Державне агентство України з питань кіно

Позначка: інтерв’ю

  • Марина Кудерчук, голова Держагентства з питань кіно. Ми за крок до ратифікації європейської конвенції про спільне кіновиробництво

    Марина Кудерчук, голова Держагентства з питань кіно. Ми за крок до ратифікації європейської конвенції про спільне кіновиробництво

    Марина Кудерчук

    Здавалося б, що 2023 рік нічого не обіцяв нам у плані кіно, бо велика війна триває, а фінансування кіногалузі стиснулося до мінімуму. Проте кілька нових фільмів все ж було знято та завершено. Укрінформ підбив підсумки українського кінороку з головою Державної агенції з питань кіно Мариною Кудерчук. 

    – Пані Марино, скільки цього року було знято фільмів за підтримки Держкіно? Бо на великі екрани таки виходили вітчизняні стрічки, але це – відкладені прем’єри, зняті ще до повномасштабного вторгнення.

    – Дійсно, ми від 2023 року особливо нічого не чекали, бо триває повномасштабна війна. Але наші кінематографісти вже навіть наприкінці 2022-го почали відновлювати роботу над ігровими фільмами: стартувало щось нове, завершувалося те, що починали до великої війни або «заморозили» перед нею. Звісно, робилося дуже багато документальних стрічок. Примітно, що в цьому році майже кожного місяця була українська прем’єра. 

    Це ще не зовсім підсумок, тому що до кінця року, я сподіваюся, буде завершено ще 3 фільми, але на сьогодні з початку 2023 року за підтримки Держкіно завершено виробництво 17 фільмів, з них 11 – ігрових повнометражних, 1 – короткометражний, 2 – документальні повнометражні, 1 – повнометражний анімаційний, 2 – короткометражні анімаційні.  У 2022 році за нашої підтримки було завершено 16 фільмів. 

    Ці цифри майже такі, як і в перший воєнний рік…  Сподіваюся, наступний рік буде вдалішим для українського кінематографа. 

    Марина Кудерчук

    – На 28 грудня запланована прем’єра фільму «Мій карпатський дідусь» режисера Зази Буадзе. Він теж був знятий ще до повномасштабної війни?

    – Так, але постпродакшн робився під час війни, це копродукція. І «Дон Жуан із Жашкова» (режисер Віктор Буток), прем’єра якого буде на початку січня, – теж довоєнний. І «Генделик» (режисер Тарас Дударь), який стартував у прокаті наприкінці листопада, і короткий метр «ГКЧП» (режисер Аркадій Непиталюк) – всі вони зняті до війни. 

    А от на лютий планується широкий прокат фільму «Уроки толерантності» Аркадія Непиталюка, який вони зняли в жовтні 2022 року – ми пам’ятаємо, який то місяць був у Києві, якраз під час обстрілів команда знімала кіно, на ентузіазмі. Там є частка держбюджету, але вони все в борг знімали, зменшили частку і держбюджету, і свою – зробили фільм більш локальним, що змогли – здешевили. Досить гарна стрічка, її і за кордоном сприйняли добре – світова прем’єра відбулася на Талліннському фестивалі «Темні ночі».

    Також у лютому наступного року вийде короткий метр «Виховання висотою» – свій дебютний фільм молоді режисери Антон Чистяков та Роман Краснощок теж знімали 16 жовтня 2022 року під обстрілами. Уявляєте, вони піднялися на 25-ий поверх – і тут саме ракета летить! Вони зафіксували. Це повноцінна історія, дуже мотиваційна. 

    «Мавку» доробили під час війни, «Довбуш» робився багато років, але завершили постпродакшн вже під час війни. Такі досить дорогі проєкти часто робляться в копродукції (копродукція – процес спільного кіновиробництва щонайменше двох країн, коли вони залучені не лише до виробництва, а й до фінансування фільму, – ред.), але в ситуації затягування робіт – ковід, війна інші ситуації – трапляється, що партнери відмовлялися. І зараз багато копродукційних проєктів поставлено на паузу, тому що європейські партнери хочуть підтвердження нашого фінансування – вони готові вкладатися тоді, коли й ми даємо якісь гроші, а у нас із цим були проблеми. 

    Наприклад, зараз Одеська кіностудія запускає проєкт «Режисер» про Олександра Довженка. Який кілька років тому став одним із переможців шістнадцятого конкурсного відбору Держкіно (режисер Костянтин Коновалов). Проєкт було підтверджено, але потім його «заморозили».  Зараз доведеться змінювати партнерів, тому що ті, які погодились співфінансувати, вже не готові цього робити…

    МИ ЗА КРОК ДО РАТИФІКАЦІЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО СПІЛЬНЕ КІНОВИРОБНИЦТВО – ЧЕКАЄМО НА ГОЛОСУВАННЯ

    Марина Кудерчук

    – І тепер вони мають знайти інших партнерів на цю ж суму, хто готовий підхопити проєкт?

    – Так, тому що є зафіксована державна підтримка, і ми не можемо збільшити її частку. Вони тепер шукають інших партнерів, але зараз відкрито більше можливостей: і Єврімаж (фонд підтримки спільного кіновиробництва і прокату аудіовізуальних робіт, створений при Раді Європи), і Європейський фонд солідарності з українськими фільмами, й інші міжнародні інститути та фонди, які можуть дофінансовувати такі проєкти. Тим більше ми зараз за крок до ратифікації Європейської конвенції про спільне кінематографічне виробництво, Президент України вже подав її до Верховної Ради, комітети ми вже пройшли, зараз очікуємо винесення в зал на голосування.

    – Які позитивні наслідки матиме ратифікація?

    – Буде відсоткове лімітування – внесок країни, яка може вступати в копродукцію стане від 5 відсотків. Зараз це питання недоврегульоване – ліміти більші. Тобто внески можна буде назбирати навіть невеликими вкладами – обирати фонди, які дають невеличкі суми, але вони мають велике значення! 

    І ми це бачимо на прикладі художнього фільму «Буча» (режисер Станіслав Тіунов), зйомки якого розпочато торік: він знімався без державної фінансової підтримки, але адміністративно – листами і зверненнями до посольств іноземних організацій ми їх підтримували. От вони зібрали всі необхідні кошти потроху – від меценатів і фондів. Фільм вже готовий, я бачила чорнову версію, він дуже потужний, і щоб хто не говорив, дуже потрібний сьогодні, попри те, що українцями він сприймається важко – нам дуже болить, надто свіжі відчуття.

    НА 40-Й ХВИЛИНІ Я ПОЧАЛА ЗАДИХАТИСЯ, МЕНЕ ДУШИЛИ СЛЬОЗИ, ТОМУ ЩО ТИ ДИВИШСЯ ПРОСТО В ОЧІ ЦИХ ЛЮДЕЙ…

    Марина Кудерчук

    – А чи не станеться так, як з серіалом «Юрик»? Коли після виходу на широкого глядача всі почали говорити: «Ні, все було не так, ми пам’ятаємо, ви все прикрасили». «Буча» – це ж також ігровий фільм і там все буде показано «трішки художньо». 

    – Я впевнена, що це інша історія. Прототипи героїв драми «Буча» – це реальні люди, які мешкали у містах Буча, Ворзель та Гостомель  (частина з них, на біду, загинули), це волонтери, люди, які брали участь в евакуації. І вони консультували авторів фільму. Ми дивилися чорновий матеріал на закритому показі разом з ними – і вони розповідали, що все це дійсно було. 

    Зрозуміло, що в кожному ігровому кіно є художня складова. Я дуже хвилювалася, що у фільмі будуть криваві страшні сцени, і мене вразило у «Бучі» те, як вони змогли показати правду без надто жорстких сцен. Вони залишили жахіття за кадром, але по очах людей, по натяках – ти розумієш, що відбулося дуже страшне. Я на 40-й хвилині просто почала задихатися, мене душили сльози, тому що ти дивишся просто в очі цих людей… Дуже професійна гра акторів, вони органічно вжилися в ролі. Причому найгіршого негідника грає Слава Довженко.

    – Він же майстер створювати позитивних персонажів, а тут – негідник!

    – Негідник з імперськими замашками, який вважає себе висококультурною людиною. Але він якраз і керує жахіттям, яке росіяни творять там з людьми. Слава відіграв просто шикарно! Й виконавець іншої головної ролі – польський актор Цезарій Лукашевич, теж зіграв блискуче – достовірно передав історію чоловіка, який, отримавши притулок в Україні, проживає в Бучі, і завдяки своєму паспорту громадянина Казахстану зміг вивозити людей з того пекла. 

    Я так розумію, що з «Юриком» конфліктна ситуація вийшла через те, що автори в анонсах писали: фільм засновано на реальних подіях. Цього не можна було робити, там багато вимислу. Це був лише рекламний слоган. А з «Бучею» інакше – це розповідь реальних учасників подій про реальну спецоперацію з вивезення людей, і консультантами фільму були свідки тих подій. 

    – Орієнтовно фільм «Буча» має вийти в кінотеатрах України наприкінці лютого?

    – Так. Він вже готовий і поданий на Берлінський міжнародний кінофестиваль, сподіваюся, що його відберуть.

    В АБСОЛЮТНО КОЖНОГО ФІЛЬМУ Є ФАНАТИ І Є ХЕЙТЕРИ

    Марина Кудерчук

    – А може, щоб уникати ситуацій, коли фільм після виходу критикують за «неправильність», варто створити розширену експертну «художню раду», яка б ставила перед виходом свій «знак якості»?

    – Я тут з вами не погоджуся. Це буде певною мірою цензура. Ігрове кіно – це насамперед бачення автора, автор щось хоче саме так сказати глядачу. І якщо буде така умовна «художня рада», вона так чи інакше буде упереджена. Ви ж бачите по нашій сфері – отут дружимо і підтримуємо, тут – не дружимо, значить, не треба підтримувати. У абсолютно кожного фільму є фанати і є хейтери, і коли людині кажуть: ні, ти неправильно зробив, перероби – це вже не авторський твір буде.

    – Я не мала на увазі цензуру, радше фахову експертизу. Значить, почекаємо, коли потенційні експерти зможуть стати вище своїх особистих уподобань, щоб неупереджено оцінювати своїх колег. 

    – Насправді ж експертна робота проводиться – Держкіно приймає всі фільми, які створені за державної підтримки. Так само як Мінкульт і УКФ. І, звісно, з нашого боку можуть бути якісь поради.

    – Але так, щоб готовий фільм зовсім не прийняти, такого не буває?

    – Щоб не прийняти – ні. Це авторська робота і ми не можемо втручатися. 

    – Повертаючись до «Бучі».  Це ж чудово, що попри відсутність державного фінансування, знайшлися сміливі автори, які вирішили випустити такий суспільно значущий фільм. 

    – Але ж ви пам’ятаєте, скільки було хейту, зокрема, і від кінематографістів, коли вони тільки випустили тизер-трейлер. Першою тоді виступила проти «Українська кіноакадемія», у суспільстві обурювалися: мовляв, такі фільми «не на часі». Автори не відступили від ідеї і таки зняли кіно, але поки хлопці по крупинках збирали гроші на нього, росіяни випустили фільм «Свідок» про Бучу – так, як вони це бачать. На пропаганду там грошей багато витрачають, можуть собі дозволити і швидко зняти, і одразу ж дати в прокат, і у відкритий доступ на Ютуб викласти. Ми, українці, потім дивимося і – новий скандал: чому ми таке не знімаємо? А тому, що хтось вважає, що не на часі про Бучу знімати! А світ уже побачив версію росіян…

    У КОНКУРСІ НА ДЕРЖФІНАНСУВАННЯ ПОТРІБНО ЗАДАВАТИ ТЕМАТИКУ КІНОМИТЦЯМ

    Марина Кудерук

    – То, може, саме на часі відродити державну підтримку патріотичного кіно в ширшому сенсі? Раніше така окрема програма була у Мінкульту, а потім вона була передана в Держкіно. Бо ви правильно говорите: поки ми обговорюємо, на часі чи ні, росіяни знімають свої «патріотичні» серіали, а наша молодь, як це не прикро, їх дивиться.

    – У нас йде дискусія з цього приводу і з Радою кінематографістів, і з профільним комітетом Верховної Ради, і з Кабміном, і з Міністерством культури. «Патріотичне кіно» – дуже загальна назва. Згадайте, коли в патріотичному конкурсі Мінкульту люди щось одним рядком прописували, а потім у 2018 році серед переможців конкурсу з’явився проєкт «Кузюка». Це хіба патріотичне кіно? Це звичайний мультфільм для малечі. 

    Тому зараз ми проговорюємо, що на конкурсних відборах Держкіно потрібно задавати тематику. Ми, як орган, що формує політику, розуміємо, чого нам зараз не вистачає. По-перше, не вистачає підліткового та дитячого кіно та серіалів, які б мотивувати підлітків у виборі професії, виховували той же патріотизм – бажання залишатися в своїй країні, розвиватися, робити щось не тільки для себе, а думати про дружбу, підтримку інших, повагу до батьків. Потрібне  кіно, яке б вони дивилися й прагнули бути схожими на його героїв. Такого у нас зараз майже немає. 

    У нас не вистачає фільмів на історичну тематику, про наші історичні постаті – їх багато, про кожну можна зняти не тільки документальний фільм, а й художній. Я вже сказала, що про Олександра Довженка починають робити фільм. До цього проєкту доєднались хлопці, які робили документальне кіно про нього. 

    – Це буде художній фільм, байопік? 

    – Саме так, щоб показати класика українського і світового кіно Олександра Довженка більш широко, не тільки як режисера, а як людину – в дружбі, у відносинах, в життєвих складнощах. Показати, які події у житті підвели його до певних вчинків, як радянська система ламала людей і попри це вони все одно жили і розвивалися. Сценарій присвячено першому року його роботи – періоду формування його світогляду та формування мистецького почерку. 

    У нас вже й сучасних імен дуже багато – героїв нашого часу! Це і військові, і медики, і педагоги – люди, які роблять все можливе для перемоги. Про кожну таку людину можна написати сценарій. 

    Наша історія набагато ширша і багатша на події, ніж у багатьох країн, але вона дуже слабко висвітлена в кінематографі. Сподіваюся, ми зможемо підштовхнути авторів на розробку таких сценаріїв. Будемо стимулювати це. 

    – Історичні фільми дорогі у виробництві… 

    – Звісно! Дуже дорогі, але є наші реалії і потрібно відштовхуватися від них. Сподіваюся, такі фільми будуть підтримувати й наші європейські партнери, бо, якщо згадати наших князів, то це вже буде історія, що стосується не тільки України – вони ж поєднувалися через шлюби з іншими країнами! Таке кіно може бути дуже цікаве глядачам. 

    І, звісно, документалістика зараз вкрай важлива. Документувати потрібно все, що зараз відбувається, – це частина нашої сучасної історії, яка потім буде лягати в основу художніх фільмів. 

    ПО ДОВЖЕНКО-ЦЕНТРУ МИ ЗАГРУЗЛИ В СУДАХ, ТОМУ ЩО ОЛЕНА ГОНЧАРУК ТАК І НЕ ЗАХОТІЛА ПІДПИСУВАТИ КОНТРАКТ ІЗ ДЕРЖКІНО

    Марина Кудерчук

    – Про Довженка, але з додатком «центр». Чи владналося протистояння між Держкіно та Довженко-центром, який належить до сфери вашого управління?

    – Ми зараз загрузли в судах, тому що Олена Гончарук, яка в лютому 2023 виграла конкурс на посаду директора Довженко-центру, так і не захотіла підписувати з нами контракт. Держкіно склало контракт, який запропонували їй до підписання, вона його не підписала і надіслала свою версію, яку ми вивчили і не погодили. Це право органу управління – є типовий контракт плюс особливості кожного підприємства. Це не приватне підприємство, а державне, яке дотується з бюджету.

    – Виходить, вона ніби обрана на посаду, але так і не зайняла її? Зараз її функції які? 

    – Вона – директор Музею кіно Довженко-центру. При цьому вона подала на Держкіно позови до суду щодо призначення її директором Довженко-центру за рішенням конкурсної комісії Мінкульту (ми цього не можемо зробити ніяк, тому що ми – інша організація); про відновлення її в статусі т.в.о. директора; та про призначення її директором за нашим конкурсом, але на її умовах. У нас вже цілий стос судових рішень, в яких їй відмовили. Але ситуація виглядає так, ніби вона і не хоче свого призначення, а хоче привертати до себе увагу.

    – Хто зараз фактично керує Довженко-центром, у кого право підпису?

    – Фактично – заступник директора. У нього право підпису, він т.в.о., але наші запрошення приїхати до Держкіно на наради чи бесіди вони ігнорують.

    – То як зараз відбувається співпраця, адже Довженко-центр належить до сфери вашого управління?

    – Співпраці немає. Вони тільки подають нам документи, що стосуються держфінансування – все одно ж бюджет їх фінансує. З іншого боку, в них є надлишкові площі, які простоюють понад 20 років, бо вони їх не в змозі утримувати. Хочуть їх здавати в оренду, але без Фонду держмайна, на що ми не можемо піти, тому що є закони України, які ми не порушуємо. 

     

    ТРЕБА ПІДТРИМУВАТИ КІНЕМАТОГРАФІСТІВ, БО КІНО – ЦЕ ЧАСТИНА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

    – Під час минулої нашої розмови ви сказали, що, напевно, до кінця війни конкурсів Держкіно проводитися не буде. Але, я так розумію, що їх таки вирішено поновити? На 2024 рік суму фінансування збільшили майже в п’ять разів і це вже надає оптимізму?  

    – На 2024 рік затвердили 589,6 млн  грн на підтримку кінематографії – це справді більш оптимістично, проти минулорічних 90 мільйонів. 

    У 2022-му наші мрії були про те, що перемога буде через 3 дні чи через 2 тижні… Але майже 2 роки ми живемо в цій реальності – хтось поїхав з країни, хтось волонтерить, багато кінематографістів на війні, багатьох, на жаль, вже немає. Хтось потроху знімає документальне кіно, хтось намагається – художнє. Треба їх підтримувати, бо кіно – це частина інформаційної політики держави. Через кіно ми можемо розповідати світові про нас, українців, про ситуацію в країні, нагадувати про себе. 

    Звичайно, попередній мінімальний бюджет дозволяв хіба що дофінансовувати вже готові проєкти. 

    – Тим не менш, від кіноспільноти періодично лунали критичні заяви на адресу Держкіно з вимогами відновити фінансування виробництва фільмів.

    – Можна подумати, ми сиділи на скрині з грошима і не давали нікому! Якщо просто не було можливості проводити конкурси. Ми на 30 мільйонів дофінансували проєкти, які завершились перед початком повномасштабної війни, бо, в першу чергу, треба було віддати борги. Наприкінці 2022 року в Казначействі зависла велика сума, ми зі свого боку подали всі документи, але ці платежі через брак грошей не пройшли і перетягнулися на початок цього року. На наступний рік проголосовано бюджет у 589 мільйонів, то, звісно, ми будемо намагатися провести конкурс, щоб хоч якась частина кіномитців мали змогу це робити. 

    – І Держкіно вже буде визначати тематику? 

    – Так. Вірогідно, це буде документальне кіно, в тому числі документування воєнних злочинів, та ігрове – дитячо-підліткове та історичне. Тому що ми без цього далеко не доїдемо – росіяни у нас крадуть історію, присвоюють наші історичні постаті, нашу стародавню Русь, яка до них не має жодного відношення. 

    – То комедійних проєктів цього року на конкурсі точно не буде?

    – Знаєте, у будь-якому фільмі, навіть, драматичному чи історичному завжди є місце гумору. Я вам скажу, що навіть сценарії більш легких фільмів з пітчингів 2021 року багато хто зараз адаптує до сьогодення. Основа залишається, але фільми роблять більш відповідними сьогоднішнім реаліям. Зараз Україна у світі сприймається вже по-іншому. 

     

    РОСІЯНИ НАМАГАЮТЬСЯ ПРОСОЧИТИСЯ СКРІЗЬ, АЛЕ БІЛЬШІСТЬ МІЖНАРОДНИХ ФЕСТИВАЛІВ СТАВЛЯТЬСЯ ДО ПОЗИЦІЇ УКРАЇНИ З РОЗУМІННЯМ 

    – До повномасштабного вторгнення ми в розмові з головою Ради з державної підтримки кінематографії Артемом Колюбаєвим оптимістично планували, що виробництво українського кіно цілком може ввійти в режим, коли раз на два тижні в прокат виходитиме свіжа українська стрічка. Зараз все не так райдужно, хоча майже кожного місяця прем’єра таки є. 

    – Поки так і розраховуємо, але це переважно відкладені прем’єри. В січні – «Дон Жуан із Жашкова», на початку лютого – «Уроки толерантності», «Буча» – до другої річниці повномасштабної війни. А ще в наступному році в прокат вийде фільм «БожеВільні», який завершений саме під час війни. Музику писали минулого року в павільйоні Національної кінематеки України. Автор музики Госейн Мірзаголі дистанційно по скайпу з Лондона щось підказував, координував роботу оркестру. Цей фільм у Варшаві два призи отримав і зараз ми ним відкриємо Дні українського кіно в Італії. 

    Україна взагалі бере зараз участь у кожному світовому кінофестивалі. У цьому році є хороші досягнення, наприклад, «Срібний леопард» – приз за кращу режисуру на кінофестивалі в Локарно, який отримала Марина Врода за  стрічку «Степне», це досить потужна нагорода. Сприйняття фільму залом було дуже емоційне. На пресконференції ставили багато запитань про життя людей в Сумській області зараз. На той пресзахід навіть пробралися дві росіянки через французький журнал і намагалися провокувати. Але подяка керівнику фестивалю – він їх вивів із залу. 

    На жаль, росіяни намагаються просочитися скрізь – подаються на деякі фестивалі як нейтральні, через Грузію їх подають або ще під когось маскують. Але ми звертаємося, висловлюємо свою позицію щодо їхньої участі і пропаганди російського кіно. Більшість міжнародних фестивалів ставляться до позиції України з розумінням. 

    Ось зараз в Італії другі вихідні поспіль ми презентували українську культуру, українське кіно. З 8 по 10 грудня у Римі проходив «Фестиваль Українського духовного кіно», відкрилася українська виставка у Ватикані, а з 15 по 17 грудня – Дні українського кіно за ініціативи Державного агентства України з питань кіно та за сприяння Посольства України в Італійській Республіці.

    – На такі кінозаходи приходять здебільшого наші  люди, які там тимчасово перебувають, чи є місцеві? 

    – Якщо говорити про Рим, то більшість приходить саме італійців. І приймають наше кіно дуже добре. Їм наша ментальність близька, вони емоційні, довго потім обговорюють. 

    А у Стамбулі Дні Українського кіно проходять з 14 по 22 грудня.

    – Створюючи фільм, треба відразу думати, як він виглядатиме на світових екранах? Щоб і зрозуміло, і репрезентативно про Україну було? 

    – Потрібно закладати правильні наративи, щоб ментально нікого не зачепити. Є речі, які сприймаються тут, але не сприймаються десь за кордоном. Наприклад, я минулого року була в Саудівській Аравії, і розумію, що більшість наших фільмів ми їм показати не можемо. Прем’єру «Мавки» – зробити можна, а решту – напевно, ні. Якщо там кримінальна справа за споживання алкоголю, то відповідно і на екрані його не може бути, як і оголених тіл, тому що це – мусульманська країна з певними правилами. Також вони не толерантні до сексуальних меншин.

    – Тобто, картину Непиталюка «Уроки толерантності» ми туди не повеземо?

    – Ні. В будь-якій країні маємо поважати її правила. Але, щоб і нас розуміли краще, ми повинні показувати українців як людей, які прагнуть краси, розвитку, мистецтва!  

    Якщо проїхатися нашими селами (я зараз про довоєнну реальність, але після перемоги все знову так і буде), навіть небагатими – ви побачите, які охайні там садиби, садочки, господарі, навіть, похилого віку завжди якусь квіточку посадять, хатинка побілена, фіраночки біленькі – це те, що в нашому дусі, нам необхідно створювати красу навколо, це наша особливість. Ми не войовнича нація, але за свою свободу і за свою територію ми готові життя класти. 

    Давайте будемо чесними: ще років 15-20 тому люди в деяких далеких країнах плутали Україну з Росією, хоча ми різні. Тому через кіно потрібно показувати, не які ми бідні та нещасні (цього у нас, на жаль, багато в кінематографі), а жінки – забиті і гноблені. Ні! Ми не бідні і не нещасні, ми волелюбні, сильні, талановиті і створюємо красу – у нас герої для кіно є в усіх професіях, в усіх регіонах України. От оці всі гарні риси українців треба показувати світу через кіно.

  • Марина Кудерчук: “Кіноархів — це державна власність, ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію”

    Марина Кудерчук: “Кіноархів — це державна власність, ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію”

    Два тижні назад Державне агентство України з питань кіно видало наказ про реорганізацію Довженко Центру, який за місяць до того перейшов у його підпорядкування. Це рішення викликало обурення культурної спільноти: проти нього виступили культурні інституції країни і навіть громадська рада при самому Держкіно, а петиція до Кабміну з вимогою скасувати його набрала понад 19 тис. підписів. 

    План реорганізації, яку сам Довженко Центр називає ліквідацією, передбачає розділення Центру на три частини (ДП “Українська анімаційна студія”, ДУ “Науковий центр кінематографії України” та ДП “Національний центр Олександра Довженка”). Про економічну та культурну доцільність такої реорганізації, а також про провалену урядом евакуацію архівів та діяльність агентства під час війни видання “Лівий берег” поговорили з очільницею Держкіно Мариною Кудерчук. 

    Чому саме зараз Держкіно прийняло рішення про реорганізацію Довженко Центру? І чи справді є необхідним його розділення на частини?

    Це сталося саме зараз тому що є позиція Кабінету міністрів щодо оптимізації державних підприємств. Так, це виглядає, ніби ми розділяємо Центр на три частини, але якщо говорити про «Укранімафільм», то ми його повертаємо в той стан, в якому він був до приєднання до Довженко Центру. «Украніма» як така не працює, це [приєднання] виявилось неефективним. Щодо розділення функцій саме Довженко-Центру, то спочатку була думка щодо його реорганізації [з підприємства] в установу (держустанова, на відміну від держпідприємства, не має бути прибутковою, — Ред.). Але оскільки в нас вже є подібна установа (“Науковий центр кінематографії України” — Ред.), наші юристи запропонували передати частину функцій Центру саме до неї. А інша [прибуткова] частина функцій залишається за Довженко Центром. Тому що для нас найголовніше зберегти культурну спадщину нашого кінематографу та спеціалістів, які працюють в цій сфері, які залучені до роботи в Центрі Довженка, зберегти його репутацію.

    Установа «Науковий центр кінематографії», якій планується передати державний архів, існує понад 10 років — але це так звана спляча установа. Вона зареєстрована на папері, але не веде фактично ніякої діяльності, у неї немає навіть сайту. Тож чому такий дивний вибір?

    Щоб не створювати нову установу або не проводити реорганізацію Центру Довженка з підприємства в установу. Юристи та фінансисти говорять, що це буде швидше та ефективніше. І щодо функцій — коли набір функцій не такий різноманітний, тоді легше буде самій установі.

    Фото: facebook/Довженко-Центр: Dovzhenko Centre 

    Тобто ви підтверджуєте, що за 10 років існування ця установа не вела діяльність? 

    Дивіться, нам передали цю установу від Мінкульту, так само як і Центр Довженка, і Центр екранного мистецтва. Останній ми ліквідували, тому що ця установа до нашої сфери не дуже мала відношення. А Науковий центр кінематографії ми зберегли саме для того, щоби частково він займалася функцією архіву та науковою діяльністю. 

    Ви згадали про те, що Кабмін зараз націлений на секвестрування витрат і, зокрема, на скорочення державних підприємств та державних установ. Також ви зазначили, що роздроблення Довженко Центру допоможе більш ефективній діяльності. Скажіть, будь ласка, чи є конкретні підрахунки, які показують, що запуск трьох інституцій буде вигіднішим, ніж підтримка однієї, яка вже існує? І якщо ці розрахунки існують, чи могли би їх озвучити?

    Ці підрахунки зроблені, але наразі їх довго озвучувати. По-перше, державне підприємство «Укранімафільм», яке планується відновити, як і інші студії, такі як Кінохроніка, Кінематека, Кіностудія Довженка, не матиме бюджетних дотацій. Це — підприємства, а отже вони заробляють кошти на свій розвиток. Щодо архіву та наукової діяльності — тут ми розуміємо, що підтримка держави потрібна. Неприбуткова установа — це якраз та організаційна форма, яка може бути дотаційною. 

    Щодо розрахунків, то навіть в теперішніх умовах секвестру бюджету ми не зменшували фінансування Центру Довженка. На сьогодні було перераховано вже майже 5 мільйонів гривень з державного бюджету. Але запити Довженко-Центру щодо збільшення фінансування до 20 мільйонів під час війни — ну вибачте, це неможливо. На сьогоднішній день ми навіть не фінансуємо вироблення фільмів, хоча програма державної підтримки саме націлена на кіновиробництво та промоцію. Ті заходи з промоції, які ми зараз проводимо, відбуваються не за рахунок бюджету, а за підтримки благодійних фондів, за приватні меценатські кошти.

    Економічні питання, це безумовно, важливо, але ми не можем вимірювати ефективність культурної інституції виключно фінансовими показниками. 

    Звичайно. І саме тому я хочу ще раз наголосити на тому, що про ліквідацію Центру Довженка в принципі не може йти мова. Саме там, де буде збережена наукова діяльність, буде й державне фінансування. Там потрібні також і більш безпечні умови, тому що в перші дні війни збита ПВО ракета прилетіла на дах Довженко Центру. І я особисто зверталася до Кабінету міністрів, до прем’єра і до міністра юстиції щодо перенесення цінностей у більш безпечне місце. Навіть розглядали питання щодо тимчасового їх перенесення до державного архіву Пшеничного, тому що в них все ж таки сховища більш безпечні, знаходяться під землею.

    І чим закінчилися ці переговори? 

    Тим, що Кабмін пішов назустріч, і Держархів був готовий, але керівниця Центру (Олена Гончарук — Ред.) на це не погодилась, тому що чимось їй не сподобалась ця ідея. Чим саме – мені не відомо.

    У колонці для видання «Цензор.нет» ви говорили про неефективність нинішньої керівниці Довженко Центру, і зокрема цим обгрунтовували необхідність його реорганізації. Але, якщо це справді так, чи не можна це питання вирішити якось інакше? Через судову скаргу чи ще в якийсь спосіб? 

    Розглядаються різні варіанти, проведено внутрішній аудит, і ще до Центру є багато питань, про які не хотілось би розмовляти в загальній площині, тому що все ж таки репутація державного підприємства, яке є в підпорядкуванні Держкіно, для нас важлива. І будь-які скандали навколо нашого агентства не дуже добре впливають на репутацію. Зараз йде маніпуляція поняттями, купа людей з культурної сфери говорять про якусь ліквідацію і це, звичайно, привертає увагу, деякі люди навіть в суть не заглиблюються, одразу починають співчувати, підписують петицію. Але зараз, я вважаю, це не на часі, коли в країні війна, і коли головна ціль — все убезпечити, зберегти. Ці питання точно не вирішуються петиціями до президента. Він кожного дня звертається до українського народу з закликом об’єднуватися, боротися з зовнішнім ворогом. І коли всередині країни розхитуються якісь емоційні питання, це не дуже добре для іміджу держави.

    Давайте я трохи в інший спосіб поставлю запитання. Які саме проєкти Довженко Центру з 2021 року, коли змінився керівник Центру, ви вважаєте невдалими, недостатньо ефективними?

    Ви знаєте, архівна діяльність продовжується досить багато років, але я не можу сказати багато про проєкти Центру. Перше що є наднеефективним – це все ж таки управління «Укранімафільмом». В управлінні [Центру] є аварійні приміщення, які вже понад 10 років не використовуються в основній діяльності підприємства і при цьому не передаються для приватизації — це також, я вважаю, неефективно. Так, в них є друкована продукція, в них дуже гарні фахівці, які займаються науковою діяльністю, і це добре. Інколи вони проводять заходи.

    Ну насправді перелік цих заходів дуже великий. А щодо анімації — Центр дійсно не займається анімацією, але мультфільми успішно знімають приватні студії, де вартість виробництва значно нижча, аніж на держпідприємстві. З огляду на це, можливо більш ефективним було би просто налагодити співпрацю? 

    Ну дивіться, для того, щоб налагодити співпрацю, саме і виводиться підприємство («Укранімафільм», – Ред.) як самостійне, і в подальшому ми плануємо його розвивати на умовах державно-приватного партнерства. Хотілось би, щоб там була не тільки анімаційна студія, а ще й студентський хаб. В нас не так багато аніматорів і анімаційних студій, і якщо буде єдина платформа, де можуть зустрічатися фахівці цієї сфери з досвідом, можуть готувати молодих фахівців, чим це погано? 

    Фото: abcnews.com.ua 

    За планом реорганізації передбачається, що Довженко Центр продовжить свою діяльність у приміщенні однієї з державних кіностудій. Але як ви бачите таку діяльність? Весь цей час робота Довженко Центру грунтувалась на архівах. Коли їх буде вилучено, чим він має займатись?

    Це не вилученння. Це право просто буде передано установі, яка буде працювати паралельно з Центром Довженка. Це все установи сфери кінематографії, які знаходяться в управлінні Держкіно і взаємодопомога одного підприємства іншому буде завжди. Ми за те, щоб об’єднувати, щоб робити спільну справу. 

    На сьогоднішній день, в нас немає такого великого національного музею кіно, який, в нашому баченні, якраз міг би зробити Довженко Центр. І це приміщення може бути на Васильківській (теперішнє преміщення Довженко Центру — Ред.), але це може бути й один із павільйонів кіностудії Довженка. Такий музей може зібрати певні історичні експонати Довженко-Центру, кіностудії Довженка, Кінематеки та Кінохроніки, об’єднати їх у єдине ціле.

    Але для цього потрібно мати повноваження. Коли архів буде в іншої установи, нехай і дружньої, нехай також підпорядкованої Держкіно, для того, щоб мати якісь матеріали, кожен раз потрібно їх просити у колег. Це дивний алгоритм для роботи.

    Для цього зовсім нема перешкод. До того ж, архівні плівки є не тільки у Довженко Центру. Вони є в кіностудії Довженка, в Кінематеці, Кінохроніці. А згідно з законом, ми повинні мати кінофонд — і от ця установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) і буде займатись кінофондом. Але користування ним буде у всіх студій і в Центру.

    Фото: Юлія Вебер / «Бабель»

    Справді, згідно з законом, Довженко Центр не є архівною установою. Але чи не простіше було би просто внести зміни в установчі документи Центру та/або в закон, і закріпити статус держархіву за Центром? Тому що фактично він ці функції вже виконує.

    Не зовсім так, в Центрі йдеться про тимчасове зберігання насамперед. Але, як один зі шляхів вирішення цього питання, могло би бути і так. 

    Це простіше, очевидно. 

    Не можу сказати, що простіше, але все ж таки, це лише один зі шляхів. 

    Добре. В самому Довженко Центрі комунікують плани реорганізації з точки зору ризиків і непередбачуваних наслідків для кіноспадщини і репутації країни. Якщо Центр втрачає архів, його можуть виключити з міжнародної федерації кіноархівів, а він там є єдиним представником від України. Що ви про це скажете? 

    Це не більше, як маніпуляція, тому що власником цих прав є держава. І вона може бути в особі або Довженко-Центру, або іншої установи, або Держкіно. Це державна власність — ми ж не прийшли до когось додому, щоб забирати приватну колекцію. Після реорганізації державна установа («Науковий центр кінематографії» — Ред.) буде частково наступником прав Центру.

    Головне, щоб колеги на Заході з цим погодилися. 

    Ми зараз із ними якраз листуємося і роз’яснюємо, що ми нічого не знищуємо, що змінюється тільки організаційно-правова форма, відбувається часткове розділення функцій, не більше того. В будь-якому разі, питання реорганізації державних підприємств та установ — це суто внутрішнє питання нашої країни. 

    Фото: tyktor.media 

    Раніше ви згадали про наміри щодо евакуації фондів у перші дні війни. На той час Держкіно було ще у підпорядкуванні Мінкульту, який не зміг ефективно підготувати інституції до евакуації культурних цінностей, незважаючи на багато попереджень щодо можливої ескалації. Чому кіноархіви не перемістили ще напередодні війни?

    Розмови щодо переміщення фондів до архіву Пшеничного були задовго до війни — тому що тільки там є умови для зберігання кінематографічних матеріалів. А щодо початку війни — про можливу ескалацію були якісь неофіційні повідомлення в соцмережах…

    Вибачте, були дані закордонних розвідок — про це, наприклад, прямим текстом говорив Кирило Буданов, очільник української розвідки. 

    В нас такого розпорядження не було ні від Кабміну, ні від Мінкульту. В нас це якраз був період початку року, коли ми проводили інвентаризації і приймали до себе державні підприємства. 

    Тобто, не було підготовки до можливої війни з точки зору захисту того, що вам підпорядковано — я правильно зрозуміла?

    Щодо вивезення культурних цінностей — так, крім перемовин з архівом Пшеничного (вже після початку війни, — Ред.), інших підготовчих заходів не було.

    Нещодавно Держкіно передали активи 4 каналу. Що ви плануєте з ними робити? 

    Дивіться, нам їх фактично ще не передали. Є ухвала суду і АРМА (Агентство з Розшуку та Менеджменту Активів, — Ред.) передає нам їх на зберігання. Поки це ще не в управління, хоча це планується. Коли це станеться, то буде ще один державний канал, який поки що буде транслюватися в телемарафоні. Але ж ми сподіваємося на найшвидшу перемогу нашої країни, після якої він далі буде розвиватися як повноцінний державний телеканал.

    Фото: tyktor.media 

    З моменту, коли вам його передадуть в управління, скільки часу потрібно для того, щоб канал був спроможним підключитися до телемарафону? 

    Я думаю, що місяць-два.

    Цьогоріч Держкіно проводило в Каннах благодійний аукціон з унікальними кінематографічними та мистецькими лотами. Скільки ви зібрали грошей і на що конкретно вони пішли? Знаю, що там невелика сума, але вона є, і хотілося б дізнатися про її призначення.

    В Каннах ми не тільки благодійний аукціон проводили, там насамперед Держкіно організувало український павільйон, де наші кінематографісти мали змогу проводити зустрічі, запрошувати гостей, реалізовувати мерч, кошти від якого також пішли на благодійність, проводили дискусійні панелі на американському та європейському павільйоні. 

    Скільки коштів зібрали?

    Саме на благодійному марафоні зібрали 50 тисяч доларів, вони зараз на спецрахунку Держкіно. Після бюджетного секвестру в нас дуже мало залишилось коштів, а кошти спецфонду можуть бути потрачені тільки на виробництво або промоцію фільмів. Зараз є декілька фільмів, зйомки яких були завершені, тож як тільки нам дозволять використання коштів нашої програми на виробництво, вони якраз підуть на оплату цих фільмів. 

    Спілкувались Соня Кошкіна та Ксенія Білаш. 

    Оригінал публікації. 

  • Перший рік на посаді, нові правила пітчингів та плани Держкіно / Інтерв’ю Марини Кудерчук виданню Yabl

    Перший рік на посаді, нові правила пітчингів та плани Держкіно / Інтерв’ю Марини Кудерчук виданню Yabl

    У квітні Держкіно оголосило П’ятнадцятий конкурсний відбір кінопроєктів. Оновились у цьому пандемічному році не лише правила й дати проведення конкурсу: при Держкіно також запрацювала нова Рада з державної підтримки кінематографії.

    Yabl поговорив з Головою Агентства Мариною Кудерчук про новий порядок пітчингів, новий склад Ради, який нещодавно розпочав свою роботу, а також виживання українського кіно в умовах суворого карантину. Оригінал публікації

    Yabl публікував розмову з вами рівно рік тому — це був тяжкий, турбулентний час, коли ви щойно прийшли на посаду. Кіно — це індустрія, яку пандемія зачепила чи не найбільше. 

    Зараз люди навіть не розуміють, варто їм далі знімати фільми чи, можливо, краще перемикнутися на щось інше. Ви як думаєте?

    Кіно знімати необхідно. І створювати треба побільше яскравих, позитивних фільмів — люди дуже втомилися від поганих новин. Вони хочуть бачити гарну картинку, їм потрібні позитивні емоції. Навіть мультфільми можуть слугувати таким прикладом. Мене, скажімо, нещодавно дуже вразив мультфільм “Душа” — на жаль, він не українського виробництва.

    Здається, сьогодні кінопокази стали такою собі родзинкою: коли до чогось немає вільного доступу, думаю, цього хочеться ще більше.

    Але ж продюсери кажуть “Навіщо нам знімати кіно, коли ми розуміємо, що на це не ходять люди?” Ваші поради: на чому зараз варто фокусуватися продюсерам, аби, в тому числі, отримати підтримку від держави?

    Пишіть хороші сценарії, створюйте концепцію, грамотний кошторис і все буде добре! Важливо, аби конкурсанти вчились на помилках з минулих проєктів і намагалися не допускати їх в майбутньому. Крім того, необхідно зважати й на те, чого саме хоче наш глядач: є сенс робити аналітику за цим питанням. Минулого року, наприклад, проводилось подібне дослідження. Адже якщо ми говоримо про державну підтримку кіно, то йдеться насамперед про гроші платників податків. Треба розуміти, чого хоче суспільство. Якщо легкого гумору, аби посміятися над собою — варто давати їм цей гумор! Є фільми, які успішно їздять на фестивалі, їх сприймають як у Європі, так і в Україні — давайте на них рівнятися! 

    Фільми мають бути різні, бо глядач має різні запити: хтось хоче подивитися комедію, хтось горор, хтось серіали тощо. Всі напрямки мають бути представлені — важливо, наскільки якісно це буде презентовано.

    Мені, наприклад, в українському кіно не вистачає фільмів про видатних українців. Так, історичне кіно знімають, але здебільшого йдеться про одні й ті ж періоди. А якщо сфокусуватися не лише на Другій світовій війні, не лише на XIX і XX сторіччі, а, скажімо, на давній історії? Про це вкрай мало стрічок: немає сучасних фільмів про княгиню Ольгу, до прикладу. Так само немає стрічок про видатних українців сучасності: Олега Антонова, Валерія Лобановського, Аду Роговцеву. Досі не створено картини про всесвітньо відомого епідеміолога Володимира Хавкіна. Вони неймовірно цікаві особистості! 

    Як на мене, це і є патріотичне кіно — кіно про людей, які роблять внесок у розвиток своєї країни. 

    Такі стрічки можна перерахувати на пальцях і вони здебільшого документальні.

    Як особисто на вас вплинув карантин? Люди сьогодні розділились на два типи: ті, що хочуть ходити в кіно/ на івенти, як і раніше, й ті, що справді бояться і сидять вдома. Як вплинуть на кіноіндустрію численні локдауни?

    Я особисто ходжу в кінотеатри регулярно, коли це можливо. Тільки-но дозволяють працювати театрам і кінотеатрам, нехай і з обмеженнями — я намагаюсь їх відвідувати. Тим більше я вже перехворіла на коронавірус і маю антитіла. 

    Вихід в кінотеатр — це не просто аналог перегляду на дивані, це справжня культурна програма. Думаю, за деякий час люди точно повернуться в кіно за живим спілкуванням. Хоча навіть у карантин, до повного локдауну, я помічала, що зали заповнюються на всі свої дозволені 50%. Наприклад, другого січня, після Нового року, коли я вирішила подивитися кіно на великому екрані, виявилося, що на перші два денні сеанси просто немає квитків! 

    Ковід, ситуацію карантину я досі продовжую переживати важко, але є й позитивні моменти: діяльність частково переведено в онлайн, конференції проходять у Zoom, тож менше часу витрачається на затори й переїзди. Можу сказати: окрім того періоду, коли я власне сама хворіла на коронавірус, в мене не було відчуття карантину як такого, адже ми в Агентстві на роботі щодня.

    Що стосується впливу численних локдаунів на кіноіндустрію — безперечно, вплив є, і це стосується не лише України. Але українська кіноіндустрія продовжує працювати і держава робить все можливе, щоб мінімізувати вплив вимушених карантинних заходів. Ще з минулого року для креативних індустрій впроваджено податкові пільги та преференції, грантову інституційну підтримку, зараз проводиться повторне опитування сфери для запуску додаткових форм державної підтримки. Держкіно без перерв та скасувань проводить конкурсні відбори кінопроєктів і надає за ними державну підтримку: зараз триває приймання документів на 15-й конкурс — вже за новим Порядком проведення конкурсного відбору. 

    Ми продовжуємо підтримку українських кінофестивалів, що адаптуються до нових умов та частково чи повністю переходять в онлайн, надаємо підтримку на представлення української кіноіндустрії на світових кінофестивалях та професійних майданчиках. 

    Ми підтримуємо промокампанії стрічок, які планують вихід у прокат, та максимально інформуємо про події кіногалузі на наших сторінках у мережі та у ЗМІ. 

    І я впевнена: щойно знову з’явиться можливість безпечного відвідування кінотеатрів — глядачі радо повернуться до кінозалів, бо всі ми вже втомилися від життя лише в онлайні.

    Що змінюють правила 15-го пітчингу? Які нові опції з’являються у конкурсантів?

    Головною зміною для конкурсантів є спрощення процедури подання документів на конкурсні відбори: тепер це можна буде робити в електронному вигляді, через онлайн-кабінет на сайті Держкіно. П’ятнадцятий конкурс стартував ще за перехідним етапом прийняття документів: функціонал кабінету перебуває зараз на фінальному етапі впровадження. Наступні конкурси ми вже будемо проводити за його допомогою.

    Оновлені правила дозволять більш об’єктивно оцінювати кінопроєкти та обирати найкращі з них. До Порядку прийняття рішень Радою з державної підтримки кінематографії додано критерії для оцінки режисерів і продюсерів, такі як досвід заявника як продюсера або виробника фільму відповідного жанру чи успішність роботи режисера-постановника (касові збори чи результати участі у вітчизняних або міжнародних кінофестивалях; економічна ефективність розповсюдження фільмів в Україні та за кордоном; рейтинги телевізійного перегляду чи ефективність переглядів у мережі Інтернет та інше). За результатами оцінювання члени Ради заповнюватимуть картки оцінок. 

    Паралельно з Радою проєкти оцінюватиме також нова комісія, якої раніше не було — експертна комісія з фінансово-економічних питань. Вона оцінюватиме фінансово-економічну складову кінопроєкту.   

    Важливим оновленням є також обмеження кількості проєктів на рік від одного заявника та одного режисера — щоб не виникало ситуацій, коли подаються за принципом “краще подати більше: щось та пройде” і до числа переможців включається стільки проєктів від одного виконавця, що у нього потім не вистачає ресурсів на їхню реалізацію.  

    Новими правилами ми захистили також права режисерів-дебютантів: продюсери не матимуть права змінювати режисерів у секції дебютів. 

    Словом, ми зробили процедуру проведення пітчингів більш об’єктивною та зручною.

    Нещодавно затвердили склад нової Ради з державної підтримки кінематографії. Чим цей склад якісно відрізняється від попереднього? Що може дати Держкіно нова Рада? 

    Всі члени Ради з державної підтримки кінематографії — і попереднього складу, і нового — є спеціалістами у сфері кінематографії, кожен зі своєю специфікою діяльності в галузі. Раду було створено як незалежний колективний орган для ефективного розпоряджання коштами державної підтримки кінематографії. Тому і з попереднім складом Ради, і з новообраним ми маємо одне велике спільне завдання — роботу над підтримкою та розвитком української кіногалузі. 

    Я вдячна попередньому складу Ради з державної підтримки кінематографії та сподіваюсь на плідну співпрацю з її новим складом. І вже можу сказати, що новообрана Рада активно включилась у роботу і ретельно вивчає та опрацьовує всі матеріали.

    Скажіть, вам хотілося б самій спродюсувати якийсь фільм?

    Ні.

    А чому?

    Для цього треба бути творчою людиною за своєю природою. А я люблю працювати з документами, з цифрами і мінімум — з людьми. Організувати процес, спостерігати за ним — так, але самій піти у творчість — ні. Робота з документами — це насправді моє. 

    Помітно, що в карантин через відсутність релізів почалася ледь не нова тенденція — показувати на великих екранах старі фільми, проводити освітні заходи навколо них. До пандемії цього не було. Як думаєте, це залишиться як традиція після карантину? 

    Думаю, так. В будь-якому разі, майстер-класи, круглі столи тощо — це те, що потрібно індустрії. І потрібно як метрам кіно, так і глядачам й дебютантам. Це обмін досвідом, нові знання. Це цікаво, навіть якщо не обов’язково потрібно людині для практики. Знову ж таки, це живе спілкування, за яким сьогодні всі сумують.

    Ми ще торік запустили проєкт “Від митців до дебютантів” — мінікурс, який з часом має перерости саме в курс майстер-класів при Держкіно, вже офлайн. 

    У нас було багато планів, пов’язаних з цим, просто карантин вніс свої корективи.

    А ви ходили на якісь старі стрічки в кіно? 

    На жаль, після карантину я вдруге подивилася тільки “Джентльменів”. 

    Яким ви бачите майбутнє кінофестивалів онлайн? Адже цього року і “Молодість”, і ОМКФ, і Docudays проходили у змішаному або ж онлайн форматі. Це може дати нові можливості аудиторії та творцям кіно?

    Це питання швидше до організаторів фестивалів, але, як на мене, будь-які нові обставини створюють нові можливості — треба лише вміти ними скористатись.

    Рік тому ви також говорили про проблеми освіти: нарешті в індустрії з’являються гроші, можливість знімати і для дебютантів, і для досвідчених режисерів. Питання лише в тому, де цьому навчитись. 

    Ми розуміємо, що Держкіно не має напряму цим займатися, але все-таки: які сьогодні є можливості для навчання тих же сценаристів і режисерів?

    Так, в Україні кілька вишів готують кіно- і театральних режисерів, драматургів, інколи навіть не розділяючи ці дві сфери. Скажімо так, базову професію отримати у нас можна. 

    У багатьох вишах викладають люди, які більшою мірою є теоретиками, ніж практиками. Або ж люди, які в молодості створили щось шедевральне, але минули роки, й вони не практикують, а виключно викладають. Це створює проблеми: коли молодий креативний студент хоче зрозуміти, як індустрія працює сьогодні, йому, на жаль, розповідають, як це було 30 років тому. 

    Є також кіношколи, які пропонують інший шлях: хтось із досвідчених режисерів дає практичні майстер-класи, але для цього учню треба вже мати якісь знання. У всього є свої нюанси: в університетів й інститутів дещо застаріла програма, а приватні школи більше розраховані на тих, в кого вже є базові професійні знання та навички.

    Кіноосвіта сьогодні залишає бажати кращого, але це дійсно не сфера компетенції Держкіно, цим займається Міністерство культури та інформаційної політики України.

    Розкажіть про майстер-класи при Держкіно, які ви плануєте — на кого вони будуть розраховані?

    Їх може слухати будь-хто, але все ж таки більш корисними вони будуть тим, хто дотичний до індустрії, тобто аудиторією будуть не випускники загальноосвітніх шкіл. Мова йде про лекції, майстер-класи метрів, які, наприклад, вже зняли десяток фільмів і готові поділитися навичками режисури. Зрозуміло, що найбільш корисними ці знання будуть для колеги або для дебютанта, що вже має базову освіту і хоче зняти свій фільм.

    В цілому ви вірите в українську кіноосвіту?

    Зробити можна все, коли є однодумці. 

    Ви б могли назвати досягнення Держкіно за останній рік? 

    Я б не назвала це саме досягненнями, це просто добре виконана робота.

    З найпростішого — те, що ми зробили більш зручною комунікацію Агентства з продакшенами, з телеканалами. Тепер в нас є прокатні свідоцтва в електронному вигляді. Ми йдемо до того, щоб мінімізувати кількість паперів, які до нас надходять і нами розсилаються. Це такий сервісний момент і зокрема карантин допоміг нам ці процеси пришвидшити: ми обмежили відвідуваність в Агентстві, перейшли в онлайн і нам вдалося вберегти команду від масових захворювань.

    В нас новий зручний сайт, через який подання документів на конкурсні відбори буде відбуватись повністю в електронному вигляді. Зараз ми йдемо до створення Єдиної електронної бази даних. Ми вже створили так звану “Базу кінематографістів” — зараз це поки що демоверсія, вона допрацьовується, але вже існує. Це онлайн-довідник “База національних фільмів України” – найповніша база даних за національними фільмами, професіоналами кіновиробництва та компаніями-виробниками України. Ми маємо на меті створити безплатну інформаційну платформу про аудіовізуальний сектор України, яка об’єднає провідних спеціалістів кіноіндустрії нашої країни. 

    Серед добрих результатів я б назвала і 14-й пітчинг — це пітчинг, з якого вийшли стрічки різної тематики, не лише одного-двох спрямувань: і драми, і горори, і комедії тощо. Це був також перший рік, коли ми запустили конкурс серіалів, він буде і на 15-му пітчингу. А так — ми просто виконуємо свою роботу.

    У зв’язку з посадою ви переїхали із Запоріжжя до Києва. Яке відчуття від великого міста? Сумуєте за колишньою роботою, за знайомим середовищем?

    Так, за всім! Свою поточну роботу я сприймаю як тимчасовий проєкт, новий досвід. Але я все ж таки люблю невеличкі міста, де можна долати відстані пішки. Наприклад, я погано переношу затори: мені шкода того часу, який в Києві витрачається на те, щоб годинами долати невеликі відстані.

    В цьому сенсі зараз дуже виручає Zoom: можна відмовитись від низки живих зустрічей. Але мені насправді дуже комфортно у невеликих містах. У Запоріжжі всі мої роботи й офіси завжди знаходились на відстані кілометру один від одного, фактично, на одній вулиці, в центрі. У Києві ж, якщо нема потреби кудись їхати, я більшу частину часу проводжу вдома на Русанівці. 

    Ви згадували, що чи не найбільше у кіно любите мультфільми. А назвіть свої улюблені.

    Список мультфільмів від Марини Кудерчук:

    • «Король лев»
    • «Викрадена принцеса»
    • «Русалонька»
    • «Кіт Леопольд»

    Фото: Станіслава Овчіннікова

  • “Українському кіно — бути”: Голова Держкіно Марина Кудерчук про наслідки пандемії, нові проєкти та відкриття кінотеатрів

    “Українському кіно — бути”: Голова Держкіно Марина Кудерчук про наслідки пандемії, нові проєкти та відкриття кінотеатрів

    Пандемія коронавірусу суттєво вплинула на всі галузі нашого життя. Багато індустрій на деякий час просто зупинились в розвитку, завдавши удару по економіці країни. І кіноіндустрія — не виняток. Адже карантин не тільки закрив кінотеатри, а й унеможливив знімальний процес, відмінив всі прем’єри і поставив на паузу переговори з іноземними партнерами. Cosmopolitan Ukraine запитав в очільниці Державного агентства України з питань кіно Марини Кудерчук про вихід із кризи, подальший розвиток індустрії і відкриття кінотеатрів найближчим часом. Оригінал публікації

    Ви обіймаєте посаду голови Держкіно з лютого 2020 року, а в березні вже розпочався карантин. Як оцінюєте стан українського кінематографа до пандемії і як вона вплинула на нього в цілому?

    Дійсно, наше життя поділилось на «до пандемії» та «після». Світ змінився, ми всі підлаштовуємося до нових реалій. У Держкіно з’явився оновлений сайт, перезапустили Youtube-канал, започаткували курс онлайн-навчання для початківців у кіно, ввели електронні прокатні посвідчення, проводимо оцифрування архіву.

    Щодо галузі загалом — на мою думку, за останні кілька років українська кіноіндустрія зробила космічний ривок уперед. Минулого року на Каннському кінофестивалі гучними оплесками зустрічали повнометражний дебют українського режисера Нарімана Алієва з фільмом «Додому». А на початку цього року вся Україна була в кінотеатрах — дивилися фільм режисера-дебютанта Антоніо Лукіча «Мої думки тихі».

    Але світова криза, викликана пандемією, звісно ж, вдарила й по кіноіндустрії: було призупинено виробництво фільмів, відчувалась певна паніка та розгубленість кіноспільноти, але недарма кажуть, що темні часи — хороша нагода навчитися бачити у темряві. Наприклад, законопроєкт, про необхідність якого говорили роками, — про фінансування стадії розробки проєкту, в тому числі написання сценарію, — був розроблений саме під час карантину.

    Які ще процеси відбувалися в індустрії під час карантину?

    В режимі карантинних обмежень ми провели пітчинг 13-го конкурсного відбору кінопроєктів при Державному агентстві України з питань кіно. Зараз триває прийом документів на 14-ий конкурсний відбір. Двигун кіноіндустрії зупиняти не можна навіть в умовах секвестру бюджету (скорочення фінансування державою — прим. ред). Тому проведення конкурсних відборів кінопроєктів було вкрай важливим для сфери, яка під час карантину фактично зупинилася. 

    І як цей механізм знову запустити, враховуючи посткарантинну кризу й обмеження фінансування?

    Завершення розпочатих конкурсних відборів кінопроєктів та проведення нових дасть можливість кіногалузі знову почати функціонувати, забезпечувати робочими місцями фахівців галузі, будувати за кінопроєктами плани на майбутнє, вести з інвесторами, в тому числі іноземними, переговори про запуск в роботу нових проєктів. Звичайно, пітчинг не є панацеєю від усіх проблем галузі, але це один із основних стовпів, на якому тримається українська кіноіндустрія. І звичайно, нові конкурсні відбори жодним чином не скасовують жодних попередніх зобов’язань. Усі договори, укладені Агентством за попередніми конкурсами, будуть профінансовані. Основне завдання для всіх нас — пристосуватися до нових реалій життя, і Держкіно з цим, на мій погляд, справляється на всі сто відсотків.

    Скоро в певних областях країни кінотеатри все ж відчинять свої двері для глядачів. Як оцінюєте готовність аудиторії до грандіозного повернення кінотеатрів?

    Я була однією з перших, хто був «за» відкриття кінотеатрів саме влітку, не очікуючи на осінь. І весна була складною, і зараз, на жаль, не всі українські родини матимуть можливість повноцінного літнього відпочинку, а похід у кіно — це справжній антидепресант. Тому, якщо вжити всіх необхідних засобів безпеки, охочих сходити всією родиною у кіно, думаю, буде достатньо!

    Чи можливий такий сценарій, що деякі з кінотеатрів взагалі не відкриються, не витримавши кризи?

    Керівники та власники кінотеатрів та кінотеатральних мереж мають враховувати всі ризики відновлення роботи їхніх закладів в умовах карантину. Звісно, ніхто не хоче відкриватися собі у збиток, але з ефективним менеджментом кінотеатр може відкритися й приносити прибуток.

    А як бути з акторами й іншими представниками індустрії, які за декілька місяців безробіття перекваліфікувалися? Чи є загроза кадрового дефіциту?

    Провокаційне питання, адже воно певною мірою гіпотетичне. У моєму оточенні немає жодного актора, продюсера чи режисера, який би під час карантину настільки змінив свою професійну діяльність. До того ж, від кризи, викликаної пандемією, постраждали всі без виключення галузі! Сиділи вдома і менеджери, і банкіри, і водії, і кухарі. Всі, окрім лікарів, які прийняли весь удар на себе і продовжують це робити, за що їм величезна шана й подяка!

    Як гадаєте, за який час вдасться подолати кризу та її наслідки?

    Зараз кіноіндустрія вже виходить із «крутого піке», викликаного пандемією. Ми успішно провели пітчинги 13-го конкурсу кінопроєктів, триває прийом документів на наступний, 14-ий конкурсний відбір! А це – робочі місця, інвестиції та сплановане майбутнє для багатьох представників української кіноіндустрії.

    Як виглядатиме для звичайного глядача похід в кіно в період послаблення карантину?

    Кіно — це завжди міні-свято, тому, думаю, якщо взяти із собою гарний настрій та медичну маску – все має бути, як і в «докарантинному» житті.

    Яких картин очікувати в прокаті?

    Через карантин заплановані релізи та прем`єри багатьох національних фільмів, створених за підтримки Держкіно, було відкладено на невизначений термін. Зараз, в умовах послаблення карантину, попередньо планують свій прокат такі повнометражні ігрові стрічки, як «Східняк» Андрія Іванюка (орієнтовно у серпні-вересні), «Фортеця Хаджибей» Костянтина Коновалова (у жовтні), «Генделик» Тараса Дударя (в листопаді), «Зірки за обміном» Олексія Даруги (у грудні). У жовтні планується прокат документального фільму «Зірка Давида Черкаського» Сергія Волкова. Крім того, в листопаді ми чекаємо на прем`єру фільму-призера Венеціанського кінофестивалю – стрічки «Атлантида» Валентина Васяновича. Сподіваємось, усі ці плани не зміняться і ми зустрінемось на прем’єрах цих фільмів у кінотеатрах.

    На фільми якого жанру/спрямування в української аудиторії є найбільший попит?

    Стосовно попиту в аудиторії існує багато досліджень, робіт із фокус-групами, опитувань населення, і скрізь зчитується один «спільний знаменник»: у періоди кризи у кінотеатрах найкраще йдуть ліричні комедії, мотиваційне кіно та фільми для всієї родини. Лірична комедія «Мої думки тихі» зібрала майже 10 млн. грн. у прокаті, це про щось говорить.

    Для багатьох країн, особливо європейських, характерні свої власні особливості кінематографічного стилю. Як би ви охарактеризували український стиль?

    Мені здається, що кіно, яке знімається в Україні — це кіно, яке має душу та правду. Ми нічого не прикрашаємо, не робимо гуморески із нашої дійсності. Мені дуже подобаються фільми режисерки Марисі Нікітюк за її тонке відчуття цього світу. Наші фільми точно для мислячої аудиторії.

    Як розвиватиметься український кінематограф найближчим часом?

    Найближча програма для українського кінематографа — курс на «повний вперед». Відновлюють графіки релізів та планують свої прем’єри вже створені за підтримки Держкіно національні фільми. За результатами конкурсів скоро розпочнеться виробництво нових стрічок, підтриманих Агентством. Повертаються до життя кінофестивалі: деякі з них планують свої заходи в режимі онлайн, інші вже розраховують на звичайний режим проведення — перш за все, завдяки майданчикам під відкритим небом. При Державному агентстві України з питань кіно ми плануємо створення кінохабу — місця, де всі представники кіноіндустрії мали б майданчик для спілкування, обміну досвідом та навчання. Ми перестаємо турбуватися за майбутнє, ми починаємо його створювати! Тому українському кіно — бути.

  • Голова Держкіно: “Кінотеатри потрібно відкривати в липні і з прокату українських фільмів”

    Голова Держкіно: “Кінотеатри потрібно відкривати в липні і з прокату українських фільмів”

    Пандемія вплинула на український кінематограф скороченням державного бюджету на підтримку галузі, збитками кінотеатрів, перенесеними прем’єрами фільмів та зірваними знімальними графіками. Про вихід української кіноіндустрії з кризи Голова Держкіно Марина Кудерчук поговорила з Йод.media. Оригінал публікації

    Державне агентство України з питань кіно знаходиться у Києві поряд з виставковими залами Мистецького Арсеналу та будівлею Українського культурного фонду. 

    Вони всі стоять, можна сказати, в одному великому дворі. 

    Держкіно займає офіс на четвертому поверсі того ж будинку, де є офіси інших культурних установ столиці, про що стає відомо з об’яви на дверях чорного ходу (…).

     

    – Я прийшла працювати в кінотеатр Довженка в 2017 році. Це дуже красива будівля, монументальна, з рідкісного бежевого мармуру, споруда 1962 року. Але, на жаль, за всі ці роки глобальний ремонт був лише у залах, а фойє, як побудували, так і стояло – з радянськими чеканками, які атмосферно тиснули.

    Хотілося все це оновити, але грошей вічно бракувало – комунальне підприємство. І тоді виникла ідея: запропонувати запорізьким дизайнерам і художникам флешмоб. Ми купили рулон полотна, порізали його на шість картин і тиждень художники працювали. Потім ми зробили виставку, щоби привернути увагу людей. Роботи художників залишилися в кінотеатрі. 

    Євгенія Шагоян брала участь у флешмобі. Вона пише картини, розмальовує будинки, кафе. Одного разу Женя готувала виставку в стилі абстракціонізму і хотіла виставляти цю картину, але потім у неї змінилися плани, вона зібрала свої пейзажні роботи для виставки, а цю картину завезла мені. 

    Запитала, чи можна вона побуде в мене на зберіганні. Минув певний час, Женя приїжджає в гості і каже: “Повісь її на стіну. Тепер вона твоя”. Відтоді картина їздить за мною. З кінотеатру в держадміністрацію, тепер у Держкіно. Вона мене радує, я відчуваю, що вона моя.

    – Це вода зображена?

    – Так, тала вершина.

    – Посада голови Держкіно – для вас вершина?

    – Це та вершина, зізнаюся вам, яку я не дуже хотіла.

    – Чого хочеться?

    – Напевно, комфортно працювати. Я багато років у сфері держуправління. Для мене керувати Держкіно або працювати на іншій посаді в сфері держуправління – схожі роботи.

    – Чула, ви хотіли відкрити школу кінематографістів. Це – вершина?

    – Не просто хотіла, а й хочу. У мене немає поняття вершин, у мене є здорові амбіції, тому бажати якісь певні посади – це не про мене. У Держкіно у мене є можливість займатися тим, що подобається. Наприклад, агентство зараз повністю діджиталізується. Це полегшує роботу і співробітникам, і продакшенами.

    Ми запустили новий сайт, допрацьовуємо його англійську версію, щоби було зручно працювати з іноземними партнерами. Це нам потрібно, оскільки є думка створити експертну раду при Держкіно з іноземних продюсерів і режисерів. Також в Україні є хороші копродукційні фільми, відповідно сайт Держкіно має бути зручним для іноземних партнерів.

    Для мене важливий комфорт співробітників. Коли люди ходять на роботу з радістю, вони готові працювати із самовіддачею.

    Мрія з кіношколою з’явилася під час роботи в кінотеатрі. Ми подавалися на гранти, конкурси, але не проходили. Але потім на місцевому рівні нам допомогли, і ми зробили школу для підлітків. Наші випускники вигравали конкурси. Для когось з них цей досвід, можливо, стане фундаментом для майбутньої професії.

    Зараз мені хочеться, щоб щось подібне з’явилося при Держкіно. Напевно, не стільки кіношкола, для цього є вищі навчальні заклади, а скоріше курси підвищення кваліфікації. Щоби було місце, де могли збиратися дебютанти, професіонали, іноземні партнери. Щоби був майданчик обміну досвідом та креативними ідеями, з можливістю познайомитися. 

    – Хто може увійти до ради міжнародних експертів?

    – Насамперед ті, хто вже працював з Україною – продюсери та режисери. Але ми відкриті для будь-якого спілкування. Будь-який досвід – корисний.

    – Рада з державної підтримки кінематографії на засіданні 8 травня затвердила розподіл бюджетних коштів, які були скорочені до 450 мільйонів гривень. Згідно з рішенням, на виробництво та розповсюдження фільмів, окрім серіалів, сумарно витратять 308 мільйонів. Скажіть, уся ця сума піде на створення нових проєктів або з неї будуть погашені зобов’язання перед переможцями попередніх пітчингів?

    – У цю суму закладені зобов’язання минулих років. І на жаль, вони складають більшу частину – 219,8 мільйона гривень. На створення нових фільмів залишається обсяг фінансування в 88,3 мільйона гривень.

    Здебільшого на фінансування чекають переможці попередніх – 11 і 12 – пітчингів. З ними уклали договори наприкінці минулого року, але фінансування йде на цей рік. Відповідно у людей був запланований знімальний процес цього року. Єдине, що перше півріччя у нас випало через карантин, тому ті, хто планував фільмування на весну або на початок літа, можливо, перенесуть його на 2021 рік і сума трошки зменшиться. Зараз якраз працюємо над цим.

    Ми спільно з експертами відправляємо запити в усі продакшени, щоб скорегувати періоди фільмування та фінансування.

    – Якщо на виробництво нових фільмів залишається 88 мільйонів, то скільки проєктів можливо профінансувати?

    – Невдовзі буде засідання Ради з держпідтримки кінематографії. До цього моменту ми проаналізуємо, яка точно сума піде на погашення боргових зобов’язань, і залежно від цього будуть прописані обмеження щодо сум. Наприклад, на короткий метр закладуть стільки-то, на повний метр стільки-то.

    На сьогоднішній момент до участі в 13-му конкурсі допущено 176 кінопроєктів, з них 62 – повний метр і 114 – короткий метр (фільми-дебюти). Триває перший етап конкурсного відбору – експерти оцінюють оригінальність ідеї, актуальність теми, драматургічну якість сценарію, соціальну важливість проєкту, потім відбудеться пітчинг.

    Можливо, ми розуміємо, що на напрямок дебюти-короткометражки буде встановлено обмеження в 10 мільйонів. 

    Один проєкт зможе отримати мільйон-півтора. От і рахуйте, скільки буде знято. Близько 7 проєктів. Але, з іншого боку, краще менше та якісніше. Ми ж за якість боремося, а не за кількість.

    Хочу підкреслити: навіть в умовах секвестру бюджету через боротьбу з пандемією нові фільми будуть профінансовані.

    – У напрямку “серіали” також є боргові зобов’язання?

    – Пітчинг серіалів відбувається уперше, тому тут немає боргів. На серіали попередньо буде виділено 60 мільйонів гривень за умови 50% покриття витрат. Переваги отримають ко-продукційні проєкти, оскільки там будуть додаткові кошти для здійснення задуму. 

    Наприклад, якщо бюджет фільму становить 100 мільйонів, а у нас обмеження по 10-20 мільйонів на один проєкт, і припустімо, продакшен не знає, де взяти решту коштів, то відповідно їм 10 мільйонів ні туди ні сюди.

    – У затвердженому кошторисі зазначено, що на фінансування фестивалів заклали 43 мільйони гривень, раніше було 70. Хіба масові заходи не йдуть в онлайн, наприклад, Одеський кінофестиваль заявив про це.

    – Держкіно пропонувало залишити фінансування цієї секції на рівні 20 мільйонів, щоби більше виділити коштів на виробництво фільмів, а не на масові заходи, які зараз трохи не на часі.

    І ці 20 мільйонів витратити в більшості своїй на промокампанії, щоб хоча б у великих містах робити хороші презентації з телебаченням, журналістами, запрошувати центри молоді. Але Рада з держпідтримки кінематографіі ухвалила таке рішення, оскільки є норма Закону України “Про державну підтримку кінематографії”, що передбачає гарантоване фінансування певних статей на рівні 12%. У законі все прописано, кому цікаво, можуть ознайомитися.

    Паспорт ще не підписаний. Він поданий у Мінкульт і Мінфін. Чекаємо підписання.

    – Можливий варіант перегляду?

    – У профільний комітет парламенту направлено пропозицію відстрочити виконання норми про гарантоване фінансування у зв’язку з пандемією та секвестром бюджету. Якщо таке рішення буде ухвалено, Рада з підтримки кінематографії буде збиратися та перерозподіляти кошти на інші напрямки державної підтримки.

    Я все ж таки більше за те, що зараз потрібно максимально підтримати виробників кіно. 

    – Чи буде надано фінансову підтримку кінотеатрам, які не працюють через карантин?

    – Бюджетом Держкіно це не передбачено. Але в першому читанні ухвалено закон про підтримку культури, можливо цей закон розв’яже проблему.

    Держкіно зі свого боку планує підтримати кінотеатри під час виходу з кризи шляхом промоакцій: проведення презентацій фільмів, творчих зустрічей, створення проєкту “Кінотеатр просто неба”, коли всі охочі можуть дивитися кіно на свіжому повітрі, на відстані півтора метра.

    – Коли, на вашу думку, потрібно відкривати кінотеатри?

    – Плавний вихід з карантину потрібно починати в липні. Деякі пропонують перенести на осінь, аргументуючи тим, що влітку немає великих релізів. У якості підтримки кінотеатрів ми пропонуємо почати працювати влітку, показуючи українські фільми. Ми зустрічалися з директорами кінотеатрів і розмовляли, що нехай це буде другий прокат, десь пільгові прокати, але потрібно поступово виходити. 

    Люди засиділися вдома, скучили за культурними заходами і не думаю, що багато хто цього літа поїде за кордон. 

    У нас готується зустріч з представниками МОЗ, щоб розробити рекомендації для розсадження у залі, правила входу та перебування в кінотеатрі. Подивимося, як виходять з карантину кінотеатри в інших країнах. Можливо, зробимо обмежене наповнення залів, але все-таки будемо плавно виходити, а восени буде повний вихід.

    – Що з цього приводу думають дистриб’ютори?

    – Ми зустрічалися з ними. Вони готові. Наприклад, Film-UA, Сергій Созановський, запропонував свої фільми дати безкоштовно в прокат у якості підтримки кінотеатрів, інші продакшени готові зробити це на пільгових умовах. Вони – за, але у директорів великих кінотеатрів є суперечливий момент.

    Якщо невеликі кінотеатри кажуть: “Ми згодні”, то мережеві вважають, що виходити потрібно у вересні, коли будуть великі прем’єри. Їх зупиняє те, що їм потрібно сплачувати оренду у торговельних центрах. Без великих проєктів вони ризикують не зібрати достатньо коштів.

    – Раніше в Держкіно була така секція фінансування, як ігрові та неігрові тематичні фільми – патріотичні. Зараз ця секція об’єднана з іншими напрямками, чому зроблений такий крок?

    – Окремою секцією, як ви говорите, фінансування патріотичного кіно відбувалося іншим державним закладом – Міністерством культури України. Там була програма “патріотичного кіно”, цей відбір і фінансування відбувався без участі Агентства.

    Держкіно в деяких конкурсних відборах оголошувало тематичні сесії, які могли бути віднесені до патріотичного кіно. Наприклад, “Про героїзм воїнів, які брали участь у захисті України”, “До 100-річчя проголошення Української Народної Республіки (2017 рік)”, “До 100-річчя Бою під Крутами (2018 рік)” та інші.

    Я все чекала, хто на це зверне увагу. Річ у тім, що в законі не прописано, що ця секція має бути винесена в паспорті окремо. В законі є положення про підтримку ігрового кіно, документального, просвітницького і так далі. Тому не зовсім справедливо давати привілеї фільмам якогось певного напряму, а іншим – ні.

    Я вважаю, якщо фільм якісний – військового або якогось іншого напрямку, то він обов’язково пройде в загальному рейтингу.

    Інакше, коли ми комусь даємо привілей, то зрештою можемо вибирати не з кращих фільмів, а з того, що є. 

    Патріотичне кіно не обов’язково має бути про війну. Це може бути біографія людини, яка надихає, мотивує молодь. 

    Читайте повний текст інтерв’ю Марини Кудерчук виданню Йод.media 

  • Марина Кудерчук: “Про українське кіно повинні говорити у світі!” / Інтерв’ю виданню VGL Cinema, 27 квітня 2020 р.

    Марина Кудерчук: “Про українське кіно повинні говорити у світі!” / Інтерв’ю виданню VGL Cinema, 27 квітня 2020 р.

    У кінці січня Держкіно отримало нову очільницю. Нею стала Марина Кудерчук –  колишня заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала місцевим кінотеатром ім. Довженка та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. VGL cinema вирішив з’ясувати, хто така Марина Кудерчук: чим живе, про що мріє, якими фільмами надихається та які цілі ставить перед собою на новій посаді. Оригінал публікації

    – Коли я готувала це інтерв’ю, мені вдалося знайти про вас лише факти з біографії та діяльності. Тож дуже хотілося поспілкуватися з вами та дізнатися про те, яка ви людина, про що мрієте та як бачите майбутнє. 

    ֪– Я вас розумію (посміхається). Сьогодні для посадовця дуже важливо бути відкритою людиною. Мало бути ефективним менеджером, потрібно бути зрозумілою для людей, які підтримують та розвивають українське кіно.

     Стосовно освіти. У мене була можливість здобути освіту за чотирма важливими напрямками. 2004 року я закінчила приватний вищий навчальний заклад “Бердянський інститут підприємництва” за спеціальністю “економіст”.

    У 2008 році я здобула ступінь магістра з маркетингу в “Бердянському університеті менеджменту і бізнесу”. Пізніше  в цьому самому навчальному закладі отримала спеціальність юриста.

     Хочу зазначити, що робота в державних установах потребує особливої кваліфікації. Тож у 2016-му я закінчила Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України за спеціальністю “Державне управління”.

     Знаєте, що я вважаю головним у роботі посадовця? Ефективність. Наприклад, коли мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, я розуміла, що працювати належить 6-7 днів на тиждень, 24 години на добу.

     А до того я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка. Кінотеатр із багаторічною історією був одним із моїх серйозних викликів до себе. У мене було мало часу і, фактично, більше нічого. Я усвідомлювала, що повинна застосувати всі свої знання та навички й зробити заклад одним з найкращих у місті. Він став не просто прибутковою структурою: кінотеатр об’єднав не тільки тих, хто любить дивитися фільми, а й тих, хто зацікавлений їх робити. Ми навіть створили кіношколу для підлітків, які небайдужі до кіно та акторської професії.

     Ви запитали мене про мрії. Є люди, які здатні лише мріяти, але це не про мене. Мої мрії – це мої цілі.

    Я вже неодноразово переконувалася, що немає нічого неможливого. Моя історія це підтверджує. Я народилася в невеликому населеному пункті, навчалася, працювала, не зважала на перешкоди й вірила у себе. Вірю і зараз, коли маю велику відповідальність та маю досягати певних цілей.

     Протягом життя кожна людина обирає, чим наповнювати себе. Я не лише про книги чи музику. Кожного дня ми формуємо себе, свій інтелект, емоційний стан. Я ресурсна людина, мій день починається о шостій ранку з улюбленої кави, потім пробіжка. Ці маленькі ритуали надають мені сили протягом дня.

     Думаю, мене, як і кожного з нас, сформували перемоги та поразки. Але програшів я не боюся, набагато більше побоююся павуків і щурів хвостатих (посміхається).

    – Яка ваша найзаповітніша мрія на сьогодні, до чого Ви прагнете та чим пишаєтеся?

     – Бажання у мене зараз, як і в будь-якого українця та більшості людей нашої планети, щоб усі були здорові й страшна епідемія якнайшвидше закінчилася.

     А мої прагнення, звісно, пов’язані з кіно. Кіноіндустрія зробила космічний крок уперед, я добре розумію, які проєкти потрібно обов’язково розвивати й надалі. Про українське кіно повинні говорити у світі – такі цілі маю я та люди, які працюють зі мною в команді.

     Проєкт, яким я пишаюся, також має прямий стосунок до кіно. На базі кінотеатру ім. Довженка ми створили ZIFF – Запорізький міжнародний кінофестиваль, у якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Знаєте, про що це говорить? Якщо люди віддані своїй справі, мають знання та досвід, можна створювати дійсно великі проєкти, навіть якщо ти не в столиці. Кіно – це мистецтво для всіх, для людей будь-якого віку, які мешкають у будь-якому місті. 

    − Розкажіть докладніше про вашу “кіноісторію”: як і чому ви прийшли в цю сферу? Що вас найбільше в ній зацікавило? З якими викликами стикалися? 

    – Будь-яка людина дивиться на світ через власний досвід. Я  не виняток. Кожного дня я бачила кінотеатр імені Довженка, і мені було не все одно, що головний кінотеатр міста в такому занедбаному стані.

     Тому, коли мені запропонували очолити кінотеатр, я, як людина дії, прийняла рішення та почала працювати.

    Джеймс Кемерон, який зняв “Титанік”, не навчався в кіношколі. Люк Бессон не має освіти взагалі. А Квентін Тарантіно сказав: “Я не ходив до школи, я ходив у кіно”. 

    Сама сфера кіно – це виклик для кожного, хто в ній працює. Десь чула фразу, що кіно це не професія, то є життя.

    Я пишаюся тим, що за останній місяць роботи команда Державного агентства України з питань кіно вже має значні досягнення. Ми перевели в електронний формат державне посвідчення на право розповсюдження й демонстрування фільмів – мається на увазі, що тепер заявнику не потрібно йти до Держкіно та отримувати десятки паперових екземплярів “прокаток”! Прокатне посвідчення тепер можна отримати дистанційно, на електронну пошту.

    На черзі – розробка механізму, який дозволить подати до Держкіно пакет документів та в електронному варіанті передати права на розповсюдження й демонстрування фільму одним власником відповідних прав на фільм іншому.

    Ми вже закінчили оновлення сайту Держкіно, перезавантажуємо Youtube-канал: під час карантину ми використовуємо канал як онлайн-кінотеатр для фільмів, створених за підтримки Держкіно.

    − Якому жанру ви віддаєте перевагу як глядач? Назвіть свої фільми-фаворити.

    – Кіно – це мистецтво, тому я не можу виділити один жанр, це залежить від настрою. Іноді потрібно посміятися, іноді посумувати, іноді подумати чи згадати. Ось моя улюблена дванадцятка:

    1. «Темні часи» (2018) – фільм-біографія про Вінстона Черчилля, отримав 6 номінацій «Оскар», переміг у двох.

    2. «Народження зірки» (2018) – музичний драматичний фільм, світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав 8 номінацій Оскар, переміг у одній.

    3. «Захар Беркут» (2019) – екранізація історичної повісті Івана Франка.

    4. «Поклик пращурів» (2020) – анімаційно-ігровий фільм на основі роману Джека Лондона.

    5. «Час хризантем» (2017) – драма.

    6. «Перша людина» (2018) – біографічна драма, яка базується на книзі Джеймса Р. Генсена «Перша людина: Життя Ніла Армстронга», світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав премії «Оскар» та «Золотий глобус».

    7. «Я, ти, він, вона» (2018) – романтична комедія.

    8. «1+1» (2011) – французька трагікомедія, номінації премій «Золотий глобус» та BAFTA.

    9. «Коли падають дерева» (2018) – сучасна драма.

    10. «Земля: один приголомшливий день» (2017) – документальний фільм.

    11. «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (2018) – фентезі, анімація.

    12. «Таємне життя домашніх тварин» (2016), (2019) – комп’ютерна анімація. Рекомендую дивитися всією родиною, адже доведено, що гарний настрій та теплі обійми зміцнюють імунітет.

    − У перегляді кіно ви віддаєте перевагу походам до кінотеатру чи домашньому перегляду? Чи розділяє ваша сім’я ваші кіносмаки?

    – Однаково обожнюю і те, й інше. Подобається купити найбільше відерце поп-корну, шукати своє місце в напівтемному залі та насолоджуватися звуком та масштабом картинки. Але й теплі, затишні вечори вдома з улюбленими героями та рідними людьми  – це теж одні з моїх найкращих хвилин.

    − Розкажіть про ваші основні цілі на новій посаді. З якими думками ви йшли на конкурс та як прийняли рішення взяти в ньому участь? Хто вас найбільше підтримав?

    – Я від початку мала уявлення про роботу агентства, допоміг досвід керівництва кінотеатром. Я знаю структуру зсередини, добре пам’ятаю, як приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою та стикалася з пануючою бюрократією. Коли за купою паперів втрачався зміст.

    Бажання змінити такий підхід та створити сучасну структуру й були моїми головними аргументами.

    Я чула багато різних коментарів щодо свого призначення. Вдячна всім фахівцям, яким не байдужий розвиток українського кіно. Візьму до уваги всі змістовні думки, які сприятимуть тому, щоб Держкіно працювало більш ефективно.

    − Перший крок на новій посаді, що ви зробили першого дня?

    – Я завжди на боці глядача: передусім я загуглила “Держкіно” й відразу зрозуміла, з чого треба почати ребрендинг. Я прихильник діджиталізації. Як результат, ви вже можете відвідати наш оновлений сайт, також зроблені електронні прокатні посвідчення та оновлений Youtube-канал. Крім того, на час карантину ми з командою впровадили ще одну ініціативу: на фейсбук-сторінці агентства ми проводимо онлайн-лекції від майстрів кіно для початківців. Нам було дуже приємно, що відгукнулися й режисери, і сценаристи, й актори. У ефір уже вийшло три випуски — зі сценаристом Володимиром Нагорним та актрисою Ірмою Вітовською, режисерський майстер-клас від Любомира Левицького. Готуємо онлайн-лекцію актриси Наталки Денисенко та майстер-клас справжнього голлівудського скрипт-доктора Пітера Рассела.

    Це абсолютно волонтерський проєкт, і мені дуже приємно, що майже всі, кому ми телефонували з пропозицією зняти подкаст, – погоджувалися.

    На черзі – цифризація архіву, паперам – ні!

    – Як ви оцінюєте розвиток українського кіно за роки незалежності? Які досягнення та проблеми ви б виділили? Чого, на ваш погляд, йому бракує, а в чому його переваги? Дайте відповідь як глядач і як чиновник.

    – За останні роки кіноіндустрія України зробила колосальний ривок уперед. Вийшов у прокат “Захар Беркут”, “Кіборги”, “Стрімголов”, “Додому”, “Мої думки тихі”. Фільм “Я, Ти, Він, Вона” став найкасовішим в історії незалежного українського кінематографа, зібравши понад 70,5 мільйонів гривень за п’ять тижнів прокату, його переглянуло понад 700 тисяч глядачів!

    Перевагу українського кіно вбачаю в тому, що воно віддзеркалює наш національний менталітет: гідність, волелюбність, почуття гумору. Кожна стрічка – це особистий погляд режисера, частина його душі.

    Чого бракує українському кіно? Кожному фільму, незалежно від країни виробництва, потрібна сильна історія. Немає історії – нема й фільму, яка б яскрава картинка не була. Тож, на мою думку, насамперед потрібно приділити увагу саме етапу розробки сценарію.

    − Назвіть ваші улюблені українські фільми. Який останній вітчизняний фільм ви подивились?

     – З останніх вразив “Захар Беркут”. Надзвичайно вдала екранізація історичної повісті Івана Франка. У фільмі сподобалося все: приголомшливі пейзажі Карпат, костюми, актори, головна ідея – любов до Батьківщини.  Ось так потрібно виховувати справжній патріотизм. Неймовірні емоції викликала сучасна драма “Коли падають дерева”. Моя порада: якщо режисер фільму – жінка, його треба дивитися обов’язково!

    − Продовжіть фразу: “Для мене кіно — це…”  (будь-які варіанти – робота, творчіcть, улюблений вид дозвілля)

    – Кіно – це життя. А життя, як ви знаєте, найкращий драматург.

  • Марина Кудерчук: “Я ідентифікую себе як кризового менеджера” / Yabl.ua, 13 квітня 2020 р.

    Марина Кудерчук: “Я ідентифікую себе як кризового менеджера” / Yabl.ua, 13 квітня 2020 р.

    Більше місяця минуло, як у Держкіно з’явилась нова очільниця. Перемогу в конкурсному відборі здобула Марина Кудерчук – екс-заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала одним із місцевих кінотеатрів та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. Такий бекграунд не втішив представників української кінотусовки. Мережу заполонили десятки розлючених постів та сюжетів, в яких йшлося про те, що у пані Кудерчук бракує досвіду в кіносфері для такої посади. Протягом місяця Марина Кудерчук мовчала, але днями зробила виняток для Yabl і вперше розповіла, як пережила цькування в соцмережах та яким вона бачить майбутнє Держкіно. Оригінал публікації

    Yabl.ua

    Марино, чому ви не давали інтерв’ю раніше —  тоді, коли навколо вашої персони було стільки розмов?

    Я не хотіла, щоб це виглядало так, наче я виправдовуюсь. Мені нема за що виправдовуватись, адже я нічого незаконного не зробила. 

    Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили…

    Той шквал негативу, який був спрямований на вас, подекуди нагадував буллінг, ніж просто неприйняття нової людини. 

    Так, це було жорстоко і, гадаю, несправедливо. Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили… Кумедно те, що більшість злісних коментарів залишали люди, з якими ми бачились раз у житті або й зовсім не були знайомі. Можливо, до справи взялися ті, кому було вигідно поширювати плітки і налаштовувати людей проти мене.

    Я знаю, що багатьом не подобається те, що я не з так званої кінотусовки, але, чекайте, я ж не прийшла нізвідки. Я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка, і за порівняно короткий час нам з командою вдалося зробити його одним із найуспішніших в місті. Власне, мене запросили туди саме як кризового менеджера, я й досі себе так ідентифікую.

    Протягом кількох років ми займались організацією ZIFF – Запорізького міжнародного кінофестивалю, в якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Також була створена кіношкола для підлітків, які цікавляться фільмами та акторською майстерністю.

    Кілька місяців тому мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, й 6 днів на тиждень по 12-15 годин на добу я була зайнята своєю роботою. До речі, це рятувало – ніколи було зважати на хейт. Я просто заборонила собі це робити. Замість новин у свій вихідний читала книги.

    Для чого жінці, яка досягла статусу заступниці губернатора області змагатись за посаду голови Держкіно?

    Ще, коли я працювала у кінотеатрі й приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою, то помічала бюрократію, яка панує в агентстві. Мені хотілось якось осучаснити цю структуру, подолати паперову тяганину. Тому думки про роботу тут виникли у мене давно.

    Та головне: я люблю перетворювати кіно на свято. Хоч до запорізького кінотеатру я була запрошена для того, аби “підтягнути” фінансову сторону закладу, мені захотілось не просто збільшити продажі, а зробити кінотеатр місцем, де людям цікаво, щоб вони посміхались, йдучи від нас. Я помітила, що жителі Запоріжжя скептично ставляться до вітчизняного кіно, на нього рідко ходять. Тоді я вирішила з прем’єр українських фільмів робити свято, аби привернути до них увагу. І от ми почали робити такі заходи: виходить нова вітчизняна стрічка, я телефоную режисерові, продюсеру і вмовляю їх приїхати.

    Ви особисто телефонували?

    Звісно. У такому щирому й доброму спілкуванні і є суть успіху будь-якої справи. Телефоную, кажу: “От я бачила вашу стрічку на закритому показі на кіноринку, нехай ще й люди побачать. Давайте презентуємо це їм якось гарно”. І, коли знімальна група приїжджає і розповідає, як проходили кастинги, зйомки, коли люди ставлять їм запитання – це живе спілкування, за яким хочеться йти, а потім вже подивитись фільм. Власне, на такі заходи ми кликали 4 регіональних телеканали, люди шерили у соцмережах фото, і виходила непогана реклама. Реклама українського кіно. До того ж, така, яка працює набагато краще, ніж просто борди. Жителі Запоріжжя стали частіше ходити в кіно. Нас запитували: “А коли наступне таке свято у вас буде?”

    Як минув ваш місяць роботи в Держкіно? Чого вдалося досягнути? 

    Конкретно зараз триває конкурс на відбір короткометражних та повнометражних фільмів-дебютів. Днями ми офіційно запустили видачу прокатних посвідчень для кінотеатрів у електронному вигляді. Зараз тестуємо сервіс. Це була моя ініціатива, тому що я сама стикнулась з незручностями отримання паперових посвідчень ще під час роботи в кінотеатрі. Вони затримуються на пошті, а розпочати покази без оригіналу документу неможливо. Та й кому подобається ці стоси паперів постійно підписувати? Тому й виникла така ініціатива, а Міністерство цифрової трансформації допомогло нам досить швидко її втілити.

    Окрім того, ми запускаємо оновлений сайт Держкіно та YouTube канал, де будемо викладати українські фільми, створені за підтримки Держкіно. Як ви могли помітити раніше, на YouTube агентства раніше були розміщені тільки трейлери та відео засідань Ради з державної підтримки кінематографії. Зараз же там можна буде безкоштовно подивитись українські короткометражки та повні метри, деякі з яких дуже мало йшли у прокаті, а потім “лежали на поличці” роками. Тепер вони зможуть знайти свого глядача.

    Що викладете першим?

    Гадаю, що це буде якась гарна комедія останніх років. Зараз гарний настрій – те, що всім найбільш потрібно (на момент публікації інтерв’ю на YouTube каналі Держкіно виклали 4 стрічки – романтичну комедію “Я, ти, він, вона”, еротичну комедію “Порядна львівська пані”, документальний фільм “Рубіж. Грубешівська операція” та короткометражну комедію “Кров’янка” – Yabl).

    Чи не виникнуть у вас суперечності з українськими онлайн-платформами, які пропонують перегляд українських фільмів за гроші?

    У такому разі ми будемо викладати трейлери із посиланням на платформу, де фільм зможуть подивитись усі охочі.

    Ще одне наше оновлення – серія майстер-класів “Від майстрів для початківців” за участі успішних українських сценаристів, режисерів та продюсерів. Взагалі, задумувалось це як реальна кіношкола – простір, у якому досвідчені кіношники будуть ділитись досвідом із дебютантами, але карантин вніс свої корективи, тому зараз майстер-класи можна подивитись онлайн. Скоро викладемо уроки від режисера Любомира Левицького та продюсера Володимира Яценка.

    Тобто, після карантину можна чекати на створення оффлайн кіношколи при Держкіно?

    Це моя маленька мрія. У моєму розумінні кіношкола – це не про “сидіти за партою та вчитись”, це більше про відкрите спілкування метрів і дебютантів. Найчастіше такі навчальні платформи дають щось і тим, і іншим: метрам – свіжі думки, дебютантам, які вже у професії – досвід. Але поки не затверджено бюджет Держкіно, ми не можемо щось планувати.  

    Говорити про сприяння у виробництві ми зможемо тільки тоді, коли буде пом’якшення карантину. На жаль, від нас це не залежить. Але ми зі свого боку починаємо переговори з регіональними телеканалами, з онлайн-платформами і пропонуємо їм розміщення українських стрічок. Гадаю, що ми недооцінюємо важливість регіонального телебачення – у кожній області в середньому 5 каналів. Це, хоч і невелика, але фінансова підтримка.

    Окрім того, я буду пропонувати Раді (з державної підтримки кінематографії – Yabl) виділити значну частку коштів на заходи з популяризації українського кіно після карантину. Є фільми, які не вийшли навесні цього року – саме їх треба буде промотувати. В усіх містах України святкують День міста. В рамках таких фестивалів можна робити презентації нових стрічок, аби привертати до них увагу. Але треба дочекатись 13 квітня, аби розуміти, чи буде в Держкіно бюджет на такі заходи.  

    Чи плануєте виділяти кошти на девелопмент? Карантин – зручний час для створення концепцій та написання сценаріїв.  

    Я усвідомлюю важливість цього питання, адже дуже часто виникає цікавий задум, але грошей на те, щоб написати сценарій, провести попередню підготовку немає. На жаль, законодавством зараз не передбачено виділення грошей на девелопмент, але цей момент зараз розглядається і його буде внесено на розгляд до Верховної Ради. Якщо ВР затвердить, то, звісно, ми будемо тільки раді віддати частину фінансів на ці процеси.  

    Як щодо серіалів? Чи не залишаться вони поза увагою Держкіно? 

    Я думаю, що всі вже переконались у тому, що українські серіали можуть бути захопливими й цікавими. Пригадайте хоча би «Спіймати Кайдаша» — чудовий телесеріал. Я хочу, щоб наше серіальне виробництво вийшло на новий рівень, і ми зняли свого «Молодого Папу» чи «Неортодоксальну», але не все так просто. Як відомо, серіали дорожчі у виробництві. На один епізод можна витратити стільки ж, скільки й на повнометражний фільм. Тому, якщо нам виділять недостатньо грошей, то серіалам доведеться трохи почекати. Тим часом ми робитимемо акцент на фільми, і короткометражні в тому числі. 

    Що для вас патріотичне кіно? За кілька останніх років у нього сформувався негативний імідж: мовляв, досить було податись на пітчинг з чимось “про Україну”, як Держкіно одразу виділяло на це гроші. Часто такі стрічки провалювались у прокаті.  

    Для мене патріотичне кіно – це фільми, як про історичних особистостей, так і про героїв нашого часу – тих хто, живе в Україні, щось зробив для неї. І неважливо це військові, лікарі чи письменники. Скажімо, байопік про Аду Роговцеву – це патріотичне кіно? Для мене – так. Видатна сучасниця, легенда театру й кіно, яка живе в Україні. Гадаю, це приклад ідеального патріотичного фільму.

    Кіно повинне приносити гроші

    Україні потрібне різноманітне кіно. Існує потреба глядача в анімації, дитячих та сімейних фільмах, на які можна піти всією родиною, наприклад, “Я, ти, він, вона”, “Скажене весілля”, “DZIDZIO Контрабас”, “Викрадена принцеса”. Їх збори служать доказом популярності таких стрічок. Насправді нічого дивного: в ці непрості часи людям хочеться яскравого та доброго кіно, і, коли фільм без агресії, то його може подивитись широке коло глядачів – і бабуся з онуком, і закохана пара. Таких стрічок повинно бути більше. І так, Держкіно виділяє кошти з надією на те, що вони повернуться. Кіно повинне приносити гроші або показувати гарні результати на фестивалях, а в ідеалі – і те, і інше. 

    Тобто, Держкіно буде зосереджуватись на потенційно прибуткових стрічках? 

    Звісно, ми будемо на це зважати. Але я чудово усвідомлюю, що нам потрібні й фільми, які нестимуть культурну функцію – так, вони можуть не повернути витрачені гроші, але вони можуть “вистрелити” на міжнародному кінофестивалі, що також є дуже важливим. Тому будемо рівномірно розподіляти кошти між розважальним та авторським кіно.

    Окрім того, ми будемо більш прискіпливо розглядати тих, хто претендує на фінансування. Якщо у продюсера в доробку 10 стрічок, і жодна з них не стала комерційно успішною, не звернула на себе увагу на фестивалях, то ми добре подумаємо перед тим, як черговий раз виділяти кошти на проект цієї особи. В таких випадках я задумуюсь: можливо, людина не тим займається? Може, їй ще вчитись потрібно? Ми хочемо давати кошти тим, хто вже знає, як їх ефективно витратити, а не платити за “навчання” безпосередньо на знімальному майданчику. Тільки реальні успіхи мають значення. Зважати на ім’я під час конкурсного відбору ми не будемо.

    Ви будете звертати увагу на успіхи за всю кар’єру конкурсанта чи за певний період? 

    Мова йде про 5 років. Будемо дивитись на те, що створила людина протягом останнього п’ятиріччя.

    Щодо дебютантів це працюватиме так само? 

    Звісно. У них зазвичай є короткометражки, дипломні роботи. Будемо оцінювати їх, а потім вже вирішувати, чи варто давати новому проекту фінансування.

    Раді з державної підтримки кінематографії потрібна “свіжа кров”

    Нинішня Рада з державної підтримки кінематографії функціонуватиме до кінця 2020 року. Чи є у вас якісь побажання щодо оновленого складу? Кого би хотіли там бачити? 

    Я вважаю, що експерти мають відрізнятись і за професіями, і за віком. З усією повагою до метрів, Раді потрібна “свіжа кров”, креативне та вільне бачення. Будемо ще більше залучати таких людей.

    Ви усвідомлюєте, що зараз від ваших рішень залежить доля тисяч тих, хто працює в українському кінематографі? 

    Так, я розумію. Та я гадаю, що ще під час конкурсу Держкіно в мене була перевага перед іншими кандидатами: я – єдина людина, котра має освіту в держуправлінні та 15 років досвіду на держслужбі. Як на мене, це немало і важливо для майбутньої роботи.

    Окрім того, я, на відміну від багатьох управлінців, не залежна від жодного продакшену, а тому можу гарантувати об’єктивну та справедливу оцінку. Якщо продюсери прийдуть в Держкіно з якісним, детально пропрацьованим проектом, то я робитиму все, аби його підтримати. У мене немає упередженого ставлення до когось чи до якогось жанру. Можливо, саме цього не вистачало раніше. Можливо, десь діяли зацікавлені люди. Я не зацікавлена ніяк.

    ТОП улюблених фільмів та серіалів Марини Кудерчук: 

    “Чорний тюльпан” (1964)
    “Чоловік і жінка” (1966)
    “Нічний портьє” (1974)
    “1+1” (2011)
    “Я, ти, він, вона” (2018)
    “Коли падають дерева” (2018)
    “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила” (2018)
    “Перша людина” (2018)
    “Темні часи” (2018)
    “Захар Беркут” (2019)
    “Величне століття” (2011-2014)

    Фото: Олександр Пілюгін