалі.

    – На програму підтримки Держкінематографа виділено близько 100 мільйонів, але це також за умови, що будуть кошти на першочергові платежі: зарплати, воєнні потреби та соціальні виплати, все інше – за постановою Кабміну фінансується. Маємо велику надію, що коштів у бюджеті вистачить на кінематограф, тому що в цьому році, як ми знаємо, на початку року була велика сума 1,6 мільярда, але на кінець року залишилося близько 90 мільйонів, які ми не можемо витрачати поки що. 

    МЕНІ ПРИХОДЯТЬ ЛИСТИ З ПОГРОЗАМИ НА ЕЛЕКТРОННУ ПОШТУ І В МЕСЕНДЖЕРИ З ТИМ, ЩО НІБИ МИ ХОВАЄМО ЦІ КОШТИ

    – У своїй недавній заяві Українська Кіноакадемія вимагає саме у Держкіно «відновити фінансування кіногалузі в частині фільмового виробництва відповідно до Закону «Про державну підтримку кінематографії України». Чи обґрунтована ця вимога і чи можливе поновлення фінансування кіногалузі в умовах війни?

    – Це популізм. Щоб показати, що ми такі молодці, заробити собі бали перед спільнотою: ми вимагаємо, а вони не виконують, і давайте до них ще підемо з якимись вимогами. Витребувати можна те, що можна реально дати, і якщо б у нас були кошти на рахунках, а ми їх не давали, це одна історія, а інша історія – це державне фінансування під час війни, і першочерговість фінансування з держбюджету. Ми ж не можемо сказати: давайте заберемо кошти у воєнних, госпіталів і лікарень і пустимо їх на кінематограф!

    – Але подібні заяви лунають і, відповідно, у тих, хто не дуже заглиблений в тему, складається враження, ніби це Держкіно не дає кошти.

    – Мені на електронну пошту та в месенджери регулярно приходять листи з погрозами і посилами, мовляв, ми ховаємо ці кошти. Але говорити, не розібравшись у ситуації, легше, ніж робити щось реально. Ми з першого дня війни перебуваємо на робочих місцях, робимо все, щоб галузь функціонувала в правовому полі, навіть без коштів, щоб дотримувалися договірні зобов’язання, готувалися документи.

    Постійно аналізуються фільми, які можна віддавати на постпродакшен та звертатися до міжнародних партнерів, проводяться презентації на міжнародних майданчиках для залучення коштів. Це потребує часу, а на популяризацію себе і на популізм у нас часу немає! Натомість, дехто замість того, щоб робити щось суспільно корисне, займається «чорним» піаром, щоб виглядати краще на тлі того, кого він облив брудом.

    – У тій же заяві Кіноакадемія вимагає визнати за Довженко-Центром статус Національного фонду фільмів. Наскільки ця вимога обґрунтована?

    – Я повторюсь, що вимоги Кіноакадемії – просто популістська заява без жодних обґрунтувань (і наскільки я знаю, вона не одностайно була прийнята). Щоб робити такі заяви, треба трохи далі заглиблюватися в юридичні аспекти. «Національний» на сьогодні – це просто слово, включене в назву Центру, національний статус де-юре може обговорюватися, але це не може бути претензією до нас. У січні цього року Довженко-Центр передали до сфери управління Держкіно  і звичайно, як організація до управління якої його передано, ми ініціювали проведення аудиту, щоб при передачі майна розібратися з документами. Тому ця ситуація більше виглядає як шантаж.

    – Що цей “шантаж”, по-вашому, має на меті?

    – Як я бачу, вони понад усе хочуть вести свою діяльність і не звітувати про неї органу управління, обмежити доступ до себе, хочуть повної самостійності. Є договори, за якими матеріальні цінності передаються Довженко-Центру на зберігання. Але вони все-таки належать державі, а не Довженко-Центру! Для звітів Держкіно потрібно мати інформацію, яку ми не завжди можемо від них отримати.

    Також там є колізія, що з переможницею конкурсу на посаду генерального директора Довженко-Центру від 15 квітня 2021 року Оленою Гончарук  Мінкульт, за рішенням суду, не підписав контракт.  Держкіно з юридичної точки зору не має права підписувати цей контракт, тому що строк визнання переможця минув, і це був конкурс іншої структури. Ми ініціювали проведення нового конкурсу і цьому також є спротив, тому що Олена Гончарук півтора року не була призначена (її можна зрозуміти), і хоче добитися, щоб її призначили. Але ми не можемо переступити закон і підзаконні акти, ми їх або виконуємо, або то вже свавілля починається. 

    – На коли може бути призначений конкурс? І як спинити потік взаємного незадоволення?

    – Для того, щоб спинити цей потік, люди повинні хотіти чути один одного, а не  піаритися за рахунок когось, чи то не розібравшись, чи то на чиєсь прохання.

    Щодо конкурсу – у нас вже підписаний Міністерством юстиції документ, ми чекаємо на його публікацію з дня на день. Він набирає чинності з моменту публікації, тобто наступного дня ми оголошуємо конкурс. Зі свого боку, я гарантую прозорість його проведення. Ми вже проговорювали з Довженко-Центром, щоб вони підготували пропозицію щодо кандидатури в конкурсну комісію, яка обиратиме керівника. Звісно, і фахівці Довженко-Центру також можуть брати участь у конкурсі. 

    – І якщо Олена Гончарук захоче, то вона також може подаватися на нього?

    Абсолютно. Ніхто не забороняє їй брати участь, і якщо вона і в цьому конкурсі також переможе, вона буде призначена. На сьогодні Олена Гончарук працює в Центрі Довженка, має підтримку колективу, може готувати програму розвитку і подаватися на цей конкурс. 

    МИ БУЛИ ВИМУШЕНІ ПІДІБРАТИ ТИМЧАСОВОГО КАНДИДАТА, ЯКИЙ МАВ ДОПОМОГТИ ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ СИСТЕМАТИЗУВАТИ ДОКУМЕНТИ 

    – 2 листопада Держкіно усунуло Гончарук від виконання обовʼязків, призначивши нового в.о. генеральної директорки – Юлію Каждан. Це призначення викликало емоційну бурю в соцмережах, яка вилилася у те, що співробітники Центру фізично не пустили її 8 листопада всередину Довженко-Центру на її робоче місце. Вона ж не братиме подальшої участі в конкурсі на керівника? (На момент публікації інтерв’ю Ю. Каждан написала заяву про звільнення з посади “через булінг”. Натомість Держкіно 17 листопада призначило нового виконувача обов’язків директора Довженко-Центру – кінокритика Андрія Алферова – ред.)

    – Так, це абсолютно незалежна особа, ніяк не пов’язана з Довженко-Центром. Ми з декількома кандидатами мали співбесіди і вибрали її, тому що в неї хороший юридичний та аудиторський досвід. Вона призначена була на період, доки йде підготовка до конкурсу і обрання нового керівника, її завдання – систематизувати документи, провести повний та об’єктивний аналіз фінансово-господарської діяльності державного підприємства та виправлення виявлених перевіркою Держкіно порушень.

    Ми стикнулися з ситуацією, що нам не відповідають на листи, ігнорують їх, не усувають недоліки в роботі, не подають вчасно звіти, не сприймають приїзди представників Держкіно, тому були вимушені підібрати тимчасового керівника. Зараз ми ініціюємо перевірку Державною аудиторською службою України. Ці документи комусь потрібно надавати, давати пояснення, допомагати розібратися – ми просто хочемо, щоб Центр працював чесно, прозоро і його документи були систематизовані.

    Ми ставимося з великою повагою до фахівців Центру та до їхнього досвіду і будемо намагатися всіх зберегти, тому що фахівці вузької направленості, це велика рідкість. Я розумію, що зараз іде викривлення інформації, яку до них доносять, і вони нервують, це дуже неприємно і нам також.  

    – Найбільше людей збурив факт, що вона не має жодного стосунку до кіно, а за інформацією з відкритих джерел є керівницею та засновницею двох юридичних фірм, а також засновницею та керівницею Кінологічного Центру.

    – По-перше, це все-таки не кіностудія, Центр, це – підприємство, яке має кілька напрямів діяльності – і дослідницька, і архівна, і музейна, і в галузі кіно, тому керівник не зобов’язаний вміти знімати кіно, її завдання – розбиратися з документами і організувати роботу. А фахівці в галузі кіно в Центрі є!

    Я сподіваюся, що людина, яка виграє конкурс, якраз матиме і навички та досвід роботи в кіно, і навички керівника та вміння роботи з документами. Тому що керівнику, який не вміє працювати з документами, на державному підприємстві буде дуже складно працювати.

    – Сподіватимемося, що конкурс відбудеться, переможе гідний кандидат і напруження зникне, бо особливо зараз, під час війни, будь-яке протистояння всередині країни – це не дуже добре. 

    – Напруження не на користь у будь-який час, тим більше під час війни, і тим більше напруження, яке створюється штучно, коли деяким людям власні амбіції заважають конструктивній бесіді, що шкодить і державним інтересам також.   

    Ми проговорювали з міністром Ткаченком, що можливо ще компромісне рішення – внести зміни до наказу, щоб все-таки Кіностудію «Укранімафільм» – виділити як самостійне підприємство, а щоб не розділяти комерційну і культурну функції Довженко-Центру, реформувати його в ДУ або ДП, вилучивши комерційну складову, щоб вони від неї просто відмовилися.

    У доцільності функціонування Довженко-Центру у нас ніколи не було сумнівів. Було виключно питання щодо розділення комерційної та некомерційної діяльності: якщо ми кажемо про архів або музей як про культурні установи, то вони мають право бути дотаційними з бюджету, для цього підприємству простіше реорганізуватися в державну установу (ДУ) чи державне підприємство (ДП) або передати функції державній установі. Але в цьому випадку Довженко-Центр має комерційну діяльність і більшу частину доходів вже декілька років отримує від оренди, то яке це має відношення до діяльності в галузі культури і до державних дотацій? Так сталося, що ДП «Національний Центр Олександра Довженка» має в собі і соціальну, і комерційну функцію, тому й постало питання щодо розподілу.

    – Утім від представників Довженко-Центру йдуть заяви, у яких вони закликають захистити й уберегти Національний центр Олександра Довженка в його цілісності від… Держкіно?

    – Це маніпуляції, тому що про приватизацію частини будівлі (не центрального корпусу, а бокової) справді йде мова вже не перший рік. І ми не заперечуємо проти цього, оскільки та частина не використовується Центром вже понад 20 років.

    Держава не може утримувати все, що не несе функцію для основної діяльності. Приватизація відбувається через Прозорро, через конкурс – це нормальна практика для державного майна. Тим більше є Стратегічний план, презентований Міністерством економіки України, щодо кількості збиткових державних підприємств, які мають своє надлишкове майно, незадіяне в основній діяльності, віддати на чесну приватизацію ProZorro.

    – Відповідно до наказу Держкіно була проведена перевірка, яка вказує на стабільну збитковість діяльності Центру Довженка навіть за умови державного фінансування. Чи буде щось рекомендовано з метою покращення ефективності діяльності і чи можливо подолати збитковість?

    – Є момент, який вказано в акті, є недоліки в роботі, є збитковість, але ж ми не бачили всіх документів! Частину документів комісії не надали для перевірки. І на наші листи щодо усунення цих недоліків Довженко-Центр не відповів. Тому 15 листопада була нарада у міністра культури та інформаційної політики Ткаченка з представниками Верховної Ради, Офісу Президента і Довженко-Центру, де наголошувалося на тому, що все ж проведення перевірки Держаудитслужбою потрібне. Можливо, їм вони з більшою радістю нададуть документи, щоб усунути недоліки, які були виявлені нашим аудитом, і більш ретельно перевірити інші документи для подальшої правильної роботи Центру та поставити крапку в цьому питанні.

    – На завершення розмови давайте підіб’ємо кінопідсумки 2022 року: скільки всього нових стрічок, знятих за підтримки Держкіно, вийшло у широкий прокат? Скільки з них були дороблені вже після 24 лютого?

    – За підтримки Державного агентства України з питань кіно в 2022 році створено 16 фільмів наступних видів: 2 – ігрових телесеріали; 5 – ігрових короткометражних фільмів; 4 – ігрові повнометражні фільми; 4 – неігрові повнометражні фільми; 1 – неігровий короткометражний фільм.

    У широкий український прокат станом на 01.11.2022 вийшли: «Зірки за обміном» (режисер Олексій Даруга), «Стоп-Земля» (режисерка Катерина Горностай), «Найкращі Вихідні» (режисер Владислав Климчук), «Носоріг» (режисер Олег Сенцов), «Скажені сусіди. Нові історії» (режисер Олег Борщевський), «Снайпер. Білий Ворон» (режисер Мар’ян Бушан), «Цей дощ ніколи не скінчиться» (режисерка Аліна Горлова), «Максим Оса: золото Песиголовця» (режисер Мирослав Латик), «Марія (Жива УПА 4)» (режисерка Марія Яремчук), «Нація футболу» (режисер Володимир Мула).

    З них було завершено після 24 лютого 8 проєктів («Велика прогулянка» (режисер Олег Зборовський), «Бартка» (режисер Володимир Бакум), «ГКЧП» (режисер Аркадій Непиталюк), «Ля Палісіада» (режисер Філіп Сотниченко ), «І кожна річка» (режисерка Олеся Моргунець-Ісаєнко), «Оптика» (режисер Олексій Новіков), «Один білборд біля цвинтаря» (режисер Артур Скоробагатський), «Люксембург, Люксембург» (режисер Антоніо Лукіч ).

    Зараз на завершальній стадії виробництва знаходяться фільми «Коза Ностра. Мама їде» (режисер Джованні Дота l), «Блуд і кавун» (режисер Олег Волоткевич).

    Любов Базів. Київ

    Фото: Геннадій Мінченко

    Оригінал публікації.

  • Верховний Суд визнав результати конкурсу на посаду голови Держкіно законними

    Верховний Суд визнав результати конкурсу на посаду голови Держкіно законними

    Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду поставив крапку у справі про керівника Державного агентства України з питань кіно. Відповідне рішення було ухвалено 16 вересня.

    Скасувати результати конкурсу на посаду голови Державного агентства України з питань кіно вимагала одна з учасниць конкурсу – на той час генпродюсер Одеського кінофестивалю Юлія Сінькевич. Її претензії до Комісії з питань вищого корпусу державної служби та Національного агентства України з питань державної служби суди відхилили як необґрунтовані.

    Усі три судові інстанції – Окружний адміністративний суд Києва, Шостий апеляційний адміністративний суд і Верховний Суд – визнали результати конкурсу законними. Рішення суду вищої інстанції є остаточним і оскарженню не підлягає.

    За матеріалами “Фокус.UA“

  • Марина Кудерчук: “Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне”

    Марина Кудерчук: “Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне”

    Два місяці назад Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію ДП “Національний центр Олександра Довженка”. 

    Це рішення викликало обурення культурної спільноти, а петиція до Кабміну з вимогою скасувати його набрала 25219 підписів. Втім відповідь уряду була позбавлена будь-яких емоційних забарвлень. В Кабміні зазначили, що Законом України “Про кінематографію” визначено, що кіноматеріали мають зберігатися в окремій спеціалізованій установі — Державному фонді фільмів України, який є закладом культури, що провадить архівну та науково-дослідницьку діяльність. Натомість Центр не є архівною установою щодо забезпечення обліку і зберігання архівних документів, використання відомостей, що в них містяться, та формування Національного архівного фонду і/або здійснення управління, науково-дослідної та інформаційної діяльності у сфері архівної справи і діловодства. Тож реорганізація Довженку Центру триває. Щоб з’ясувати, на який подальший розвиток ситуації можна сподіватись, “Українські Новини” поспілкувались з очільницею Держкіно Мариною Кудерчук. 

    Пані Марино, рішення Держкіно про реорганізацію Довженко Центру викликало обурення культурної спільноти насамперед через те, що всі очікували на якийсь апокаліпсис з цього приводу – розрив відносин з міжнародною федерацією кіноархівів, фізичне знищення самих плівок та скорочення (звільнення) фахових спеціалістів. Що з цього справдилось на сьогоднішній день?

    Перелічені Вами негативні наслідки, які чомусь мали виникнути після реорганізації державного підприємства “Національний центр Олександра Довженка” (далі – Центр), на сьогоднішній день, очевидно, не знайшли свого підтвердження.

    Якщо говорити мовою фактів, а не припущень, то відповідно до наказу Держкіно “Про реорганізацію державного підприємства “Національний центр Олександра Довженка” та передачу повноважень до державної установи “Науковий центр кінематографії України” від 5 серпня 2022 року № 100 Центр Довженка був реорганізований:

    1) шляхом виділу з утворенням окремої (самостійної) юридичної особи державного підприємства “Українська анімаційна студія” (далі – Студія Анімації);

    2) шляхом виділу та передачі повноважень щодо архівування комплектів вихідних матеріалів фільмів, вихідних матеріалів фільму, створених за рахунок коштів Державного бюджету України, а також фільмокопій фільмів, створених в Україні за рахунок коштів юридичних осіб приватної форми власності та фізичних осіб до державної установи “Науковий центр кінематографії України” (далі – НЦКУ).

    Далі мушу звернутись до юридичної термінології, але це також важливо для розуміння поточної ситуації навколо Довженка Центру. Відповідно до ч. 1 ст. 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов’язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Іншими словами при виділенні не може йтись про будь-яку ліквідацію чи припинення юридичної особи (в нашому випадку – Центру), як про те говорилось у ЗМІ. Насправді зі складу ДЦ лише виділяється нове соціальне утворення, яке наділяється правами юридичної особи.

    І звичайно, що ніякого припинення співпраці з міжнародними організаціями фактично не відбулося, власне як і скорочення (звільнення) фахових спеціалістів.

    І все ж, будь-ласка, уточніть нинішню ситуацію зі збереженням кіноархіву. Відомо, що була пропозиція перенесення його до державного архіву Пшеничного, тому що в них сховища більш безпечні, бо знаходяться під землею. Також зараз в Києві відбуваються часті відключення електроенергії, чи не впливає все це на цілісність фонду?

    Відповідь на це питання, мабуть, слід почати з кінця. Відразу усіх заспокою, що відключення електроенергії в Києві жодним чином не впливає на цілісність фонду, адже наразі здійснюються всі необхідні заходи для зберігання фізичної цілісності кіноплівок.

    Інша справа, що сам Центр Довженка ніколи не мав статусу ані національного кіноархіву, ані архіву взагалі. Більше того, його кіноархівна колекція до сьогодення так і не була внесена до складу Національного архівного фонду України. Тобто виникає питання юридичної визначеності зберігання кіноплівок у неналежній установі. Єдиним державним кіноархівом в Україні наразі є Центральний державний кінофотофоноархів України ім. Г.С. Пшеничного (ЦДКФФА Пшеничного), в якому зберігається майже 20 000 найменувань українських кінофільмів. Свого часу Держкіно звернулось до ЦДКФФА Пшеничного для перенесення кіноархіву. Проте, як з’ясувалось після спільної зустрічі між Держкіно, Центром Довженко та ЦДКФФА Пшеничного, перенести таку кількість кіноархіву до приміщень центрального кінофотофоноархіву неможливо через брак вільних місць.

    Тож, вірогідно, що про фізичне переміщення кіноархіву найближчим часом не йтиметься. Натомість, Державне агентство України з питань кіно вже ініціювало проведення (спільно з усіма зацікавленими органами) експертної оцінки існуючих музейних архівних цінностей Довженка Центру. Як наслідок — можна буде говорити про віднесення Центру до архівних установ відповідно до вимог чинного законодавства.

    Іншими словами, фонд поки що продовжує зберігатись в приміщенні Довженка Центру на Васильківській. Але як ви тоді прокоментуєте інформацію про нещодавню приватизацію приміщень Центру? Чи пов’язано це з результатів аудиту Центру?

    Насправді Ви торкнулись двох різних питань, хоч і тісно переплетених між собою.

    Щодо приватизації, ми дали Фонду згоду на її проведення. Але з державної власності вибули приміщення, які не мають жодного відношення ані до центральної будівлі на Васильківській, яка власне і асоціюється у митців з Центром, ані до приміщень, де зберігаються кіноплівки.

    Процес відбувався наступним чином. До Держкіно звернувся Фонд державного майна України щодо приватизації об’єктів державної власності — нежитлових будинків: корпусу №2-б загальною площею 3137 кв. м. та корпусу №2 загальною площею 5927 кв. м. Держкіно, яке, як і кожен українець, зацікавлене в забезпеченні оборони держави в умовах військової агресії російської федерації проти України, не заперечувало щодо приватизації вказаних приміщень з метою збільшення бюджету України. Інші ж приміщення Центру Довженко будуть функціонувати відповідно до Статуту та у звичайному режимі.

    А що стосується результатів аудиту, про який ви зазначили, то вони виявилися досить невтішними.

    Так, на сьогодні Центр фактично не працює (виробництво кількох десятків фільмокопій є меншим за 0,01% від усіх виробничих потужностей). Взагалі варто зауважити, що кінокопіювальне виробництво в сучасному ринковому середовищі вже не може бути не лише прибутковим, а взагалі працювати просто через те, що цифрові технології швидко завоювали Україну. Для розуміння – більше 80% існуючих кінозалів і 100% нових кінозалів обладнані лише цифровими проекторами. Можна навіть говорити про те, що Центр банально не виконує свою статутну діяльність, а натомість займається лише тим, що здає 90% державних приміщень в оренду, від чого власне і отримує дохід (хоч за Статутом є неприбутковим підприємством).

    На превеликий жаль, Центр Довженка став одним з наглядних прикладів ірраціонального менеджменту, в тому числі в частині управління об’єктами державної власності. Є підозра, що за такої “ефективної” діяльності Центр майже доведено до банкрутства. Зокрема, незважаючи на отримання Центром доходів, які мали б витрачатися на забезпечення виконання статутних завдань, та на значне фінансування з бюджету (щороку близько 8 млн. грн.) – Центр все одно був і залишається збитковим.

    Замість того, щоб в складних умовах війни популяризувати україномовні кінокартини, в.о. генерального директора Центру Олена Гончарук займається приховуванням своїх нераціональних дій з управління Центром. Наприклад, упродовж останніх двох років Центром витрачено близько півмільйона гривень на претензійно-позовну роботу. При цьому більшість судових рішень ухвалено не на користь Центру. Також, ймовірно, з метою приховування неефективності управління Центром керівницею було приховано (не відображено у звітності) збитки від «діяльності» у 2021 році. Натомість вже тричі у 2022 році (востаннє у серпні 2022 року) Центр за державні кошти проводить незаконну переоцінку приміщень, які перебувають на балансі держпідприємства, з метою збільшення їх вартості. Є підстави припускати, що таке штучне збільшення вартості будівель зроблено з метою створення видимості прибутковості Центру та приховування реальних збитків.

    Чому я весь час кажу “можливо”, “є підозри”, “припускаю”? А все має своє пояснення – за останніх півроку жодні розпорядження органу управління (Держкіно) щодо ефективності управління Центром не виконані, а документи на запити Держкіно, у тому числі щодо проведення переоцінки майна, умисно не надаються через проведення переоцінки майна з порушенням законодавства. Така собі принципова робота не “заради”, а “супротив”…

    Чи не означає все це, що Довженко Центр наразі потребує досвідченого кризового менеджера. Взагалі, які плани у Держкіно щодо керівництва центром? Чи є розуміння, коли і за яких умов буде проведений новий конкурс з обрання очільника і власне ДЦ, і Укранімації та НЦКУ відповідно?

    Так чи інакше, але на даний час Центром керує виконувач обов’язків генерального директора Олена Гончарук. Свого часу вона була визнана переможцем конкурсу на посаду Генерального директора, який проводився Міністерством культури та інформаційної політики України ще у квітні 2021 року. Однак тоді МКІП не підписав контракт з О. Гончарук у передбачений законодавством двомісячний термін, чим було знівельовано результати проведеного конкурсу.

    На сьогодні Держкіно направлено до Міністерства юстиції України для реєстрації Положення про порядок організації та проведення конкурсу на посаду керівника державного закладу культури (підприємства, установи, організації) у сфері кінематографії, що належить до сфери управління Державного агентства України з питань кіно. Це Положення стосується усіх державних закладів культури, що перебувають в управлінні Держкіно. Відразу після реєстрації наказу Держкіно та набрання ним чинності будуть оголошені конкурсні відбори усіх керівників державних підприємств, які перебувають у сфері управління Держкіно.

    Таким чином поки важко спрогнозувати точний час проведення конкурсів на посаду керівників і Довженка Центру, і Укранімації, і НЦКУ. Втім, гіпотетично, це може бути кінець 2022 року, або початок 2023 року.

    До того часу, наприклад, що стосується Довженка Центру, в ДП буде тимчасово призначено іншого виконувача обов’язків керівника Центру — підкреслю, саме на час до завершення конкурсного відбору на посаду Генерального директора Центру. Вбачаємо це правильною дією, особливо з огляду, як я вже зазначала раніше, на нераціональне використання бюджетних коштів, нерентабельність Центру, руйнацію нерухомого майна, нерозуміння цього наявною виконувачкою обов’язків керівника, ігнорування нею вимог законодавства, правомірних вимог органу управління тощо. Натомість завданнями нового — за вашим влучним визначенням “кризового менеджера” – тимчасово призначеного керівника Центру буде повний та об’єктивний аналіз фінансово-господарської діяльності ДП, виправлення виявлених перевіркою органу управління порушень, встановлення інших фактичних обставин справи та надання пропозицій щодо можливих шляхів покращення діяльності Центру.

    З огляду на нове майбутнє керівництво, чи не слід вже поставити крапку й у питанні невизначеного статусу Довженка Центру – який наразі, за вашими словами, не є ані архівною установою, ані музеєм, ані науковою установою. Чи буде Центр продовжувати бути неприбутковою організацією? Те ж саме питання і щодо Укранімації та Національного центру кінематографії?

    Не погоджусь з вами у тому, що Центр наразі перебуває у невизначеному статусі. Відповідно до Статуту, затвердженого наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 03 червня 2020 року №1879, Центр є неприбутковим підприємством – закладом культури. Але дійсно, при цьому він ніколи не мав статусу ані національного кіноархіву, ані архіву взагалі, а його кіноархівна колекція до сьогодення так і не була внесена до складу Національного архівного фонду України. З цього приводу Державним агентством України з питань кіно вже вносяться зміни до Статуту Центру з метою забезпечення отримання Центром прибутку. До того ж, повноваження Довженко Центру не будуть обмежуватись лише архівуванням комплектів вихідних матеріалів фільмів – вся музейна колекція Центру після реорганізації також залишається в ньому.

    Наразі Центр є єдиним державним підприємством у сфері кінематографії, якому щорічно надається фінансова підтримка з державного бюджету відповідно до Переліку закладів культури і мистецтва, які утримуються або яким надається фінансова підтримка з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2001 року № 1557 у розмірі 7607000 грн. У зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України пріоритетним напрямком бюджетного фінансування є оборона нашої держави, а тому у 2023 році не планується фінансування державних підприємств, які перебувають у сфері управління Держкіно.

    Щодо діяльності Студії Анімації та НЦКУ – наразі здійснюються заходи з метою внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, розробки Статутів відповідних установ, затвердження відповідних стратегічних планів розвитку, призначення керівників та працівників ввірених підприємств тощо.

    Очевидно, що культурну сферу не завжди доцільно вимірювати лише з точки зору фінансових показників. З вашої точки зору, чи постраждала репутація Держкіно чи української кінематографії як такої в результаті всіх цих скандалів, петицій тощо. Як на це реагують наші партнери за кордоном?

    У Держкіно відсутня інформація про те, що репутація української кінематографії постраждала. Більше того, ми не розуміємо, чому висвітлення наказу, яким встановлено виділ юридичної особи та передача функцій щодо архівування, викликало таке обурення у працівників Центру Довженко. Адже Держкіно діяв і продовжує діяти виключно в межах власної компетенції та відповідно до законодавства.

    Обговорення питання реорганізації ДП “Національний центр Олександра Довженка” почалося ще задовго до війни в країні, в той час коли Центр ще перебував у сфері управління МКІП. Статутом Центру встановлено, що Фільмофонд є державною власністю і переданий Центру на зберігання. Колекція фільмів та інших кіноматеріалів Фільмофонду не входить до складу майна, яке відображається у самостійному балансі центру. Отже Центр є лише зберігачем фільмофонду, а не самим Фільмофондом та архівною установою, створеною для цього. Додатково нагадаю, що ще 23 березня 2017 року були внесені зміни до Закону України «Про кінематографію», де було визначено, що кіноматеріали мають зберігатися в окремій спеціалізованій установі – Державному фонді фільмів України. Тобто ми лише займались тим, що проводили заходи для приведення діяльності Центру та відповідних нормативно-правових актів до вимог чинного законодавства України.

    Щодо реагування партнерів за кордоном, то так, до Держкіно надходили листи від партнерів, зокрема й від Міжнародної федерації кіноархівів, з проханням пояснити необхідність визначення іншої установи зберігачем кіноархіву, про відповідність законодавству України такого рішення, про вірогідність знищення кіноархіву чи про звільнення працівників Довженко Центру тощо. Це сталося через те, що представниками Центру й іншими зацікавленими у спотворенні громадської думки щодо діяльності Держкіно та роз’єднанні української кіноспільноти, була надана перекручена інформація, яка не відповідає дійсності. Після отримання від Держкіно достовірних відомостей щодо подальшого розвитку Фонду державних фільмів, питання щодо знищення кіноархіву у представників міжнародних організацій не виникають.

    І власне, на завершення, реагуючи на ваші слова щодо “спотворення громадської думки”, чи не слід Держкіно підвищити стандарти комунікації з митцями? І чи є наразі потреба (або радше – після війни) зробити більш відкритою діяльність та інформацію щодо планів роботи Держкіно?

    Насправді, діяльність Державного агентства України з питань кіно завжди була, залишається та буде відкритою.

    На офіційному сайті Держкіно висвітлюються всі актуальні новини щодо діяльності сфери кінематографії, зокрема оприлюднюються Плани діяльності апарату Держкіно та відповідні звіти. Більш того, оприлюднені телефонний довідник та Графік особистого прийому громадян Держкіно, наявна можливість складання та спрямування до Держкіно листа. Всі листи, які надходять до апарату Держкіно, розглядаються відповідно до вимог чинного законодавства.

    Також при Держкіно функціонує Громадська Рада, яка приймає участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері кінематографії. Окрім цього, продовжує функціонування Рада з державної підтримки кінематографії, яка приймає рішення щодо надання державної підтримки суб’єктам кінематографії, а апарат Держкіно забезпечує проведення нею засідань.

    Тому скажу так: Держкіно зацікавлене у співпраці з кіноспільнотою та завжди йде на контакт з тими, хто цього дійсно бажає та прагне. 

    Оригінал публікації.