Державне агентство України з питань кіно

Позначка: Марина Кудерчук

  • Скажене похмілля. Українське кіно в умовах коронавірусної реальності / Коментар Голови Держкіно Марини Кудерчук виданню “Главком”

    Скажене похмілля. Українське кіно в умовах коронавірусної реальності / Коментар Голови Держкіно Марини Кудерчук виданню “Главком”

    Голова Держкіно Марина Кудерчук і активні гравці сучасного українського кінопроцесу розповіли «Главкому» про скажені часи випробувань кінобізнесу – карантином, коронавірусом, новим бюджетом…

    Марина Кудерчук, Голова Держкіно України: «Під час карантину громадяни можуть безкоштовно дивитися сучасне українське кіно»

    Як відомо, урядом України в держбюджеті на 2020 рік на розвиток кінематографічної галузі було передбачено близько 750 млн грн. Проте у зв’язку із карантинними заходами та секвестром бюджету, асигнування загального фонду бюджетної програми «Державна підтримка кінематографії», тобто весь бюджет Держкіно на кіновиробництво, були зменшені до 450 млн. грн.

    Через карантин кінотеатри змушені були припинити свою діяльність, що призвело до повної зупинки кінопрокату по всій країні. Були перенесені на невизначений термін гучні кінотеатральні релізи та прем’єри таких фільмів, як «Передчуття» В’ячеслава Криштофовича, українсько-чесько-словацької копродукційної картини «Пофарбоване пташеня» Вацлава Маргоула та багатьох інших. Але по завершенню карантинних заходів ми все ж очікуємо на релізи вже згаданих фільмів та на цьогорічні прем’єри таких українських стрічок, як призер Венеційського МКФ «Атлантида» Валентина Васяновича, «Олекса Довбуш» Олеся Саніна та інших.

    Зараз важко говорити про точну кількість фільмів, які не будуть завершені цього року через скорочення видатків, адже зобов’язання за вже запущеними проєктами в певному обсязі повинні бути виконані. Це залежатиме й від дати завершення карантину, адже у багатьох кіновиробників були зірвані сезонні підготовчі періоди та безпосередньо самі зйомки, отже, можливі переноси на наступний рік.

    Також зараз складно уявити механізми збільшення державного фінансування кіновиробництва, адже дуже витратна боротьба української влади з пандемією та її наслідками у самому розпалі.

    На превеликий жаль, також значно скорочено видатки на міжнародні кінозаходи як в Україні, так і за кордоном. Напевно, буде скасовано чи перенесено в онлайн представлення Української кіноіндустрії на МКФ у французьких Каннах та Аннесі, під загрозою й проведення та участь у багатьох інших заходах.

    Але внаслідок такого перерозподілу виникає можливість все ж не так радикально зменшити фінансування саме виробництва фільмів. Вже зараз дистанційно проходить 13-й конкурс кінодебютів, до участі в якому допущено 176 кінопроєктів. В процесі розробки перебуває новий порядок проведення пітчингів. Саме за ним вже цього року буде проведено наступний, 14-й конкурс, до якого повинні увійти ігрові, неігрові та копродукційні кінопроєкти.

    Також певну частину коштів планується спрямувати на популяризацію національних фільмів та на повернення частини кваліфікованих витрат під час зйомок в Україні іноземним кіновиробникам (кешрібейти). У найближчих планах – впровадження такого нового для Агентства виду державної підтримки кіно, як девелопмент: розробка проєкту та сценарію фільму, пошук фінансування та потенційних копродюсерів проєкту. При невеликих видатках така форма підтримки галузі дуже актуальна в умовах пандемічних обмежень та матиме позитивний результат у майбутньому.

    Держкіно знаходиться у постійній взаємодії з усіма гілками влади та головними стейкхолдерами української кіноспільноти, проводяться регулярні консультації та онлайн-зустрічі. Постійно ведеться робота з удосконалення та діджиталізації процесів в Агентстві: завдяки ефективному співробітництву з Міністерством цифрової трансформації України ми вже запровадили електронне прокатне посвідчення, запустили новий сайт Держкіно. Під час карантину громадяни можуть безкоштовно дивитися сучасне українське кіно та різноманітні освітні майстер-класи від провідних фахівців кіногалузі на оновленому YouTube-каналі Агентства. Налагоджуються нові тісні та ефективні взаємовідносини Держкіно з українськими онлайн-кінотеатрами.

    Читайте повний текст статті Олега Вергеліса для видання “Главком”, 2 травня 2020 р.

  • Марина Кудерчук: “Про українське кіно повинні говорити у світі!” / Інтерв’ю виданню VGL Cinema, 27 квітня 2020 р.

    Марина Кудерчук: “Про українське кіно повинні говорити у світі!” / Інтерв’ю виданню VGL Cinema, 27 квітня 2020 р.

    У кінці січня Держкіно отримало нову очільницю. Нею стала Марина Кудерчук –  колишня заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала місцевим кінотеатром ім. Довженка та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. VGL cinema вирішив з’ясувати, хто така Марина Кудерчук: чим живе, про що мріє, якими фільмами надихається та які цілі ставить перед собою на новій посаді. Оригінал публікації

    – Коли я готувала це інтерв’ю, мені вдалося знайти про вас лише факти з біографії та діяльності. Тож дуже хотілося поспілкуватися з вами та дізнатися про те, яка ви людина, про що мрієте та як бачите майбутнє. 

    ֪– Я вас розумію (посміхається). Сьогодні для посадовця дуже важливо бути відкритою людиною. Мало бути ефективним менеджером, потрібно бути зрозумілою для людей, які підтримують та розвивають українське кіно.

     Стосовно освіти. У мене була можливість здобути освіту за чотирма важливими напрямками. 2004 року я закінчила приватний вищий навчальний заклад “Бердянський інститут підприємництва” за спеціальністю “економіст”.

    У 2008 році я здобула ступінь магістра з маркетингу в “Бердянському університеті менеджменту і бізнесу”. Пізніше  в цьому самому навчальному закладі отримала спеціальність юриста.

     Хочу зазначити, що робота в державних установах потребує особливої кваліфікації. Тож у 2016-му я закінчила Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президенті України за спеціальністю “Державне управління”.

     Знаєте, що я вважаю головним у роботі посадовця? Ефективність. Наприклад, коли мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, я розуміла, що працювати належить 6-7 днів на тиждень, 24 години на добу.

     А до того я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка. Кінотеатр із багаторічною історією був одним із моїх серйозних викликів до себе. У мене було мало часу і, фактично, більше нічого. Я усвідомлювала, що повинна застосувати всі свої знання та навички й зробити заклад одним з найкращих у місті. Він став не просто прибутковою структурою: кінотеатр об’єднав не тільки тих, хто любить дивитися фільми, а й тих, хто зацікавлений їх робити. Ми навіть створили кіношколу для підлітків, які небайдужі до кіно та акторської професії.

     Ви запитали мене про мрії. Є люди, які здатні лише мріяти, але це не про мене. Мої мрії – це мої цілі.

    Я вже неодноразово переконувалася, що немає нічого неможливого. Моя історія це підтверджує. Я народилася в невеликому населеному пункті, навчалася, працювала, не зважала на перешкоди й вірила у себе. Вірю і зараз, коли маю велику відповідальність та маю досягати певних цілей.

     Протягом життя кожна людина обирає, чим наповнювати себе. Я не лише про книги чи музику. Кожного дня ми формуємо себе, свій інтелект, емоційний стан. Я ресурсна людина, мій день починається о шостій ранку з улюбленої кави, потім пробіжка. Ці маленькі ритуали надають мені сили протягом дня.

     Думаю, мене, як і кожного з нас, сформували перемоги та поразки. Але програшів я не боюся, набагато більше побоююся павуків і щурів хвостатих (посміхається).

    – Яка ваша найзаповітніша мрія на сьогодні, до чого Ви прагнете та чим пишаєтеся?

     – Бажання у мене зараз, як і в будь-якого українця та більшості людей нашої планети, щоб усі були здорові й страшна епідемія якнайшвидше закінчилася.

     А мої прагнення, звісно, пов’язані з кіно. Кіноіндустрія зробила космічний крок уперед, я добре розумію, які проєкти потрібно обов’язково розвивати й надалі. Про українське кіно повинні говорити у світі – такі цілі маю я та люди, які працюють зі мною в команді.

     Проєкт, яким я пишаюся, також має прямий стосунок до кіно. На базі кінотеатру ім. Довженка ми створили ZIFF – Запорізький міжнародний кінофестиваль, у якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Знаєте, про що це говорить? Якщо люди віддані своїй справі, мають знання та досвід, можна створювати дійсно великі проєкти, навіть якщо ти не в столиці. Кіно – це мистецтво для всіх, для людей будь-якого віку, які мешкають у будь-якому місті. 

    − Розкажіть докладніше про вашу “кіноісторію”: як і чому ви прийшли в цю сферу? Що вас найбільше в ній зацікавило? З якими викликами стикалися? 

    – Будь-яка людина дивиться на світ через власний досвід. Я  не виняток. Кожного дня я бачила кінотеатр імені Довженка, і мені було не все одно, що головний кінотеатр міста в такому занедбаному стані.

     Тому, коли мені запропонували очолити кінотеатр, я, як людина дії, прийняла рішення та почала працювати.

    Джеймс Кемерон, який зняв “Титанік”, не навчався в кіношколі. Люк Бессон не має освіти взагалі. А Квентін Тарантіно сказав: “Я не ходив до школи, я ходив у кіно”. 

    Сама сфера кіно – це виклик для кожного, хто в ній працює. Десь чула фразу, що кіно це не професія, то є життя.

    Я пишаюся тим, що за останній місяць роботи команда Державного агентства України з питань кіно вже має значні досягнення. Ми перевели в електронний формат державне посвідчення на право розповсюдження й демонстрування фільмів – мається на увазі, що тепер заявнику не потрібно йти до Держкіно та отримувати десятки паперових екземплярів “прокаток”! Прокатне посвідчення тепер можна отримати дистанційно, на електронну пошту.

    На черзі – розробка механізму, який дозволить подати до Держкіно пакет документів та в електронному варіанті передати права на розповсюдження й демонстрування фільму одним власником відповідних прав на фільм іншому.

    Ми вже закінчили оновлення сайту Держкіно, перезавантажуємо Youtube-канал: під час карантину ми використовуємо канал як онлайн-кінотеатр для фільмів, створених за підтримки Держкіно.

    − Якому жанру ви віддаєте перевагу як глядач? Назвіть свої фільми-фаворити.

    – Кіно – це мистецтво, тому я не можу виділити один жанр, це залежить від настрою. Іноді потрібно посміятися, іноді посумувати, іноді подумати чи згадати. Ось моя улюблена дванадцятка:

    1. «Темні часи» (2018) – фільм-біографія про Вінстона Черчилля, отримав 6 номінацій «Оскар», переміг у двох.

    2. «Народження зірки» (2018) – музичний драматичний фільм, світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав 8 номінацій Оскар, переміг у одній.

    3. «Захар Беркут» (2019) – екранізація історичної повісті Івана Франка.

    4. «Поклик пращурів» (2020) – анімаційно-ігровий фільм на основі роману Джека Лондона.

    5. «Час хризантем» (2017) – драма.

    6. «Перша людина» (2018) – біографічна драма, яка базується на книзі Джеймса Р. Генсена «Перша людина: Життя Ніла Армстронга», світова прем’єра на 75-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, отримав премії «Оскар» та «Золотий глобус».

    7. «Я, ти, він, вона» (2018) – романтична комедія.

    8. «1+1» (2011) – французька трагікомедія, номінації премій «Золотий глобус» та BAFTA.

    9. «Коли падають дерева» (2018) – сучасна драма.

    10. «Земля: один приголомшливий день» (2017) – документальний фільм.

    11. «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила» (2018) – фентезі, анімація.

    12. «Таємне життя домашніх тварин» (2016), (2019) – комп’ютерна анімація. Рекомендую дивитися всією родиною, адже доведено, що гарний настрій та теплі обійми зміцнюють імунітет.

    − У перегляді кіно ви віддаєте перевагу походам до кінотеатру чи домашньому перегляду? Чи розділяє ваша сім’я ваші кіносмаки?

    – Однаково обожнюю і те, й інше. Подобається купити найбільше відерце поп-корну, шукати своє місце в напівтемному залі та насолоджуватися звуком та масштабом картинки. Але й теплі, затишні вечори вдома з улюбленими героями та рідними людьми  – це теж одні з моїх найкращих хвилин.

    − Розкажіть про ваші основні цілі на новій посаді. З якими думками ви йшли на конкурс та як прийняли рішення взяти в ньому участь? Хто вас найбільше підтримав?

    – Я від початку мала уявлення про роботу агентства, допоміг досвід керівництва кінотеатром. Я знаю структуру зсередини, добре пам’ятаю, як приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою та стикалася з пануючою бюрократією. Коли за купою паперів втрачався зміст.

    Бажання змінити такий підхід та створити сучасну структуру й були моїми головними аргументами.

    Я чула багато різних коментарів щодо свого призначення. Вдячна всім фахівцям, яким не байдужий розвиток українського кіно. Візьму до уваги всі змістовні думки, які сприятимуть тому, щоб Держкіно працювало більш ефективно.

    − Перший крок на новій посаді, що ви зробили першого дня?

    – Я завжди на боці глядача: передусім я загуглила “Держкіно” й відразу зрозуміла, з чого треба почати ребрендинг. Я прихильник діджиталізації. Як результат, ви вже можете відвідати наш оновлений сайт, також зроблені електронні прокатні посвідчення та оновлений Youtube-канал. Крім того, на час карантину ми з командою впровадили ще одну ініціативу: на фейсбук-сторінці агентства ми проводимо онлайн-лекції від майстрів кіно для початківців. Нам було дуже приємно, що відгукнулися й режисери, і сценаристи, й актори. У ефір уже вийшло три випуски — зі сценаристом Володимиром Нагорним та актрисою Ірмою Вітовською, режисерський майстер-клас від Любомира Левицького. Готуємо онлайн-лекцію актриси Наталки Денисенко та майстер-клас справжнього голлівудського скрипт-доктора Пітера Рассела.

    Це абсолютно волонтерський проєкт, і мені дуже приємно, що майже всі, кому ми телефонували з пропозицією зняти подкаст, – погоджувалися.

    На черзі – цифризація архіву, паперам – ні!

    – Як ви оцінюєте розвиток українського кіно за роки незалежності? Які досягнення та проблеми ви б виділили? Чого, на ваш погляд, йому бракує, а в чому його переваги? Дайте відповідь як глядач і як чиновник.

    – За останні роки кіноіндустрія України зробила колосальний ривок уперед. Вийшов у прокат “Захар Беркут”, “Кіборги”, “Стрімголов”, “Додому”, “Мої думки тихі”. Фільм “Я, Ти, Він, Вона” став найкасовішим в історії незалежного українського кінематографа, зібравши понад 70,5 мільйонів гривень за п’ять тижнів прокату, його переглянуло понад 700 тисяч глядачів!

    Перевагу українського кіно вбачаю в тому, що воно віддзеркалює наш національний менталітет: гідність, волелюбність, почуття гумору. Кожна стрічка – це особистий погляд режисера, частина його душі.

    Чого бракує українському кіно? Кожному фільму, незалежно від країни виробництва, потрібна сильна історія. Немає історії – нема й фільму, яка б яскрава картинка не була. Тож, на мою думку, насамперед потрібно приділити увагу саме етапу розробки сценарію.

    − Назвіть ваші улюблені українські фільми. Який останній вітчизняний фільм ви подивились?

     – З останніх вразив “Захар Беркут”. Надзвичайно вдала екранізація історичної повісті Івана Франка. У фільмі сподобалося все: приголомшливі пейзажі Карпат, костюми, актори, головна ідея – любов до Батьківщини.  Ось так потрібно виховувати справжній патріотизм. Неймовірні емоції викликала сучасна драма “Коли падають дерева”. Моя порада: якщо режисер фільму – жінка, його треба дивитися обов’язково!

    − Продовжіть фразу: “Для мене кіно — це…”  (будь-які варіанти – робота, творчіcть, улюблений вид дозвілля)

    – Кіно – це життя. А життя, як ви знаєте, найкращий драматург.

  • Марина Кудерчук: “Я ідентифікую себе як кризового менеджера” / Yabl.ua, 13 квітня 2020 р.

    Марина Кудерчук: “Я ідентифікую себе як кризового менеджера” / Yabl.ua, 13 квітня 2020 р.

    Більше місяця минуло, як у Держкіно з’явилась нова очільниця. Перемогу в конкурсному відборі здобула Марина Кудерчук – екс-заступниця губернатора Запорізької області, яка раніше керувала одним із місцевих кінотеатрів та займалась організацією Запорізького міжнародного кінофестивалю ZIFF. Такий бекграунд не втішив представників української кінотусовки. Мережу заполонили десятки розлючених постів та сюжетів, в яких йшлося про те, що у пані Кудерчук бракує досвіду в кіносфері для такої посади. Протягом місяця Марина Кудерчук мовчала, але днями зробила виняток для Yabl і вперше розповіла, як пережила цькування в соцмережах та яким вона бачить майбутнє Держкіно. Оригінал публікації

    Yabl.ua

    Марино, чому ви не давали інтерв’ю раніше —  тоді, коли навколо вашої персони було стільки розмов?

    Я не хотіла, щоб це виглядало так, наче я виправдовуюсь. Мені нема за що виправдовуватись, адже я нічого незаконного не зробила. 

    Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили…

    Той шквал негативу, який був спрямований на вас, подекуди нагадував буллінг, ніж просто неприйняття нової людини. 

    Так, це було жорстоко і, гадаю, несправедливо. Я ще не встигла прийти, а мене вже засудили… Кумедно те, що більшість злісних коментарів залишали люди, з якими ми бачились раз у житті або й зовсім не були знайомі. Можливо, до справи взялися ті, кому було вигідно поширювати плітки і налаштовувати людей проти мене.

    Я знаю, що багатьом не подобається те, що я не з так званої кінотусовки, але, чекайте, я ж не прийшла нізвідки. Я працювала директоркою Запорізького кінотеатру ім. Довженка, і за порівняно короткий час нам з командою вдалося зробити його одним із найуспішніших в місті. Власне, мене запросили туди саме як кризового менеджера, я й досі себе так ідентифікую.

    Протягом кількох років ми займались організацією ZIFF – Запорізького міжнародного кінофестивалю, в якому взяли участь понад 4000 учасників зі ста країн світу. Також була створена кіношкола для підлітків, які цікавляться фільмами та акторською майстерністю.

    Кілька місяців тому мене призначили заступницею губернатора Запорізької області, й 6 днів на тиждень по 12-15 годин на добу я була зайнята своєю роботою. До речі, це рятувало – ніколи було зважати на хейт. Я просто заборонила собі це робити. Замість новин у свій вихідний читала книги.

    Для чого жінці, яка досягла статусу заступниці губернатора області змагатись за посаду голови Держкіно?

    Ще, коли я працювала у кінотеатрі й приїжджала в Держкіно за фінансовою підтримкою, то помічала бюрократію, яка панує в агентстві. Мені хотілось якось осучаснити цю структуру, подолати паперову тяганину. Тому думки про роботу тут виникли у мене давно.

    Та головне: я люблю перетворювати кіно на свято. Хоч до запорізького кінотеатру я була запрошена для того, аби “підтягнути” фінансову сторону закладу, мені захотілось не просто збільшити продажі, а зробити кінотеатр місцем, де людям цікаво, щоб вони посміхались, йдучи від нас. Я помітила, що жителі Запоріжжя скептично ставляться до вітчизняного кіно, на нього рідко ходять. Тоді я вирішила з прем’єр українських фільмів робити свято, аби привернути до них увагу. І от ми почали робити такі заходи: виходить нова вітчизняна стрічка, я телефоную режисерові, продюсеру і вмовляю їх приїхати.

    Ви особисто телефонували?

    Звісно. У такому щирому й доброму спілкуванні і є суть успіху будь-якої справи. Телефоную, кажу: “От я бачила вашу стрічку на закритому показі на кіноринку, нехай ще й люди побачать. Давайте презентуємо це їм якось гарно”. І, коли знімальна група приїжджає і розповідає, як проходили кастинги, зйомки, коли люди ставлять їм запитання – це живе спілкування, за яким хочеться йти, а потім вже подивитись фільм. Власне, на такі заходи ми кликали 4 регіональних телеканали, люди шерили у соцмережах фото, і виходила непогана реклама. Реклама українського кіно. До того ж, така, яка працює набагато краще, ніж просто борди. Жителі Запоріжжя стали частіше ходити в кіно. Нас запитували: “А коли наступне таке свято у вас буде?”

    Як минув ваш місяць роботи в Держкіно? Чого вдалося досягнути? 

    Конкретно зараз триває конкурс на відбір короткометражних та повнометражних фільмів-дебютів. Днями ми офіційно запустили видачу прокатних посвідчень для кінотеатрів у електронному вигляді. Зараз тестуємо сервіс. Це була моя ініціатива, тому що я сама стикнулась з незручностями отримання паперових посвідчень ще під час роботи в кінотеатрі. Вони затримуються на пошті, а розпочати покази без оригіналу документу неможливо. Та й кому подобається ці стоси паперів постійно підписувати? Тому й виникла така ініціатива, а Міністерство цифрової трансформації допомогло нам досить швидко її втілити.

    Окрім того, ми запускаємо оновлений сайт Держкіно та YouTube канал, де будемо викладати українські фільми, створені за підтримки Держкіно. Як ви могли помітити раніше, на YouTube агентства раніше були розміщені тільки трейлери та відео засідань Ради з державної підтримки кінематографії. Зараз же там можна буде безкоштовно подивитись українські короткометражки та повні метри, деякі з яких дуже мало йшли у прокаті, а потім “лежали на поличці” роками. Тепер вони зможуть знайти свого глядача.

    Що викладете першим?

    Гадаю, що це буде якась гарна комедія останніх років. Зараз гарний настрій – те, що всім найбільш потрібно (на момент публікації інтерв’ю на YouTube каналі Держкіно виклали 4 стрічки – романтичну комедію “Я, ти, він, вона”, еротичну комедію “Порядна львівська пані”, документальний фільм “Рубіж. Грубешівська операція” та короткометражну комедію “Кров’янка” – Yabl).

    Чи не виникнуть у вас суперечності з українськими онлайн-платформами, які пропонують перегляд українських фільмів за гроші?

    У такому разі ми будемо викладати трейлери із посиланням на платформу, де фільм зможуть подивитись усі охочі.

    Ще одне наше оновлення – серія майстер-класів “Від майстрів для початківців” за участі успішних українських сценаристів, режисерів та продюсерів. Взагалі, задумувалось це як реальна кіношкола – простір, у якому досвідчені кіношники будуть ділитись досвідом із дебютантами, але карантин вніс свої корективи, тому зараз майстер-класи можна подивитись онлайн. Скоро викладемо уроки від режисера Любомира Левицького та продюсера Володимира Яценка.

    Тобто, після карантину можна чекати на створення оффлайн кіношколи при Держкіно?

    Це моя маленька мрія. У моєму розумінні кіношкола – це не про “сидіти за партою та вчитись”, це більше про відкрите спілкування метрів і дебютантів. Найчастіше такі навчальні платформи дають щось і тим, і іншим: метрам – свіжі думки, дебютантам, які вже у професії – досвід. Але поки не затверджено бюджет Держкіно, ми не можемо щось планувати.  

    Говорити про сприяння у виробництві ми зможемо тільки тоді, коли буде пом’якшення карантину. На жаль, від нас це не залежить. Але ми зі свого боку починаємо переговори з регіональними телеканалами, з онлайн-платформами і пропонуємо їм розміщення українських стрічок. Гадаю, що ми недооцінюємо важливість регіонального телебачення – у кожній області в середньому 5 каналів. Це, хоч і невелика, але фінансова підтримка.

    Окрім того, я буду пропонувати Раді (з державної підтримки кінематографії – Yabl) виділити значну частку коштів на заходи з популяризації українського кіно після карантину. Є фільми, які не вийшли навесні цього року – саме їх треба буде промотувати. В усіх містах України святкують День міста. В рамках таких фестивалів можна робити презентації нових стрічок, аби привертати до них увагу. Але треба дочекатись 13 квітня, аби розуміти, чи буде в Держкіно бюджет на такі заходи.  

    Чи плануєте виділяти кошти на девелопмент? Карантин – зручний час для створення концепцій та написання сценаріїв.  

    Я усвідомлюю важливість цього питання, адже дуже часто виникає цікавий задум, але грошей на те, щоб написати сценарій, провести попередню підготовку немає. На жаль, законодавством зараз не передбачено виділення грошей на девелопмент, але цей момент зараз розглядається і його буде внесено на розгляд до Верховної Ради. Якщо ВР затвердить, то, звісно, ми будемо тільки раді віддати частину фінансів на ці процеси.  

    Як щодо серіалів? Чи не залишаться вони поза увагою Держкіно? 

    Я думаю, що всі вже переконались у тому, що українські серіали можуть бути захопливими й цікавими. Пригадайте хоча би «Спіймати Кайдаша» — чудовий телесеріал. Я хочу, щоб наше серіальне виробництво вийшло на новий рівень, і ми зняли свого «Молодого Папу» чи «Неортодоксальну», але не все так просто. Як відомо, серіали дорожчі у виробництві. На один епізод можна витратити стільки ж, скільки й на повнометражний фільм. Тому, якщо нам виділять недостатньо грошей, то серіалам доведеться трохи почекати. Тим часом ми робитимемо акцент на фільми, і короткометражні в тому числі. 

    Що для вас патріотичне кіно? За кілька останніх років у нього сформувався негативний імідж: мовляв, досить було податись на пітчинг з чимось “про Україну”, як Держкіно одразу виділяло на це гроші. Часто такі стрічки провалювались у прокаті.  

    Для мене патріотичне кіно – це фільми, як про історичних особистостей, так і про героїв нашого часу – тих хто, живе в Україні, щось зробив для неї. І неважливо це військові, лікарі чи письменники. Скажімо, байопік про Аду Роговцеву – це патріотичне кіно? Для мене – так. Видатна сучасниця, легенда театру й кіно, яка живе в Україні. Гадаю, це приклад ідеального патріотичного фільму.

    Кіно повинне приносити гроші

    Україні потрібне різноманітне кіно. Існує потреба глядача в анімації, дитячих та сімейних фільмах, на які можна піти всією родиною, наприклад, “Я, ти, він, вона”, “Скажене весілля”, “DZIDZIO Контрабас”, “Викрадена принцеса”. Їх збори служать доказом популярності таких стрічок. Насправді нічого дивного: в ці непрості часи людям хочеться яскравого та доброго кіно, і, коли фільм без агресії, то його може подивитись широке коло глядачів – і бабуся з онуком, і закохана пара. Таких стрічок повинно бути більше. І так, Держкіно виділяє кошти з надією на те, що вони повернуться. Кіно повинне приносити гроші або показувати гарні результати на фестивалях, а в ідеалі – і те, і інше. 

    Тобто, Держкіно буде зосереджуватись на потенційно прибуткових стрічках? 

    Звісно, ми будемо на це зважати. Але я чудово усвідомлюю, що нам потрібні й фільми, які нестимуть культурну функцію – так, вони можуть не повернути витрачені гроші, але вони можуть “вистрелити” на міжнародному кінофестивалі, що також є дуже важливим. Тому будемо рівномірно розподіляти кошти між розважальним та авторським кіно.

    Окрім того, ми будемо більш прискіпливо розглядати тих, хто претендує на фінансування. Якщо у продюсера в доробку 10 стрічок, і жодна з них не стала комерційно успішною, не звернула на себе увагу на фестивалях, то ми добре подумаємо перед тим, як черговий раз виділяти кошти на проект цієї особи. В таких випадках я задумуюсь: можливо, людина не тим займається? Може, їй ще вчитись потрібно? Ми хочемо давати кошти тим, хто вже знає, як їх ефективно витратити, а не платити за “навчання” безпосередньо на знімальному майданчику. Тільки реальні успіхи мають значення. Зважати на ім’я під час конкурсного відбору ми не будемо.

    Ви будете звертати увагу на успіхи за всю кар’єру конкурсанта чи за певний період? 

    Мова йде про 5 років. Будемо дивитись на те, що створила людина протягом останнього п’ятиріччя.

    Щодо дебютантів це працюватиме так само? 

    Звісно. У них зазвичай є короткометражки, дипломні роботи. Будемо оцінювати їх, а потім вже вирішувати, чи варто давати новому проекту фінансування.

    Раді з державної підтримки кінематографії потрібна “свіжа кров”

    Нинішня Рада з державної підтримки кінематографії функціонуватиме до кінця 2020 року. Чи є у вас якісь побажання щодо оновленого складу? Кого би хотіли там бачити? 

    Я вважаю, що експерти мають відрізнятись і за професіями, і за віком. З усією повагою до метрів, Раді потрібна “свіжа кров”, креативне та вільне бачення. Будемо ще більше залучати таких людей.

    Ви усвідомлюєте, що зараз від ваших рішень залежить доля тисяч тих, хто працює в українському кінематографі? 

    Так, я розумію. Та я гадаю, що ще під час конкурсу Держкіно в мене була перевага перед іншими кандидатами: я – єдина людина, котра має освіту в держуправлінні та 15 років досвіду на держслужбі. Як на мене, це немало і важливо для майбутньої роботи.

    Окрім того, я, на відміну від багатьох управлінців, не залежна від жодного продакшену, а тому можу гарантувати об’єктивну та справедливу оцінку. Якщо продюсери прийдуть в Держкіно з якісним, детально пропрацьованим проектом, то я робитиму все, аби його підтримати. У мене немає упередженого ставлення до когось чи до якогось жанру. Можливо, саме цього не вистачало раніше. Можливо, десь діяли зацікавлені люди. Я не зацікавлена ніяк.

    ТОП улюблених фільмів та серіалів Марини Кудерчук: 

    “Чорний тюльпан” (1964)
    “Чоловік і жінка” (1966)
    “Нічний портьє” (1974)
    “1+1” (2011)
    “Я, ти, він, вона” (2018)
    “Коли падають дерева” (2018)
    “Викрадена принцеса: Руслан і Людмила” (2018)
    “Перша людина” (2018)
    “Темні часи” (2018)
    “Захар Беркут” (2019)
    “Величне століття” (2011-2014)

    Фото: Олександр Пілюгін