У кінці січня Держкіно отримало нову очільницю. Нею стала Марина Кудерчук – колишня заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала місцевим кінотеатром ім. Довженка та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. VGL cinema вирішив з’ясувати, хто така Марина Кудерчук: чим живе, про що мріє, якими фільмами надихається та які цілі ставить перед собою на новій посаді. Оригінал публікації
– Коли я готувала це інтерв’ю, мені вдалося знайти про вас лише факти з біографії та діяльності. Тож дуже хотілося поспілкуватися з вами та дізнатися про те, яка ви людина, про що мрієте та як бачите майбутнє.
֪– Я вас розумію (посміхається). Сьогодні для посадовця дуже важливо бути відкритою людиною. Мало бути ефективним менеджером, потрібно бути зрозумілою для людей, які підтримують та розвивають українське кіно.
Стосовно освіти. У мене була можливість здобути освіту за чотирма важливими напрямками. 2004 року я закінчила приватний вищий навчальний заклад “Бердянський інститут підприємництва” за спеціальністю “економіст”.
У 2008 році я здобула ступінь магістра з маркетингу в “Бердянському університеті менеджменту і бізнесу”. Пізніше в цьому самому навчальному закладі отримала спеціальність юриста.
Хочу зазначити, що робота в державних установах потребує особливої кваліфікації. Тож у 2016-му я закінчила Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України за спеціальністю “Державне управління”.
Знаєте, що я вважаю головним у роботі посадовця? Ефективність. Наприклад, коли мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, я розуміла, що працювати належить 6-7 днів на тиждень, 24 години на добу.
А до того я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка. Кінотеатр із багаторічною історією був одним із моїх серйозних викликів до себе. У мене було мало часу і, фактично, більше нічого. Я усвідомлювала, що повинна застосувати всі свої знання та навички й зробити заклад одним з найкращих у місті. Він став не просто прибутковою структурою: кінотеатр об’єднав не тільки тих, хто любить дивитися фільми, а й тих, хто зацікавлений їх робити. Ми навіть створили кіношколу для підлітків, які небайдужі до кіно та акторської професії.
Ви запитали мене про мрії. Є люди, які здатні лише мріяти, але це не про мене. Мої мрії – це мої цілі.
Я вже неодноразово переконувалася, що немає нічого неможливого. Моя історія це підтверджує. Я народилася в невеликому населеному пункті, навчалася, працювала, не зважала на перешкоди й вірила у себе. Вірю і зараз, коли маю велику відповідальність та маю досягати певних цілей.
Протягом життя кожна людина обирає, чим наповнювати себе. Я не лише про книги чи музику. Кожного дня ми формуємо себе, свій інтелект, емоційний стан. Я ресурсна людина, мій день починається о шостій ранку з улюбленої кави, потім пробіжка. Ці маленькі ритуали надають мені сили протягом дня.
Думаю, мене, як і кожного з нас, сформували перемоги та поразки. Але програшів я не боюся, набагато більше побоююся павуків і щурів хвостатих (посміхається).
– Яка ваша найзаповітніша мрія на сьогодні, до чого Ви прагнете та чим пишаєтеся?
– Бажання у мене зараз, як і в будь-якого українця та більшості людей нашої планети, щоб усі були здорові й страшна епідемія якнайшвидше закінчилася.
А мої прагнення, звісно, пов’язані з кіно. Кіноіндустрія зробила космічний крок уперед, я добре розумію, які проєкти потрібно обов’язково розвивати й надалі. Про українське кіно повинні говорити у світі – такі цілі маю я та люди, які працюють зі мною в команді.
Проєкт, яким я пишаюся, також має прямий стосунок до кіно. На базі кінотеатру ім. Довженка ми створили ZIFF – Запорізький міжнародний кінофестиваль, у якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Знаєте, про що це говорить? Якщо люди віддані своїй справі, мають знання та досвід, можна створювати дійсно великі проєкти, навіть якщо ти не в столиці. Кіно – це мистецтво для всіх, для людей будь-якого віку, які мешкають у будь-якому місті.
− Розкажіть докладніше про вашу “кіноісторію”: як і чому ви прийшли в цю сферу? Що вас найбільше в ній зацікавило? З якими викликами стикалися?
– Будь-яка людина дивиться на світ через власний досвід. Я не виняток. Кожного дня я бачила кінотеатр імені Довженка, і мені було не все одно, що головний кінотеатр міста в такому занедбаному стані.
Тому, коли мені запропонували очолити кінотеатр, я, як людина дії, прийняла рішення та почала працювати.
Джеймс Кемерон, який зняв “Титанік”, не навчався в кіношколі. Люк Бессон не має освіти взагалі. А Квентін Тарантіно сказав: “Я не ходив до школи, я ходив у кіно”.
Сама сфера кіно – це виклик для кожного, хто в ній працює. Десь чула фразу, що кіно це не професія, то є життя.
Я пишаюся тим, що за останній місяць роботи команда Державного агентства України з питань кіно вже має значні досягнення. Ми перевели в електронний формат державне посвідчення на право розповсюдження й демонстрування фільмів – мається на увазі, що тепер заявнику не потрібно йти до Держкіно та отримувати десятки паперових екземплярів “прокаток”! Прокатне посвідчення тепер можна отримати дистанційно, на електронну пошту.
На черзі – розробка механізму, який дозволить подати до Держкіно пакет документів та в електронному варіанті передати права на розповсюдження й демонстрування фільму одним власником відповідних прав на фільм іншому.
Ми вже закінчили оновлення сайту Держкіно, перезавантажуємо Youtube-канал: під час карантину ми використовуємо канал як онлайн-кінотеатр для фільмів, створених за підтримки Держкіно.
− Якому жанру ви віддаєте перевагу як глядач? Назвіть свої фільми-фаворити.
– Кіно – це мистецтво, тому я не можу виділити один жанр, це залежить від настрою. Іноді потрібно посміятися, іноді посумувати, іноді подумати чи згадати. Ось моя улюблена дванадцятка:
1. «Темні часи» (2018) – фільм-біографія про Вінстона Черчилля, отримав 6 номінацій «Оскар», переміг у двох.
2. «Народження зірки» (2018) – музичний драматичний фільм, світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав 8 номінацій Оскар, переміг у одній.
3. «Захар Беркут» (2019) – екранізація історичної повісті Івана Франка.
4. «Поклик пращурів» (2020) – анімаційно-ігровий фільм на основі роману Джека Лондона.
5. «Час хризантем» (2017) – драма.
6. «Перша людина» (2018) – біографічна драма, яка базується на книзі Джеймса Р. Генсена «Перша людина: Життя Ніла Армстронга», світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав премії «Оскар» та «Золотий глобус».
7. «Я, ти, він, вона» (2018) – романтична комедія.
8. «1+1» (2011) – французька трагікомедія, номінації премій «Золотий глобус» та BAFTA.
9. «Коли падають дерева» (2018) – сучасна драма.
10. «Земля: один приголомшливий день» (2017) – документальний фільм.
11. «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (2018) – фентезі, анімація.
12. «Таємне життя домашніх тварин» (2016), (2019) – комп’ютерна анімація. Рекомендую дивитися всією родиною, адже доведено, що гарний настрій та теплі обійми зміцнюють імунітет.
− У перегляді кіно ви віддаєте перевагу походам до кінотеатру чи домашньому перегляду? Чи розділяє ваша сім’я ваші кіносмаки?
– Однаково обожнюю і те, й інше. Подобається купити найбільше відерце поп-корну, шукати своє місце в напівтемному залі та насолоджуватися звуком та масштабом картинки. Але й теплі, затишні вечори вдома з улюбленими героями та рідними людьми – це теж одні з моїх найкращих хвилин.
− Розкажіть про ваші основні цілі на новій посаді. З якими думками ви йшли на конкурс та як прийняли рішення взяти в ньому участь? Хто вас найбільше підтримав?
– Я від початку мала уявлення про роботу агентства, допоміг досвід керівництва кінотеатром. Я знаю структуру зсередини, добре пам’ятаю, як приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою та стикалася з пануючою бюрократією. Коли за купою паперів втрачався зміст.
Бажання змінити такий підхід та створити сучасну структуру й були моїми головними аргументами.
Я чула багато різних коментарів щодо свого призначення. Вдячна всім фахівцям, яким не байдужий розвиток українського кіно. Візьму до уваги всі змістовні думки, які сприятимуть тому, щоб Держкіно працювало більш ефективно.
− Перший крок на новій посаді, що ви зробили першого дня?
– Я завжди на боці глядача: передусім я загуглила “Держкіно” й відразу зрозуміла, з чого треба почати ребрендинг. Я прихильник діджиталізації. Як результат, ви вже можете відвідати наш оновлений сайт, також зроблені електронні прокатні посвідчення та оновлений Youtube-канал. Крім того, на час карантину ми з командою впровадили ще одну ініціативу: на фейсбук-сторінці агентства ми проводимо онлайн-лекції від майстрів кіно для початківців. Нам було дуже приємно, що відгукнулися й режисери, і сценаристи, й актори. У ефір уже вийшло три випуски — зі сценаристом Володимиром Нагорним та актрисою Ірмою Вітовською, режисерський майстер-клас від Любомира Левицького. Готуємо онлайн-лекцію актриси Наталки Денисенко та майстер-клас справжнього голлівудського скрипт-доктора Пітера Рассела.
Це абсолютно волонтерський проєкт, і мені дуже приємно, що майже всі, кому ми телефонували з пропозицією зняти подкаст, – погоджувалися.
На черзі – цифризація архіву, паперам – ні!
– Як ви оцінюєте розвиток українського кіно за роки незалежності? Які досягнення та проблеми ви б виділили? Чого, на ваш погляд, йому бракує, а в чому його переваги? Дайте відповідь як глядач і як чиновник.
– За останні роки кіноіндустрія України зробила колосальний ривок уперед. Вийшов у прокат “Захар Беркут”, “Кіборги”, “Стрімголов”, “Додому”, “Мої думки тихі”. Фільм “Я, Ти, Він, Вона” став найкасовішим в історії незалежного українського кінематографа, зібравши понад 70,5 мільйонів гривень за п’ять тижнів прокату, його переглянуло понад 700 тисяч глядачів!
Перевагу українського кіно вбачаю в тому, що воно віддзеркалює наш національний менталітет: гідність, волелюбність, почуття гумору. Кожна стрічка – це особистий погляд режисера, частина його душі.
Чого бракує українському кіно? Кожному фільму, незалежно від країни виробництва, потрібна сильна історія. Немає історії – нема й фільму, яка б яскрава картинка не була. Тож, на мою думку, насамперед потрібно приділити увагу саме етапу розробки сценарію.
− Назвіть ваші улюблені українські фільми. Який останній вітчизняний фільм ви подивились?
– З останніх вразив “Захар Беркут”. Надзвичайно вдала екранізація історичної повісті Івана Франка. У фільмі сподобалося все: приголомшливі пейзажі Карпат, костюми, актори, головна ідея – любов до Батьківщини. Ось так потрібно виховувати справжній патріотизм. Неймовірні емоції викликала сучасна драма “Коли падають дерева”. Моя порада: якщо режисер фільму – жінка, його треба дивитися обов’язково!
− Продовжіть фразу: “Для мене кіно — це…” (будь-які варіанти – робота, творчіcть, улюблений вид дозвілля)
– Кіно – це життя. А життя, як ви знаєте, найкращий драматург.
